Ухвала суду № 4175945, 12.05.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2009 р.Справа № 22-а-10313/09

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Шевцової Н.В. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Чернової О.П.

представника позивача - Янковський С.А.

представників відповідача - Сліденко А.В., Літкевич О.В., Мазалова Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 24.11.2008р. по справі№2-а-1028/08/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Данфа"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова,

Головного управління Державного казначейства України у Харківській області

за участю прокуратури Ленінського району м. Харкова

про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень, стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Данфа"(надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, Головного управління Державного казначейства України у Харківській області, в якому просив суд:

- визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000181620/0 від 27 червня 2007 р., № 0001072310/0 від 24 травня 2007 р., № 0001082310/0 від 24 травня 2007 р., № 0001092310/0 від 24 травня 2007 р., № 0000431701/0 від 24 травня 2007 р., № 00016423 10/0 від 17 листопада 2006 р., № 0001282310/0 від 18 вересня 2006 р.;

- стягнути з Державного бюджету України суму заборгованості по податку на додану вартість за червень 2006 року в розмірі 1080084 гривень, за липень 2006 року в розмірі 497500 гривень, за серпень 2006 року в розмірі 498700 гривень, за вересень 2006 року в розмірі 92000 гривень.

Подавши відповідну заяву, до участі у справі вступила прокурора Ленінського району м. Харкова.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2008р. зазначений позов задоволено частково.

Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000181620/0 від 27 червня 2007 р., № 0001072310/0 від 24 травня 2007 р., № 0001082310/0 від 24 травня 2007 р., № 0001092310/0 від 24 травня 2007 р., № 0000431701/0 від 24 травня 2007 р., № 00016423 10/0 від 17 листопада 2006 р.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ “Данфа” бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за червень 2006 року в розмірі 446 309 гривень, за липень 2006 року в розмірі 497 500 гривень, за серпень 2006 року в розмірі 498 700 гривень, за вересень 2006 року в розмірі 92000 гривень, а всього 1 534509грн.

В частині позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001282310/0 від 18 вересня 2006 р. та стягнення з Державного бюджету України заборгованості з податку на додану вартість за червень 2006 року в розмірі 633775грн. В задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Харкова подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, перший відповідач просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ДПІ у Ленінському районі м. Харкова посилаються на п. 5.1ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, пп. 7.4.1, 7.4.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суд першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 13 березня 2007 р. по 14 квітня 2007 р. на підприємстві позивача співробітниками ДПІ у Ленінському районі м. Харкова проводилася перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 р. по 31 грудня 2006 р.

За результатами перевірки було складено акт № 1051/23-304/31340101 від 03 травня 2007 р.

За наслідками проведеної перевірки співробітниками ДПІ було встановлено порушення з боку підприємства п. 1.32 ст. 1 п. п. 5.2.1. п. 5.2. п. 5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п. п. 7.4.1., 7.4..4., п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п. п. 4.2.1. п. 4.2. ст. 4, п. п. 8.1.1. п.8.1. ст. 8 Закону України “Про податок з доходу фізичних осіб”.

Судом першої інстанції також встановлено, що 24 травня 2007 р. на адресу товариства надійшов лист № 6490/10/23-310 від 24 травня 2007 р. за підписом начальника ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, яким позивачу було повідомлено про зміни у акті перевірки № 1051/23-304/31340101 від 03 травня 2007 р., щодо донарахування податку на додану вартість за 2006 рік в розмірі 309866,30 гривень та про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 621621,40 гривень.

На підставі висновків акту перевірки № 1051/23-304/31340101 від 03 травня 2007 р. начальником ДПІ у Ленінському районі були прийняті:

- податкове повідомлення - рішення № 0001092310/0 від 24 травня 2007 р. про зменшення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень-вересень 2006 р. на 621621,40 гривень,

- податкове повідомлення - рішення № 0000431701/0 від 24 травня 2007 р., яким визначено суму податкових зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 486,02 гривень та суму штрафних санкцій в розмірі 972,04 гривні,

- податкове повідомлення - рішення № 0001072310/0 від 24 травня 2007 р., яким було визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 1 164 870,81 гривень та суму штрафних санкцій в розмірі 998 705,37 гривень;

- податкове повідомлення - рішення № 0001082310/0 від 24 травня 2007 р., яким визначено суму податкових зобов'язань по податку на додану вартість в розмірі 309 866,30 гривень та суму штрафних санкцій в розмірі 154 933,15 гривень.

06 липня 2007 р. ДПІ у Ленінському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000181620/0 від 27 червня 2007 р., відповідно до якого підприємству було зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2006 року на 185 494,60 гривень, за липень 2006 року на 210 526,67 гривень, за серпень 2006 року на 408 542 гривні.

Підставою для зменшення бюджетного відшкодування та прийняття податкового повідомлення-рішення стало порушення позивачем п. 1.8. ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Податкове повідомлення - рішення № 0000181620/0 від 27 червня 2007 р. прийнято на підставі акту перевірки № 1412/16-204/31340101 від 21 червня 2007 р.

Також 13 листопада 2006 р. співробітниками ДПІ у Ленінському районі було складено акт перевірки № 811/23-504/31340101. На підставі акту перевірки начальником прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001642310/0 від 17 листопада 2006 р., яким підприємству було зменшено суму заявленого відшкодування за липень 2006 року на 108 333,33 гривні.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з приписів Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" та вказував, що, приймаючи спірні повідомлення-рішення, ДПІ У Ленінському районі м. Харкова діяла не на підставі зазначених нормативно-правових актів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000181620/0 від 27 червня 2007 р., № 0001072310/0 від 24 травня 2007 р., № 0001082310/0 від 24 травня 2007 р., № 0001092310/0 від 24 травня 2007 р., № 0000431701/0 від 24 травня 2007 р., № 00016423 10/0 від 17 листопада 2006 р.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу податку на прибуток, податку на додану вартість та штрафних санкцій було отримання позивачем комісійної винагороди від власників товару у меншому розмірі, ніж сплачена позивачем комісійна винагорода фактичним реалізаторам цього товару, а тому, як вказує відповідача, здійснення позивачем господарської діяльності, внаслідок якої підприємство позивача не отримало прибуток у грошовій формі.

Між тим, колегія суддів вважає, що відповідачем не надано правового обґрунтування обов’язковості отримання позивачем прибутку в результаті здійснення будь-якої господарських операцій з комісії та не доведено відсутності в діях позивача розумних економічних причин (ділової мети) в результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Так, відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

3 наведеного визначення випливає, що ознакою господарської діяльності особи є спрямованість такої діяльності на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Поняття “дохід" безпосередньо не визначено Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Разом із тим, Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств" ( пунктом 1.43 статті 1) передбачено можливість субсидіарного застосування для тлумачення положень зазначених нормативних актів термінологічного апарату інших законів із питань оподаткування. Відтак, визначення понять, наведені в інших законах з питань оподаткування, можуть застосовуватися для цілей Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у частині, що не суперечить останньому.

За таких обставин тлумачення поняття “дохід”, що вживається Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, як складова визначення господарської діяльності, повинно здійснюватися з використанням норм Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.03 № 889-ІУ, який безпосередньо містить поняття доходу.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” поняття дохід включає в себе, зокрема, суму будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь. В цій частині поняття “дохід”, визначене Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”, кореспондується з нормою пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, яка передбачає, що дохід може бути одержаний в грошовій, матеріальній та нематеріальній формах".

Отже, поняття “дохід” для цілей податкового законодавства охоплює всі види надходжень, які набуваються особою у власність чи на її користь і мають вартісне вираження. При цьому отримання особою доходу не пов'язується з фактом перевищення надходжень такої особи над її витратами.

Таким чином, під поняттям доходу для цілей податкового законодавства, і в тому числі для Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, слід розуміти всі майнові вигоди у будь-якій формі, отримані особою чи нараховані на її користь, незалежно від того, чи перевищує вартість відповідних майнових вигод витрати на їх одержання.

В свою чергу, наявність перевищення доходів особи над її витратами характеризується поняттям “прибуток”, яке визначається нормами Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" і не є тотожнім за змістом поняттю “дохід”.

Відтак, господарською в розумінні Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" є будь-яка діяльність особи, спрямована на одержання майнових вигод у будь-якій формі, незалежно від отримання такою особо прибутку від зазначеної діяльності.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що отримання платником податку збитків, як від окремих господарських операцій, так і в цілому за звітний період, не є саме по собі свідченням відсутності мети такого платника податку на здійснення господарської діяльності.

Таким чином, враховуючи прибутковість діяльності позивача, що доводять подані позивачем до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова декларації на прибуток, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 24.05.2007 року №№ 0001072310/0, 0001082310/0, 0001092310/0.

Крім того, доводи апеляційної скарги про збитковість господарських операцій позивача спростовуються, як матеріалами справи, так і відомостями, які зазначені в акті перевірки. Так, відповідно до долучених до матеріалів справи прибуткових та видаткових накладних вартість товару не змінювалась ні позивачем ні комісіонерами. Отже, позивач не здійснював продаж товару за ціною нижчою від його придбання.

За змістом п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат відноситься суми будь яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Сплата комісійної винагороди - є оплата послуг комісіонера по продажу продукції і як наслідок є витратами пов'язаними з продажем продукції.

Пункт 5.3. статті 5 зазначеного Закону містить вичерпний перелік випадків коли витрати підприємства не відносяться на валові витрати та не має будь-яких застережень щодо не віднесення до складу валових витрат комісійної винагороди.

Таким чином, висновки суду про правомірність дій позивача щодо віднесення до складу валових витрат сплаченої комісійної винагороди ґрунтуються на зазначених нормам Закону та не спростовуються доводами апеляційної скарги.

При цьому, відповідно до приписів Наказу Міністерства Фінансів України за №246 від 20 жовтня 1999 року розмір комісійної винагороди комісіонеру не впливає на вартість товару, який реалізується комісіонером.

Отже, відповідачем не доведено продажу позивачем товару за ціною нижчою від ціни його придбання та необґрунтованим віднесенням до складу валових витрат комісійної винагороди.

Підставою для зменшення заявленого позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість по деклараціям за червень 2006 року у сумі 185494,60грн., липень 2006 року в сумі 210526,67грн. та за серпень 2006 року у сумі 408542грн. стало встановлення відповідачем факту відсутності сплати по ланцюгу постачальників позивача до бюджету податку на додану вартість. Між тим, відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не наведено будь-яких порушень приписів Закону України «Про податок на додану вартість» з боку позивача. При цьому, відповідачем не заперечувались, що всі постачальники товару підприємства-позивача мали статус платника податку на додану вартість у відповідності до ст..9 Закону України «Про ПДВ».

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції стосовно безпідставного зменшення відповідачем сум бюджетного відшкодування ПДВ, заявленого підприємством-позивача, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 10.2 ст.10 Закону України “Про податок на додану вартість” платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Так, п.1.8 ст.1 Закону України „Про ПДВ” містить загальні норми щодо самого поняття „бюджетне відшкодування” та джерела його формування для подальшого використання, і не вказує на те, що кошти повертаються платнику податку лише за умови сплати такого податку його контрагентами. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо наявності у позивача права на отримання бюджетного відшкодування лише за умовою сплати такого податку по ланцюгу постачальниками товарів позивача спростовується зазначеної нормою Закону України «Про ПДВ».

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України „Про ПДВ” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З матеріалів справи, а саме з акту перевірки, вбачається, що позивачем виконано виконало вимоги п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ", сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосередніх постачальників, які, в свою чергу, виконали вимоги п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" - видали покупцеві, яким є ТОВ «Данфа», належним чином оформлені податкові накладні на визначені та сплачені покупцем суми податку. Зазначені податкові накладні долучені позивачем до матеріалів справи.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про ПДВ” право платника податку на податковий кредит виникає у відповідності з дати здійснення першої з подій:

або дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому несплата контрагентами постачальників Позивача до бюджету сум ПДВ не може впливати на результати діяльності підприємства-Позивача і не може бути підставою для притягнення Позивача до відповідальності у вигляді визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість Позивачу, а отже, й для застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема, Закон "Про податок на додану вартість", не встановлює обов'язки покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Таким чином, як впливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Крім того, відповідно до ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Відповідно до п.п.”а” п.п.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України „Про ПДВ” умовою бюджетного відшкодування є сплата продавцем ПДВ в ціні товарів (послуг) продавцю, а не сплата останнім податку до бюджету.

Відповідач не заперечує, що позивачем повністю сплачено ПДВ в ціні товарів продавцю, а тому колегія суддів приходить до висновку, що обов'язок доказування правомірності винесених спірних рішень Відповідачем не було виконано.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо неврахування судом наявності порушення позивачем приписів п.п.7.4.5 ст.7 Закону України «Про ПДВ» через відсутність на час проведення перевірки податкової накладної ТОВ «Респект-2005» б\н від 30.06.2006 року, колегія суддів зазначає наступне.

Під час розгляду справи позивачем долучено до матеріалів справи належним чином засвідчену копію зазначеної податкової накладної. Дійсність та достовірність цієї податкової накладної відповідачем не спростована.

Крім того, її видання позивачу ТОВ «Респект-2005» саме 30.06.2006 року доводять відомості наявні в акті перевірки. Так, під час проведення перевірки підприємства-позивача відповідачем досліджувався реєстр отриманих та виданих податкових накладних, який ведеться позивачем на виконання вимог п.п.7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України «Про ПДВ». В Акті перевірки мається інформація про внесення позивачем до цього реєстру 30.06.2006 року податкової накладної виданої ТОВ «Респект-2005», що є підтвердженням її отримання позивачем у зазначеному податковому періоді та обґрунтованості віднесення суми сплаченого ПДВ за цією податковою накладною до складу свого податкового кредиту.

Таким чином, доводи наведені відповідачем в своїй апеляційній скарзі не спростовують висновків суду про наявність підстав для визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ в Ленінському районі м. Харкова № 0000181620/0 від 27.06.2007 року. На підставі системного аналізу наведених норм законодавства та досліджених доказів по справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Щодо нарахування податковим повідомленням-рішенням № 0000431701/0 від 24.05.2007 року податку на доходи фізичних осіб у сумі 486,02грн. та штрафних санкцій у сумі 972,04грн., колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування нарахування податку на доходи фізичних осіб ДПІ у Ленінському районі м. Харкова вказує на виплату позивачем працівникам заробітної плати без відповідного проведення цих коштів через бухгалтерію підприємства.

Між тим, в порушення ч.2 ст.71 КАС України, відповідачем ні в суді першої ні апеляційної інстанцій не надано належних доказів виплати позивачем в рахунок заробітної плати грошових коштів Зелінській М.Ю., Скрипник Є.Ю. та Кириченко Р.Ю.

Відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, пояснення зазначених осіб не є відповідними доказами виплати їм заробітної плати, оскільки відповідно до вимог податкового законодавства такі виплати мають бути підтверджені відповідними письмовими доказами – первинними документами бухгалтерського обліку підприємства. А отже, пояснення осіб, без підтвердження їх відповідними письмовими доказами не можуть бути підставою для прийняття податковим органом рішення щодо донарахування податку та застосування штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківський окружний адміністративний суд від 24.11.2008р. по справі№2-а-1028/08/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді(підпис)

(підпис) Шевцова Н.В. Макаренко Я.М. Повний текст ухвали виготовлений 18.05.2009 р. З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО: Суддя Харківського апеляційного адміністративного суду Дюкарєва С.В.