Ухвала суду № 41606486, 28.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

28 жовтня 2014 рокусправа № 808/3556/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Баранник Н.П.

суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання: Фірсік Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби, заступника прокурора Запорізької області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 липня 2013 року у справі № 808/3556/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОРА-Україна» до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби, за участю прокуратури Запорізької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 липня 2013 року позовні вимоги ТОВ «ГОРА-Україна» (далі позивач) було задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000142201-692 від 28.03.2013р. Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (далі відповідач), яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 4224660,00 грн..

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач та заступник прокурора Запорізької області подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просили скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 липня 2013 року та прийняти нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Прокурор у судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача заперечував проти доводів та обґрунтувань апеляційних скарг відповідача та прокурора, зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм діючого законодавства і підстави для його скасування відсутні.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Токмацькою ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ГОРА-Україна», за результатами якої 15.02.2013 складено Акт №287/22/31135941.

Під час перевірки виявлено, зокрема, порушення пп.135.5.5 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4, п.138.6, п.138.8, п.138.2, пп.138.10.5, п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.140.2 ст.140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 3423591 грн..

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000142201-692 від 28.03.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 4224660 грн., з яких: 3423591,00 грн. - основний платіж, та 801069,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач оскаржив його до суду.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржене податкове повідомлення-рішення, виходив з наступного.

Так, як вбачається зі змісту акту перевірки, підставою донарахування ТОВ «ГОРА-Україна» податкових зобов'язань з податку на прибуток стала, як вважав податковий орган, наявність таких обставин:

- отримання ТОВ «ГОРА-Україна» у ІІІ кв. 2012 року суми поворотної фінансової допомоги від юридичної особи нерезидента ТОВ «АРЕС» (Російська Федерація) у розмірі 50000000 рублів, що за курсом становить 13636500 грн., яка не була включена до складу доходів;

- завищення валових витрат за рахунок включення до складу собівартості продукції, виготовленої у 2008-2010 роках, яка була повернута підприємству покупцями та не врахована у складі приросту вартості запасів станом на 01.04.2011 відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму 1008209,00грн.;

- завищення валових витрат за рахунок включення до складу фінансових витрат відсотків нарахованих за договором позики на суму 1562721,00 грн..

Проте, такі висновки є помилковими та спростовуються наданими позивачем та дослідженими у судовому засіданні доказами.

Як встановив суд, 12.08.2009 між ТОВ «АРЕС» (м. Москва, Росія) (покупець) та ТОВ «ГОРА-Україна» (продавець) було укладено Контракт №3/1208, згідно з п.1.1 якого продавець зобов'язується протягом строку дії даного Контракту передати у власність покупця окремими партіями продукцію виробництва плодоовочевих консервів у кількості та асортименті, встановленому у Специфікаціях, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар у встановленому у Контракті порядку.

Пунктом 5.2 вказаного Контракту №3/1208 від 12.08.2009 передбачалося, що покупець здійснює попередню оплату у рахунок майбутніх поставок.

06.03.2012 між ТОВ «АРЕС» (м.Москва, Росія) (покупець) та ТОВ «ГОРА-Україна» (продавець) укладено Додаткову угоду №10 до Контракту №3/1208 від 12.08.2009, згідно з п.1-4 якої сторони підтверджують, що на момент підписання додаткової угоди сума попередньої оплати, сплаченої покупцем у рахунок майбутніх поставок товару складає 75246694 руб. 02 коп., що підтверджується Актом звіряння розрахунків між сторонами станом на 06.03.2012, який є невід'ємною частиною даної додаткової угоди. Сторони прийшли до згоди про те, що продавець не пізніше трьох робочих днів з дати підписання даної додаткової угоди здійснює повернення покупцю частини суми попередньої оплати у розмірі 50000000 руб.. Повернення частини суми попередньої оплати здійснюється шляхом передачі продавцем покупцю за актом приймання-передачі векселя серії АА №2140176 номіналом 50000000 руб. 00 коп., датою випуску - 06.03.2012 та датою погашення - 06.09.2012, при цьому векселедателем є ТОВ «ГОРА-Україна». Зобов'язання з повернення частини суми попередньої оплати у розмірі, передбаченому п.1 даної додаткової угоди, вважається належним чином виконаним продавцем з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі Векселя.

Вексель переданий відповідно до Акту приймання-передачі від 27.03.2012.

Відповідно до пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Згідно з пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України до складу доходів включаються - суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Як зазначено у ч.1-3 ст.21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються такі види векселів: простий, переказний. Простий вексель містить такі реквізити: а) найменування-«вексель»; б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; в)зазначення строку платежу; г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж; д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; е) дату і місце складання векселя; є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

У ст.4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» (у редакції чинній на час вчинення господарських операцій) зазначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Згідно з ст.9 Закону України «Про обіг векселів в Україні» резиденти можуть видавати та індосувати векселі, як переказні, так і прості, в іноземній та національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства України. Умови проведення розрахунків між резидентом та нерезидентом із застосуванням векселів обов'язково відображаються у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті).

Попередня оплата товару за договором поставки не заборонена нормами діючого законодавства України, заборон оформлення векселем грошового боргу, що виник як переплата за товар, у межах договору поставки чинне законодавство також не містить.

Видача векселя здійснювалась у межах Контракту №3/1208 від 12.08.2009 на поставку продукції та не суперечить як нормам спеціального вексельного законодавства, так й загальним нормам цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.

З огляду на викладене, є вірними висновки суду першої інстанції про недоведеність відповідачем порушень позивачем приписів пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України.

Стосовно порушень вимог пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.138.4, п.138.6, п.138.8 ст.138, п.140.2 ст.140 Податкового кодексу України.

У пп.14.1.228 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України зазначено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III «Податок на прибуток підприємств» цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Як зазначено у п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що оскільки позивач включав до складу валових доходів доходи від повторної реалізації повернутої продукції, а зазначене не спростовано відповідачем, він мав право на включення її собівартості до складу валових витрат.

Щодо завищення валових витрат за рахунок включення до складу фінансових витрат відсотків нарахованих за договором позики на суму 1562721,00 грн..

Суд встановив, що 12.12.2008 між громадянином Російської Федерації ОСОБА_2 (позикодавець) та ТОВ «ГОРА-Україна» (позичальник) було укладено Договір позики №19/1410, згідно з п.1.1 якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у розмірах і на умовах, передбачених даним Договором, а позичальник зобов'язується повернути отримані грошові кошти та уплатити за користування ними проценти у строки, передбачені даним договором.

12.07.2011 між громадянином Російської Федерації ОСОБА_2 (позикодавець та/або правоволодар), громадянином Російської Федерації ОСОБА_3 (правонабувач) та ТОВ «ГОРА-Україна» (позичальник) укладено Угоду про відступлення позикодавцем прав та обов'язків за Договором позики №19/1410 від 12.12.2008, згідно з п.1 якого право володар передає, а правонабувач приймає на себе у повному обсязі права та обов'язки, що належать право володарю у відповідності з умовами Договору позики №19/1410 від 12.12.2008, укладеному між право володарем і позичальником.

Згідно з п.1 Додаткової угоди №8 від 28.12.2011 до Договору позики №19/1410 від 12.12.2008 сторони прийшли до згоди продовжити строк надання позики до 31.12.2013р..

У п.1 Указу Президента України від 27.06.1999 за №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» установлено, що договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за запозиченими у них кредитами, позиками в іноземній валюті (далі - договори), підлягають реєстрації Національним банком України.

Управління Національного банку України в Запорізькій області своїм листом від 25.02.2013 за №10-023/832 підтвердило факт реєстрації договору позики від 12.12.2008 №19/1410, про що видано реєстраційне свідоцтво від 11.02.2009 №5. Також в листі зазначено, що строк погашення позики за договором подовжувався до 30.12.2011р..

Суд встановив, що під час розгляду справи позивачем надано докази про наявність підстав для нарахування процентів за користування позикою - Додаткову угоду №8 від 28.12.2011 до Договору позики №19/1410 від 12.12.2008, зареєстровану в Управлінні Національного банку України в Запорізькій області, якою продовжено строк надання позики до 31.12.2013р..

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 Цивільного кодексу України).

Договір позики від 12.12.2008 за №19/1410 та Додаткові угоди до нього не містять застережень щодо не можливості нарахування процентів за користування позикою до дня фактичного повернення позики після закінчення строку цього Договору.

Таким чином, закінчення строку договору позики не звільняє позичальника від обов'язку повернення позикодавцеві суми позики, а також нарахування та виплати процентів.

У пп.14.1.206 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України зазначено, що проценти - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з пп.138.10.5 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України до складу витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи викладене, є вірними висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем зазначених вище приписів та норм Податкового кодексу України.

Оскільки відповідачем не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, заявлені позивачем вимоги про його скасування підлягали задоволенню.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі відповідача, не дають колегії суддів підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби, заступника прокурора Запорізької області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 липня 2013 року у справі № 808/3556/13-а - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали виготовлено 13.11.2014р.

Головуючий суддя: Н.П. Баранник

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак