Постанова № 41604825, 25.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2014 р. Справа№ 910/13779/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Смоляк О.А. - представник за дов. б/н від 07.07.2014;

від відповідача: Штельмах О.С. - представник за дов. б/н від 30.05.2014;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Хауз" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2014

у справі № 910/13779/14 (суддя: Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Клімат Проект"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Хауз"

про стягнення 388221,66 грн.,

У судовому засіданні 25.11.2014 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Клімат Проект" (далі - ТОВ "Компанія "Клімат Проект", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Хауз" (далі - ТОВ "Буд Хауз", відповідач) про стягнення основного боргу в розмірі 319999,20 грн., пені в сумі 20862,28 грн., 3% річних в розмірі 8681,90 грн. та інфляційних втрат в сумі 38678,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення ТОВ "Буд Хауз" умов договору підряду №БХ-0206/13 від 04.06.2013 в частині здійснення оплати поставленого вентиляційного обладнання та робіт з його установки у строки, передбачені договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2014 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Буд Хауз" на користь ТОВ "Компанія "Клімат Проект" основний борг в розмірі 319999,20 грн., пеню в сумі 13226,14 грн., 3% річних в розмірі 8681,90 грн., інфляційні втрати в сумі 38678,28 грн., а також 7611,71 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Буд Хауз" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

24.09.2014р. (згідно вхідного штемпеля Господарського суду міста Києва на апеляційній скарзі) ТОВ "Буд Хауз" повторно звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, невірно визначив сторони у зобов'язанні, а також не встановив, що саме позивачем були порушені умови договору в частині дати завершення відповідних робіт.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2014, апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.11.2014.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 розгляд справи було відкладено на 25.11.2014.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.11.2014 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати. Оремо зазначив, що, на його думку, договором не встановлений строк оплати послуг, а тому суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку щодо прострочення відповідачем виконання зобов'язання.

Представник позивача у судовому засіданні 25.11.2014 заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.06.2013 між ТОВ "Компанія "Клімат Проект" (підрядник) та ТОВ "Буд Хауз" (замовник) було укладено договір підряду №БХ-0206/13 (далі - договір), згідно з п.п.1 якого замовник доручає і оплачує, а підрядник бере на себе зобов'язання відповідно до проектної документації, умов договору, будівельних норм та правил, чинного законодавства України виконати комплекс робіт з монтажу системи вентиляції на об'єкті: "Будівництво виставкового павільйону на проспекті Перемоги, 15-й км у Святошинському районі м.Києва".

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що за своїм змістом та правовою природою, укладений між сторонами правочин є змішаним договором, який містить умови договору поставки та договору підряду і підпадає під правове регулювання норм ст.ст. 837-864 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173-174 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Пунктом 69 укладеного між сторонами правочину визначено, що договір набуває чинності з моменту його укладання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до п. 13 договору підрядник здійснює забезпечення робіт матеріалами та устаткуванням.

Приймання-передача виконаних робіт здійснюється відповідно до вимог законодавства України та оформлюється довідками КБ-3 та актами КБ-2в, здача-приймання обладнання за згодою замовника може здійснюватися на підставі актів приймання-передачі обладнання та видаткових накладних (п.п.39, 40 договору, в редакції додаткової угоди від 05.06.2013).

Пунктом 9 договору передбачено, що вартість робіт та матеріалів визначається сторонами в розмірі 529999,20 грн. (така сама ціна визначена у додатку № 2 до договору).

Наявними в матеріалах справи доказами (зокрема, актом приймання виконаних робіт форми КБ-2в № 8 від 23.09.2013, а також видатковою накладною № 57 від 23.09.2013) підтверджується виконання позивачем умов договору в повному обсязі. Так, з метою подальшого монтажу позивачем було поставлено, а представником відповідача (за довіреністю №2482 від 18.09.2013, який також є керівником підприємства) прийнято товар, а саме припливно-витяжну установку Wolf L, фільтрувальну камеру, вузол регулювання витрат води для системи підігріву припливного повітря (система ПВ-1-О) та вузол регулювання витрат води для системи підігріву припливного повітря (система ПВ-2-О) загальною вартістю 527788,37 грн. При цьому, вартість роботи з встановлення поставленого вентиляційного обладнання становить 2210,83 грн. Виконання даних робіт підтверджується актом №8, який також підписаний з боку обох сторін без жодних заперечень. Факт поставки товару та належне проведення робіт не заперечується апелянтом.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції не приймає, в якості підстави для скасування рішення суду першої інстанції, доводи апелянта про те, що позивачем не було дотримано положень п. 3 договору в частині закінчення виконання робіт протягом 20 робочих днів з моменту укладення договору, оскільки той самий пункт передбачає, що роботи повинні розпочатися протягом 2-х робочих днів з дня надання саме замовником будівельного майданчика та передачі проектної документації. В свою чергу, відповідач не надав доказів того, коли саме в розпорядження підрядника були передані вищезазначені об'єкти та документація. При цьому, акт виконаних робіт та видаткова накладна були підписані відповідачем без жодних зауважень, зокрема, щодо строків виконання зобов'язань підрядником.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що строк оплати послуг настав, однак відповідач договірні зобов'язання виконав не повністю, внаслідок чого місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги та стягнув на користь позивача суму основної заборгованості з відповідними штрафними санкціями.

Суд апеляційної інстанції погоджується в цій частині з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Так, порядок проведення розрахунків за виконані роботи сторони передбачили пунктами 32-38 договору. Відповідно до зазначених пунктів платежі за вказаним правочином здійснюються замовником шляхом переказу коштів у гривнях в безготівковій формі на поточний рахунок підрядника. Оплата виконаних робіт здійснюється на підставі актів виконаних робіт. Замовник здійснює остаточний розрахунок в розмірі 7% від вартості договірної ціни, що складає 37100 грн., за виконані роботи після отримання замовником будівництва зареєстрованої декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

З огляду на зазначене, доводи відповідача про те, що договором не було передбачено строків оплати виконаних робіт, є необґрунтованими.

За приписами п.п. 2, 11 Постанови Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами декларації про готовність об'єкта до експлуатацію, датою прийняття в експлуатацію є дата реєстрації декларації.

В матеріалах справи наявний лист №7/26-1/31107/05 від 31.07.2014 Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, яким повідомляється, що вказаний вище об'єкт нерухомості було прийнято в експлуатацію та зареєстровано декларацію №КВ143132620722 від 19.09.2013.

Таким чином, враховуючи, що об'єкт будівництва було прийнято в експлуатацію 19.09.2013, а акт виконаних робіт та видаткова накладна підписані сторонами 23.09.2013 (без жодних зауважень, зокрема, з боку відповідача), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обчислення позивачем прострочення виконання зобов'язання відповідача в частині повної оплати послуг з 25.09.2013, є правомірним, оскільки згідно вищенаведених умов договору, станом на 25.09.2013 строк виконання такого зобов'язання вже настав.

В матеріалах справи також наявні банківські виписки з рахунку підрядника, відповідно до яких замовником переховано на рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 210000 грн., зокрема, 06.11.2013р. сплачено 50000 грн.; 12.11.2013р. перераховано 40000 грн.; 18.12.2013р. сплачено 40000 грн.; 23.12.2013р. переховано 50000 грн. та 12.02.2014р. - 30000 грн.

Разом з цим, доказів погашення залишку заборгованості у розмірі 319999,20 грн. ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції відповідачем надано не було. Разом з цим, факт своєчасного отримання рахунку-фактури та акту виконаних робіт (який є підставою для повного розрахунку між сторонами) апелянтом не заперечується.

Згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України, статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписом частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості в розмірі 319999,20 грн.

В статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

В частині 6 статті 231 ГК України вказано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У п.58 договору сторони визначили, що замовник несе відповідальність за порушення своїх грошових зобов'язань та сплачує неустойку в розмірі відсоткової ставки Національного банку України від простроченої суми за весь час прострочення.

Так, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 20862,28 грн. пені, зокрема, за період з 25.09.2013р. по 05.11.2013р. на суму 3964,10 грн., з 06.11.2013р. по 11.11.2013р. в розмірі 512,88 грн., з 12.11.2013р. по 17.12.2013р. на суму 2820,82 грн., з 18.12.2013р. по 22.12.2013р. в розмірі 356,16 грн., з 23.12.2013р. по 11.02.2014р. на суму 3178,76 грн., з 12.02.2014р. по 14.04.2014р. в розмірі 3533,14 грн. та з 15.04.2014р. по 01.07.2014р. в сумі 6496,42 грн.

Так, з наданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що при обчисленні розміру пені позивач не врахував положення ч.6 ст.232 ГК України, яка встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з цим, за змістом укладеного між сторонами правочину, іншого строку нарахування штрафних санкцій передбачено не було.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги про стягнення пені лише частково, а саме в розмірі 13226,14 грн., обґрунтовано обмеживши нарахування даного виду штрафних санкцій шестимісячним терміном.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення 3% річних на загальну суму 8681,90 грн., а саме: за період з 25.09.2013р. по 05.11.2013р. на суму 1829,59 грн., з 06.11.2013р. по 11.11.2013р. в розмірі 236,71 грн., з 12.11.2013р. по 17.12.2013р. на суму 1301,92 грн., з 18.12.2013р. по 22.12.2013р. в розмірі 164,38 грн., з 23.12.2013р. по 11.02.2014р. на суму 1467,12, з 12.02.2014р. по 01.07.2014р. в сумі 3682,18 грн.

Разом з цим, до стягнення заявлені інфляційні втрати в розмірі 38678,28 грн. за вищезазначені періоди.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок ціни позову, наданий позивачем і взятий до уваги судом першої інстанції та дійшов висновку, що даний розрахунок про стягнення 3% річних на суму 8681,90 грн. та інфляційних втрат в розмірі 38678,28 грн. за заявлені періоди - є арифметично вірним та обґрунтованим, а відтак позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені судом першої інстанції.

Доводи відповідача про те, що у 9 абзаці на 4 аркуші оскаржуваного рішення (а/с 97) судом першої інстанції було невірно зазначені сторони зобов'язання, не є підставою для повного або часткового скасування рішення в розумінні ст. 104 ГПК України, оскільки в даному випадку мала місце технічна описка, яка (з урахуванням правомірного вирішення спору та встановлення усіх фактичних обставин справи) жодним чином не порушує прав та свобод апелянта.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Хауз" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2014 у справі № 910/13779/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2014 у справі № 910/13779/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/13779/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 27.11.2014р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім