Ухвала суду № 41775856, 28.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/13309/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року

у справі № 2а-9116/09/1570

за позовом Державного підприємства «Одеська залізниця»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року, адміністративний позов Державного підприємства «Одеська залізниця» (далі - ДП «Одеська залізниця»; позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (далі - СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі; відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000361510/0 від 12 червня 2009 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ДП «Одеська залізниця» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 316/15-1/01071315/12 від 29 травня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000361510/0 від 12 червня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 102 642,50 грн. (67 635,00 грн. - основний платіж, 35 007,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством статті 44 Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1264-XII), Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої спільним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 року № 162/379 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 9 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року № 303 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпунктів 17.1.1, 17.1.2 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з невключенням структурним підрозділом - дорожнім фізкультурно-оздоровчим клубом «Локомотив» до розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища списаних з балансу люмінесцентних ламп у кількості 575 штук.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 березня 1998 року № 187/98-ВР «Про відходи» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 187/98-ВР) розміщенням відходів є зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах; спеціально відведеними місцями чи об'єктами є місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

За змістом статті 13 Закону № 187/98-ВР суб'єктами у сфері поводження з відходами є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності, діяльність яких пов'язана із поводженням з відходами.

Згідно із статтею 16 Закону № 187/98-ВР підприємства, установи та організації усіх форм власності у сфері поводження з відходами мають право на зберігання відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах відповідно до санітарних норм і правил утримання територій.

Статтею 17 Закону № 187/98-ВР передбачено, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані, зокрема, запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки; не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах.

Як встановлено судами, позивачем на підставі договору підряду № 168 від 18 грудня 2008 року та накладної № 18/12 від 18 грудня 2008 року передано спеціалізованому підприємству Товариству з обмеженою відповідальністю «Новий світ» усі відпрацьовані люмінесцентні лампи в кількості 265 штук з подальшою їх утилізацією в м. Полтаві на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фірма Діола». Факт передачі відпрацьованих люмінесцентних ламп у кількості 265 штук спеціалізованому підприємству та наявність у нього відповідної ліцензії контролюючим органом не заперечується.

Щодо решти люмінесцентних ламп, то судовими інстанціями з'ясовано, що їх передано для використання у господарській діяльності позивача, а не як помилково зазначено в акті перевірки № 316/15-1/01071315/12 від 29 травня 2009 року, на захоронення та зберігання у спеціально відведених для цього місцях, тобто зазначені лампи не е відходами, що підтверджується наявними матеріалах справи актами списання матеріальних цінностей, які свідчать про введення люмінесцентних ламп в експлуатацію.

Згідно із статтею 44 Закону № 1264-XII збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Відповідно до статті 39 Закону № 187/98-ВР плата за розміщення відходів на територіях підприємств, установ та організацій-суб'єктів господарської діяльності, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і здійснюють статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів та надають послуги у цій сфері, не сплачується.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку про відсутність в наведеному випадку правових підстав для визначення ДП «Одеська залізниця» суми податкового зобов'язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища оскаржуваним актом індивідуальної дії.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.