Ухвала суду № 41665515, 25.11.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №472/1936/13-ц 25.11.2014 25.11.2014 25.11.2014

Провадження № 22ц-784/2988/14 Головуючий у 1-й інстанції Кучерявенко С.С.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Ухвала

Іменем України

25 листопада 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.,

при секретарі Харитоновій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 30 вересня 2014 року

за позовом

Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2

про

стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року Банк звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Банк зазначав, що 05 березня 2008 року між ним та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № NKXRRX08880051 за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 7 824 грн. 21 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач зобов'язань по сплаті кредиту, відсотків, інших платежів у визначеному у договорі розмірі та у встановлений термін не вносив. У зв'язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої станом на 18 листопада 2013 року складав 46 127 грн. 99 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 7 820 грн. 76 коп.; заборгованість за відсотками - 760 грн. 78 коп.; 2 253 грн. 36 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 32 620 грн. 33 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань; штраф (фіксована частина) - 500 грн.; штраф (процентна складова) -2 172 грн. 36 коп.

Посилаючись на наведені обставини, Банк просив стягнути на його користь із відповідача заборгованість за кредитом.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 30 вересня 2014 року позов Банку задоволено частково.

Cтягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку 22 507 грн. 99 коп. заборгованості за кредитним договором, яка складається з заборгованості за кредитом - 7 820 грн. 76 коп.; заборгованості за відсотками - 760 грн. 78 коп.; заборгованості по комісії за користування кредитом - 2 253 грн. 36 коп.; 9 000 грн. 33 коп. пені за несвоєчасне виконання зобовязань; 500 грн.штрафу (фіксована частина); штрафу (процентна складова) -2 172 грн. 76 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити Банку в задоволенні позову, у зв'язку з пропуском строку давності.

Колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05 березня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № NKXRRX08880051 , оформлений шляхом підписання позичальником відповідної заяви.

За умовами цього договору, позивач зобов'язався надати відповідачу кредит в розмірі 7 824 грн. 21 коп. на 24 місяці з 05 березня 2008 року по 05 березня 2010 року включно на придбання товару за умови сплати за користування кредитом 12% на рік на суму залишку заборгованості, 1 254 грн. єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту та 187 грн.78 коп. щомісячної винагороди. Відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки, винагороду, комісію у строки, зазначені в заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт).

Із змісту заяви позичальника вбачається, що він доручив ПриватБанку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в сумі 6 270 грн. в день надання кредиту на поточний рахунок НОМЕР_2 в Миколаївське РУ ПриватБанку, МФО 326610, ЗКПО НОМЕР_1 з призначенням платежу «Перерахування коштів згідно з рахунком-фактурою №37/1505 від 05 березня 2008 року».

Відповідно до меморіального ордеру від 05 березня 2008 Банк перерахував кошти на особовий рахунок підприємця ОСОБА_4, зазначений у підписаній сторонами кредитній угоді, тобто виконав зазначену вище умову договору в повному обсязі (а. с. 61, 62).

Між тим, відповідач зобов'язання зі сплати кредиту не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором.

З матеріалів справи вбачається, що 25 вересня 2008 року Веселинівським районним судом Миколаївської області було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за вказаним кредитним договором в розмірі 9 311 грн.88 коп.

В подальшому, ухвалою цього ж суду від 02 березня 2009 року цей судовий наказ було скасовано.

Наполягаючи на задоволенні даного позову, Банк просив стягнути заборгованість станом на 18 листопада 2013 року розмір якої складав 46 127 грн. 99 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 7 820 грн. 76 коп.; заборгованість за відсотками - 760 грн. 78 коп.; 2 253 грн. 36 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 32 620 грн. 33 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань; штраф (фіксована частина) - 500 грн.; штраф (процентна складова) -2 172 грн. 76 коп.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст.530 ЦК України).

Статтями 610,611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі зазначених положень закону прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_2 на користь Банку заборгованості за кредитним договором та відповідно

до ч.3 ст.551 ЦК України для зменшення розміру пені до 9 000 грн. Із урахуванням наведених обставин загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню із відповідача, суд першої інстанції визначив у 22 507 грн. 99 коп.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що кредитний договір не укладався в письмовій формі, а заява позичальника не свідчить про укладання угоди, є необґрунтованими.

Так, згідно з вимогами ст..1055 ЦК України, кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним.

В письмовій заяві позичальника № NKXRRX08880051 від 05 березня 2008 року (факт підписання якої ним особисто відповідач не оспорював) зазначено, що позичальник погоджується з тим, що ця заява разом із запропонованими ПриватБанком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), Тарифами складає кредитно-заставний договір.

Відповідно до ст..203 ЦК України, чинним є правочин зміст якого не суперечить Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Крім того, особа, яка вчиняє правочин, має необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину є вільним і відповідає його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Укладена між сторонами угода не суперечить чинному законодавству. Окремого позову чи зустрічного позову про оспорювання укладеного сторонами кредитно-заставного договору відповідач не заявляв.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на п. 7 ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, оскільки це положення стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту.

До того ж, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України строк позовної давності застосовується судом лише за заявою сторони.

Як свідчать матеріали справи, відповідач із заявою про застосування строку позовної давності не звертався. А тому у суду першої інстанції не було правових підстав для його застосування.

Не спростовують висновків суду посилання відповідача і на недоведеність Банком отримання ним кредиту, оскільки, як свідчать матеріали справи, грошові кошти перераховані Банком у рахунок вартості товару саме тому продавцю, від імені якого відповідачем представлено рахунок-фактуру та вказано в платіжному дорученні.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Оскільки рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального прав, то підстав для його скасування немає.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 30 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді