Ухвала суду № 41754779, 26.11.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/2988/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

26 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаль М.І., секретар судового засідання Самсонова М.М., за участю сторін: представника позивача Пальчиковського В.М., представника відповідача Ананка Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року в адміністративній справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461" до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство 17461" звернулося до суду з позовом до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішення відповідача від 13.01.2014 р. № 0000072201, № 0000082201, №0000062201 які прийнято за наслідками документальної планової виїзної перевірки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо нереальності господарської операції, укладеної між ТОВ «Кванта Коста» та ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461», спростовуються наданими позивачем первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, які відповідають вимогам чинного законодавства. Крім того, ПрАТ «АТП 17461» є споживачем природного газу, який переробляє, компремує його та продає його, як автомобільне паливо у вигляді стисненого компремованого газу, та не є суб'єктом з постачання природного газу споживачам, отже, рішення відповідача щодо донарахування позивачу збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності є протиправним.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2014 р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються первинними документами. Крім того, суд першої інстанції погодився з тим, що оскільки ПрАТ «АТП 17461» є споживачем природного газу, який переробляє, компремує га та продає його як автомобільне паливо, отже, рішення відповідача щодо донарахування позивачу збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності є протиправним.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2014 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач не надав товарно-транспортні накладні, які обов'язково повинні складатись при транспортуванні газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту. Факт ненадання товарно-транспортних накладних спростовує висновки суду першої інстанції щодо реальності взаємовідносин позивача з контрагентом по договору поставки нафтопродуктів від 02.03.2011р. Крім того апелянт зазначив, що позивач є платником збору у вигляді цільової надбавки до тарифу на природний газ, отже і зобов'язаний був подавати до податкового органу розрахунки збору.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Прилуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Чернігівській області проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №441/22-03119581 від 19.12.2013 р. в якому зазначено про порушення позивачем: п. 5.1. пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138. пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за І-ІІІ квартали 2011 року в сумі 174 200,00 грн.; пп. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» було занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 198141,00 грн. за березень-вересень 2011 року; ст. ст. 314, 315, п. 317.4 ст. 317 ПК України, п. п. 1-3 Порядку внесення до спеціального фонду державного бюджету збору у вигляді цільової надбавки до тарифу на природний газ, затвердженого Постановою КМ України від 11.06.2005 р. № 442, в результаті чого позивачем не було подано податкові декларації за жовтень-грудень 2010 року, за 2011 - 2012 роки (помісячно), і занижено збір на суму 102 203,59 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000072201 від 13.01.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 226905,50 грн., з них за основним платежем - 198141,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 28764,50 грн.;

- № 0000062201 від 13.01.2014 року, яким ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток (доходи) приватних підприємств на 174201,00 грн.;

- № 0000082201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності в розмірі 129668,59 грн., з них за основним платежем - 102203,59 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 27465,00 грн.

Вищенаведені обставини не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Крім того, пунктом 201.1 ст. 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, чинним законодавством встановлено, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні. Наявність податкових накладних, які відповідають вимогам законодавчих актів була встановлена і під час проведення перевірки і в судовому засіданні, тому у позивача були законні підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що між ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» та ТОВ «Кванта Коста» укладено договір постачання нафтопродуктів (скрапленого газу пропан-бутан) № 02/03/01-11/20 від 02.03.2011 року разом з додатковою угодою № 1 від 02.03.2011 року (а.с. 62-65, 66), згідно умов якого ТОВ «Кванта Коста» (постачальник) зобов'язується постачати і передавати у власність позивача (покупця) скраплений газ за умови 100% попередньої оплати вартості кожної партії товару.

На підтвердження здійснення господарської операції позивач надав документи:

- акти приймання передачі скрапленого газу (а.с.67-94);

- видаткові накладні: № РН-0001468 від 16.03.2011 року, № РН-0001733 від 25.03.2011 року, № РН-0002091 від 11.04.2011 року, № РН-0002536 від 29.04.2011 року, № РН-0002634 від 11.05.2011 року, № РН-0002703 від 13.05.2011 року, № РН-0002756 від 17.05.2011 року, № РН-0002850 від 20.05.2011 року, № РН-0002931 від 26.05.2011 року, № РН-0002975 від 27.05.211 року, № РН-0003258 від 15.06.2011 року, № РН-0003763 від 22.06.2011 року, № РН-0003598 від 25.06.2011 року, № РН-0003816 від 30.06.2011 року, № РН-0004366 від 04.07.2011 року, № РН-0003855 від 08.07.2011 року, № РН-0003994 від 14.07.2011 року, № РН-0004068 від 19.07.2011 року, № РН-0004215 від 25.07.2011 року, № РН-0004436 від 01.08.2011 року, № РН-0004804 від 04.08.2011 року, № РН-0004934 від 10.08.2011 року, № РН-0005142 від 15.08.2011 року, № РН-0005143 від 23.08.2011 року, № РН-0005144 від 26.08.2011 року, № Рн-0005525 від 06.09.2011 року, № РН-0005752 від 12.09.2011 року, № РН-0005983 від 21.09.2011 року (а.с. 152-179);

- виписки по рахунках позивача в установах банку та копії платіжних доручень (а.с. 95-150);

- податкові накладні № 304 від 16.03.2011 року, № 464 від 25.03.2011 року, № 158 від 11.04.2011 року, № 442 від 29.04.2011 року, № 164 від 11.05.2011 року, № 214 від 13.05.2011 року, № 258 від 17.05.2011 року, № 327 від 20.05.2011 року, № 352 від 23.05.2011 року, № 397 від 26.05.2011 року, № 427 від 27.05.2011 року, № 488 від 31.05.2011 року, № 233 від 15.06.2011 року, № 279 від 17.06.2011 року, № 366 від 22.06.2011 року, № 426 від 24.06.2011 року, № 461 від 25.06.2011 року, № 540 від 30.06.2011 року, № 56 від 04.07.2011 року, № 158 від 08.07.2011 року, № 196 від 11.07.2011 року, № 301 від 14.07.2011 року, № 368 від 18.07.2011 року, № 393 від 19.07.2011 року, № 422 від 20.07.2011 року, № 513 від 25.07.2011 року, № 542 від 26.07.2011 року, № 25 від 01.08.2011 року, № 101 від 04.08.2011 року, № 231 від 10.08.2011 року, № 350 від 15.08.2011 року, № 445 від 18.08.2011 року, № 579 від 23.08.2011 року, № 661 від 26.08.2011 року, № 662 від 26.08.2011 року, № 702 від 29.08.2011 року, № 149 від 06.09.2011 року, № 277 від 12.09.2011 року, № 512 від 21.09.2011 року (а.с. 181-219).

Підтверджено, що реалізацію отриманого газу скрапленого, як паливо, позивач здійснював на власній автомобільній газонаповнювальній компресорній станції, загальний об'єм 914642,54 літрів на загальну суму 5375835,28 грн., отже газ скраплений був використаний позивачем у власній господарській діяльності.

З урахуванням наведеного, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру здійснення господарських операцій з контрагентом надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують факт здійснення господарської операції.

Крім того, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, отже мав право нараховувати податок на додану вартість та складати, в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що не заперечується апелянтом.

Посилання апелянта на відсутність товарно-транспортних накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, як на доказ нереальності господарської операції, не заслуговують уваги. Підтверджено, що позивач та контрагент уклали додаткову угоду № 1 від 02.03.2011 року до договору № 02/03/01-11 від 02.03.2011 року, згідно умов якої отримувач товару - позивач мав право на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Кванта Коста» без довіреності. Відсутність товарно-транспортних накладних у позивача на перевезення газу за умови наявності актів про приймання газу та видаткових накладних, не може бути безумовною підставою, що свідчить про відсутність здійснення поставок газу до ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461».

Щодо решти позовних вимог про визнання правомірним податкове повідомлення-рішення № 0000082201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності в розмірі 129668,59 грн., колегія суддів зазначає.

До 01.01.2011р. діяв Закон України «Про систему оподаткування» (надалі Закону № 1251), який визначав принципи побудови системи оподаткування в Україні, податків і зборів обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Згідно п.28 ч.1 ст.14 Закону № 1251 збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності відносився до переліку загальнодержавних податків і зборів.

Постановою КМ України від 11.06.2005 р. № 442. був затверджений Порядок внесення до спеціального фонду державного бюджету збору у вигляді цільової надбавки до тарифу на природний газ (надалі Порядок № 442).

Згідно п. 1 Порядку № 442 збір справляється у розмірі 2 відсотків на обсяги природного газу, що постачаються для підприємств комунальної теплоенергетики, теплових електростанцій, електроцентралей та котелень суб'єктів господарювання, зокрема блочних (модульних) котелень (в обсязі, що використовується для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води).

Збір справляється на обсяги природного газу, що постачаються для таких категорій споживачів: населення - 4 відсотки; бюджетні організації та установи - 2 відсотки; промислові та інші суб'єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, що використовують природний газ (за винятком підприємств хімічної галузі, що використовують природний газ як сировину), - 2 відсотки.

Платниками є суб'єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які провадять діяльність з постачання природного газу споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Споживачами є такі категорії: населення, бюджетні організації та установи, підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб'єктів господарювання, в тому числі блочні (модульні) котельні, інші суб'єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які використовують природний газ для виробництва товарів та надання послуг, на інші власні потреби.

Відповідно до ст. 314 ПК України (в редакції на спірний період в 2011-2012) платниками збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності є суб'єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які провадять діяльність з постачання природного газу споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Згідно із ст. 316 ПК України (в редакції на спірний період в 2011-2012) збір справляється у розмірі 2 відсотків на обсяги природного газу, що постачаються для таких категорій споживачів: а) підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб'єктів господарювання, зокрема блочні (модульні) котельні (в обсязі, що використовується для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води); б) бюджетні установи; в) промислові та інші суб'єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, що використовують природний газ. На обсяги природного газу, що постачається для населення, збір справляється у розмірі 4 відсотків.

Пунктами 317.1-317.4 ст. 317 ПК України визначено, що споживачами є такі категорії: населення, бюджетні установи, підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб'єктів господарювання, в тому числі блочні (модульні) котельні, інші суб'єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які використовують природний газ для виробництва товарів та надання послуг, на інші власні потреби.

Вимоги до здійснення діяльності з постачання природного газу споживачам визначаються, зокрема, ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2010 N 10 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 15.01.2010 за N 27/17322 (далі - Ліцензійні умови).

З матеріалів справи вбачається, що ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» у період жовтень - грудень 2010 року та 2011-2012 р. здійснювало господарську діяльність - роздрібну торгівлю природним газом через автомобільну газонаповнювальну компресорну станцію. ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» переробляв газ, а саме компремував його, та в подальшому компремований (стиснений) газ продавав, як автомобільне паливо.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, оскільки позивач не є ліцензіатом відповідно до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання газу за нерегульованим тарифом, тобто не має спеціальної правосуб'єктності на зайняття таким видом діяльності, як постачання природного газу споживачам, отже не є платником збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ. За таких обставин, податкове повідомлення-рішення відповідача 13.01.2014 р. №0000082201 є протиправним та підлягає скасування.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Повний текст ухвали виготовлено 01.12.2014р.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року, залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року в адміністративній справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461" до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Епель О.В.

Кобаль М.І.