Рішення № 41625393, 20.11.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

20 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

у складі: головуючого судді Кирилюк Г.М.

суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.

при секретарі: Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «АВТОТРАНСПОРТНИК» Деснянської районної у м. Києві Ради про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням терміну її виплати, за апеляційною скаргою представника Комунального підприємства «АВТОТРАНСПОРТНИК» Деснянської районної у м. Києві Ради - ШубенкаОлега Миколайовича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2014 року, -

встановила:

21 липня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив стягнути з КП «АВТОТРАНСПОРТНИК» Деснянської районної у м. Києві Ради ( надалі - КП «АВТОТРАНСПОРТНИК») суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 грудня 2013 р. по 09 вересня 2014 р. в розмірі 29 491 грн. 56 коп. (156,04 грн. х 189 днів) та компенсацію втрати частини заробітної плати у заявку з порушенням строку її виплати за період з 05 грудня 2013 р. по 21 липня 2014 року в сумі 594 грн. 69 коп.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що при звільненні з роботи відповідач не провів з ним остаточного розрахунку в сумі 7164,96 грн., в тому числі по заробітній платі в сумі 2204,36 грн., за невикористані дні відпустки в сумі 3792,84 грн., по оплаті днів тимчасової непрацездатності - 1167,76 грн.

Після ухвалення заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року відповідачем було частково проведено розрахунок та сплачено: 25.07.2014 р. - 706,80 грн., 06.08.2014 р. - 3695,24 грн., 04.09.2014 р. - 2745,92 грн., 10.09.2014 р. - 4121,01 грн. Залишок заборгованості відповідача станом на 09 вересня 2014 р. становить 17 грн. , що є підставою для покладення на останнього відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2014 року позов задоволено. З КП «АВТОТРАНСПОРТНИК» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час затримки кінцевого розрахунку по заробітній платі в розмірі 29 491 грн. 56 грн., компенсацію (індексацію) в розмірі 594 грн.69 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник КП «АВТОТРАНСПОРТНИК» - Шубенок О.М., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове, яким позивачу відмовити у задоволенні позовних вимог.

Свої доводи мотивує тим, що у суду були відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч.1 ст.117 КЗпП України, за відсутності у останнього відомостей про розрахунковий (транзитний) рахунок позивача. Заява з необхідними для виплати коштів реквізитами була направлена позивачем лише 24.07.2014 р. Доказів існування зарплатного проекту (зарплатна картка в КБ «ПриватБанк») позивачем надано не було Докази, надані відповідачем, на підтвердження отримання позивачем зарплати з каси банку, не були оцінені судом у сукупності з поясненнями сторін та іншими доказами по справі.

У зв'язку з тим, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено 03.09.2014 р., відповідно до ст.117 КЗпП України позивачу 09.09.2014 р. нараховано компенсацію в сумі 4369,12 грн. Після утримання з вказаної суми обов'язкових платежів по сплаті соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб позивачу перераховано 4 141,72 грн. середнього заробітку за час затримки за період з 24.07.2014 р. по 03.09.2014 р.

Судом першої інстанції не враховано обставини сплати позивачу суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 24.07.2014 р. до 03.09.2014 р. та суми компенсації (індексації) втрати частини заробітної плати в розмірі 594,69 грн. та помилково зобов'язано сплатити ці суми повторно.

В судовому засіданні представник КП «АВТОТРАНСПОРТНИК» - Шубенок О.М. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Позивач просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст. 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач перебував у трудових відносин з відповідачем з 22 листопада 2010 року.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року змінено формулювання причин і дати звільнення ОСОБА_1 з роботи зі «звільнений з посади головного бухгалтера згідно п.3 ст.40 КЗпП України з 17.09.2013 р.» на « звільнений за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України з 01.10.2013 р.» та зобов'язано КП «АВТОТРАНСПОРТНИК» внести відповідний запис в трудову книжку позивача. З відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 2204,36 грн., невиплачені лікарняні - 1167,76 грн., компенсацію за невикористану відпустку - 3792 ,84 грн., компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.10.2013 р. по день фактичного розрахунку в сумі 5 881,52 грн., а всього на загальну суму 13046,48 грн., а також 2 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 грудня 2013 р. по 09 вересня 2014 р. в сумі 29 491 ,56 грн., суд першої інстанції виходив з того, що станом на 09.09.2014 р. на користь позивача було сплачено лише 11 268,97 грн., частина невиплаченої заборгованості складає 17 грн.

Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду, оскільки він не в повному обсязі відповідає обставинам справи.

При вирішенні спору судом першої інстанції не враховано надані відповідачем докази на підтвердження своїх доводів в частині виплати станом на 03 вересня 2014 р. позивачу сум, що належали працівнику при звільненні, на загальну суму 7159,72 грн.

Так, відповідно до платіжного доручення №1 від 23 липня 2014 р. , позивачу здійснено перерахування на наданий останнім розрахунковий рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк» коштів по лікарняному листку в сумі 710,35 грн. (а.с.36).

Відповідно до квитанції №1004/з7 від 03.09.2014 р. на розрахунковий рахунок позивача у вищевказаному банку відповідачем перераховано 2759,72 грн. Призначення платежу : перерахування коштів по рішенню суду (а.с. 35).

Обставини виплати позивачу заборгованості по заробітній платі в сумі 3695,24 грн. через касу підприємства сторони не заперечують.

Таким чином, відповідачем на користь позивача станом на 04.09.2014 р. була в повному обсязі виплачена заборгованість по сумам, що належали останньому при звільненні.

Доводи позивача в частині неотримання станом на 09 вересня 2014 р. повного розрахунку при звільненні та наявності заборгованості в сумі 17 грн. є необґрунтованими.

Як пояснив сам позивач та вбачається з виписки по його картковому рахунку, по операції з перерахування коштів банком була утримана відповідна плата.

Враховуючи ту обставину, що на час перебування сторін в трудових відносинах виплата заробітної плати позивачу здійснювалась за місцем роботи, ініціатива отримання заборгованості по заробітній платі після їх припинення шляхом перерахування коштів на картковий рахунок виходила саме від позивача, правові підстави для повторного стягнення виплаченої суми заборгованості з урахуванням утриманої банком плати за свої послуги відсутні (а.с. 38, 40, 42).

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в тій частині, що заява з зазначенням необхідних реквізитів була направлена позивачем лише 24.07.2014 р., а тому вини відповідача у не проведенні належного розрахунку до цього часу не має.

За відсутності доказів того, що відповідач пропонував, а позивач відмовлявся від отримання заборгованості через касу підприємства, ненадання позивачем належних даних для проведення розрахунку не є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності.

При вирішенні питання щодо суми компенсації за час затримки розрахунку при звільненні та суми компенсації (індексації) втрати частини заробітної плати при звільненні судом першої інстанції також не було враховану ту обставину, що відповідно до квитанції №1004/з14 від 09.09.2014 р. на розрахунковий рахунок позивача відповідачем було перераховано 4141,72 грн. Призначення платежу: перерахування середнього заробітку, індексації, втрати частини з/п з вирахуванням податків (а.с. 34).

Як пояснив представник відповідача в судовому засіданні, вказана сума складається з суми середнього заробітку за час затримки розрахунку з 24 липня 2014 р. по 02 вересня 2014 р. в сумі 4369,12 грн. ( 156,04 х 28 днів) та суми втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням термінів її виплати в сумі 594,69 грн., що з урахуванням утримання ЄСВ (3,6%), ПДФО (15%), ВЗ (1,5%) становить 4141,72 грн.

Вказані доводи, які також викладені в апеляційній скарзі, позивачем не спростовані.

Апеляційна скарга не містить заперечень з приводу визначеного судом розміру середньоденної заробітної плати позивача в сумі 156,04 грн., з якою позивач погодився.

Враховуючи вказану обставину, а також те, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку з 24 липня 2014 р. по 02 вересня 2014 р. відповідачем здійснювалась також виходячи з суми середньоденного заробітку 156,04 грн., з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 05 грудня 2013 року по 23 липня 2014 р. в сумі 24342,24 грн. (156,04 грн. х 156 днів).

Правові підстави для стягнення компенсації в сумі 594, 69 грн., внаслідок їх добровільного задоволення відповідачем 09.09.2014 р., відсутні.

У зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації (індексації) підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового про часткове задоволення позову.

Судове рішення в частині розподілу судових витрат підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Вирішила:

Апеляційну скаргу представника Комунального підприємства «АВТОТРАНСПОРТНИК» Деснянської районної у м. Києві Ради - Шубенка Олега Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2014 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації (індексації) скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «АВТОТРАНСПОРТНИК» Деснянської районної у м. Києві Ради ( код ЄДРПОУ 32106047) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 24 343,24 грн. (двадцять чотири тисячі триста сорок три гривні двадцять чотири копійки).

В решті позову - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Головуючий:

Судді:

Справа №22-ц/796/13088/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Шклянка М.П.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.