Ухвала суду № 41676894, 26.11.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1578/2014(м)

264/2238/14-ц

Головуючий в 1 інстанції Харитонова Г.Л.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

Категорія 53

У х в а л а

І м е н е м У к р а ї н и

26 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.

суддів - Песоцької Л.І., Ткаченко Т.Б.

при секретарі - Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча» про стягнення заборгованої суми індексації заробітної плати з компенсацією, середнього заробітку та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 серпня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (далі - ПАТ «ММК ім.Ілліча») з позовом про стягнення суми індексації заробітної плати з компенсацією. Мотивував його тим, що з 15.03.1993 року по 14.02.2012 рік він перебував у трудових відносинах з відповідачем. Під час його роботи на підприємстві з березня 2003 року відповідачем не проводилася індексація заробітної плати передбачена діючим законодавством, внаслідок чого порушені його права на оплату праці, які мають бути відновлені шляхом зобов'язання підприємства провести та виплатити йому індексацію заробітної плати з компенсацією.

Просив стягнути з відповідача заборговану індексацію заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 14 лютого 2012 року в сумі 8819,71 грн., виплатити йому компенсацію, яка нараховується при втраті частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 9916,64 грн., стягнути середній заробіток в сумі 47317,56 грн. за час затримки остаточного розрахунку при звільнені за період з 14.02.2012 року по 03.03.2014 рік. Також просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 серпня 2014 року позовні вимоги було задоволено частково, а саме було стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_2 заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року включно в сумі 1070,60 грн., середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 1500 грн., утримавши з ПАТ «ММК ім. Ілліча» з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та моральну шкоду в розмірі 150 грн. Стягнуто з ПАТ «ММК ім.. Ілліча» на користь держави судовий збір в розмірі 487,20 грн. В решті позовних вимог було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить змінити рішення суду, стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на його користь заборговану індексацію заробітної плати за період з 01 березня 2003 року до 14 лютого 2012 року в сумі 8819,71 грн., стягнути з відповідача компенсацію, яка нараховується при втраті частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 9916,64 грн., стягнути на його користь середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 47317,56 грн., компенсувати йому моральну шкоду в розмірі 1000 грн. В іншій частині рішення просить залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, який просив задовольнити апеляційну скаргу, заперечення представника відповідача ПАТ «ММК ім.Ілліча» Новгородьскої В.В., яка просила скаргу відхилити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач з 15.03.1993 року по 14.02.2012 рік перебував у трудових відносинах із ПАТ «ММК ім.Ілліча» (а.с 5).

За вказаний період позивачу нараховувалася та виплачувалася заробітна плата, що підтверджується довідкою ПАТ «ММК ім.Ілліча».

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що при перевищенні порогу інфляції, який встановлюється в розмірі 101 відсотка, заробітна плата позивача за вказаний період не індексувалася. Загальна сума індексації заробітної плати та компенсації складає 1070 гривень 60 копійок, що підтверджується довідкою підприємства, та не спростовано позивачем, тому саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки ці обставини підтверджуються довідкою підприємства про розрахунок суми індексації та компенсації, що підлягає сплаті позивачу, наданою ПАТ «ММК ім. Ілліча» на вимогу суду під час розгляду справи .

При вирішенні спору суд правильно застосував норми матеріального права і, зокрема, ст. 95 КЗпП України, Закон України «Про оплату праці», Закон України «Про індексацію грошових доходів громадян», Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1078 від 17 липня 2003 року і Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року та роз'яснення, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 1-18/2013, згідно з яким, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження буд-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Колегія вважає, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, тобто, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, оскільки при його звільненні 14 лютого 2012 року підприємство не виплатило йому належну індексацію заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати.

Враховуючи, що індексація на заробітну плату входить до структури заробітної плати, з якої проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів як з заробітної плати, а в наданому відповідачем розрахунку індексації, що підлягає виплаті позивачу, не зазначені суми відповідних відрахувань податків і обов'язкових платежів, суд дійшов обґрунтованого висновку, що при виплаті відповідачем присуджених позивачеві сум належить утримати з них передбачені законом податки і обов'язкові платежі.

Колегія суддів, переглядаючи справу в межах заявленого позову та доводів апеляційних скарг, погоджується з рішенням суду щодо розміру заборгованості суми індексації заробітної плати та компенсації за несвоєчасну сплату, яку відповідач повинен сплатити позивачу.

Відповідно до ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Зі справи вбачається, що в день звільнення ОСОБА_2 працював, що підтверджується наданим відповідачем табелем робочого часу, і тому підприємство повинно було провести з ним повний розрахунок. Проте, індексація заробітної плати та компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 1070,60 грн. в день звільнення позивачу виплачені на були.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Проаналізувавши докази по справі, і враховуючи вищенаведене, колегія суддів не погоджується і з твердженнями апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованості рішення суду в частині стягнення сум індексації і компенсації заробітної плати за період з 01.03.2003 року по липень 2006 року розмірі 1070,6 грн, оскільки позивач не довів свої вимоги належним чином, довідку - розрахунок даної суми, надану відповідачем, не спростував.

Зі справи вбачається, що 06 березня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом і просив стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на його користь невиплачену індексацію за період з 01.03.2003 року по 14.02.2012 року в сумі 8819,70 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 9916,64 грн., також просив стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки виплати індексації за період з 14 лютого 2012 року по 03.03.2014 року в розмірі 47317,56 грн, просив відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1000 грн (а.с.5).

При цьому до позовної заяви позивачем надано власний розрахунок суми заборгованості, яка підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні (а.с.11-17) .

Ухвалюючи рішення про стягнення з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_2 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу за його позовними вимогами підлягала б виплаті заробітна плата за затримку розрахунку при звільненні за період з 15 лютого 2012 року по 03 березня 2014 року: ця сума повинна розраховуватися, виходячи з кількості робочих днів за цей період - 567 та розміру середньоденного заробітку 64 грн 72 коп.. А на день ухвалення судом рішення по суті спору, з урахуванням 631 робочих днів, йому б припадала до виплати сума 40838,32 грн.. Період, за який судом першої інстанції розрахований середній заробіток, перевищує межі позовних вимог ОСОБА_2, але відповідач з рішенням погодився, тому, відповідно до положень ч.1 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів рішення в частині визначення судом періоду, за який позивач просив стягнути середній заробіток, не переглядає.

Як правильно було встановлено судом, позивач був звільнений 14 лютого 2012 року, цей день був для нього останнім робочим (не вихідним) днем, а тому відповідач мав з позивачем провести розрахунок в день звільнення, але не виконав вимоги закону в цій частині. Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд виходив з того, що позивачу не були виплачені усі належні йому при звільненні суми, тому він має право на стягнення на його користь середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день постановлення судом рішення, визначивши розмір середнього заробітку з урахуванням вимог п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

З таким висновком колегія суддів погоджується, виходячи з того, що на час звільнення позивача відповідач не провів з ним остаточний розрахунок та не виплатив усі, зазначені вище, належні ОСОБА_2 на час звільнення суми.

Згідно з довідкою відповідача середньоденний заробіток позивача за два останні місяця перед звільненням складає 64,72 грн.. Таким чином, розмір середнього заробітку з дня звільнення на день постановлення рішення складає 40838,32 грн. (631 робочих днів х 64,72 грн).

Як роз'яснено в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі - постанова Пленуму ВСУ), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Проте лише при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як вбачається зі справи, позивач просив стягнути з підприємства заборгованість по індексації заробітної плати в сумі 8819,71 грн з 01.03.2003 року по 14.02.2012 року і компенсаціії в сумі 9916,64 грн за цей період, а рішенням суду на його користь стягнута сума 1070,6 грн за період з березня 2003 року по липень 2006 року, таким чином, вимоги задоволені частково.

Визначаючи частковий розмір стягуваної суми середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку - 1500грн., суд врахував частковість задоволення позовних вимог про стягнення основної позовної суми - індексації заробітної плати і грошової компенсації щодо неї, на яку позивач мав право (1070,60грн.); частку, яку вона становила у заявлених вимогах; істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, обчисленим за спірний період; тривалість часу (понад 2 років), протягом якого за отриманням недоплаченої суми не звертався позивач, що фактично і визначило розмір суми середнього заробітку, стягнення якого вимагав позивач.

Наведене дає підстави колегії суддів вважати оскаржуване рішення таким, що грунтується на принципі співмірності із задоволеними сумами, що відповідає положенням п.20 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 і узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 24.10.2011р. № 6-39цс11, 21.11.2011р. № 6-60цс11, 16.01.2012р. № 6-54цс11.

Тож, доводи апеляційної скарги позивача щодо звільнення відповідача від передбаченої трудовим законодавством відповідальності шляхом зменшення розміру середнього заробітку є помилковими.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_2, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про частковість задоволення вимог щодо стягнення індексації заробітної плати з компенсацією, середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом незаконно частково задоволені позовні вимоги, а саме застосований принцип співмірності при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, спростовуються змістом оскаржуваного рішення, яке ухвалено у відповідності до положень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Не заслуговують уваги і доводи апеляційної скарги позивача щодо незаконності рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди, оскільки суд першої інстанції правильно застосував закон, виходив з принципів розумності і справедливості, тому обґрунтовано визначив розмір такого відшкодування в сумі 150 грн..

Відтак, доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді