Постанова № 41603685, 18.11.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-17528/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2014 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Алекс - П» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Приватного підприємства «Алекс - П» (далі по тексту - ПП «Алекс - П») звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 24 липня 2012 року № 0000942202 та № 0000932202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, прийнятої в рамках кримінальної справи №71-00226, порушеної щодо невстановлених слідством осіб за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 205 КК України, службовими особами відповідача згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства ПП «Алекс-П» при взаємовідносинах з ТОВ «Уютторг» за період з 01.01.2008р. по 31.03.2012р.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог абзацу четвертого пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 1 282 806,00 грн.; підпунктів 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 026 245,00 грн., у тому числі за вересень 2010 року - на 561 917,00 грн., за жовтень 2010 року - на 389 434,00 грн., грудень 2010 року - 74 894,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем було складено акт перевірки від 11.07.2012р. №354/22-2/31958235, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.07.2012р. №0000942202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 603 507,50 грн. у тому числі 1 282 806,00 грн. за основним платежем та 320 701,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення від 24.07.2012р. №0000932202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 282 806,25 грн., у тому числі 1 026 245,00 грн. за основним платежем та 256 561,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями позивача з ТОВ «Уютторг».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту вчинення позивачем господарських зобов'язань щодо поставки (постачання) пакувальних матеріалів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (Закон втратив чинність з 1 січня 2011 року, крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діяв до 1 січня 2013 року, згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Право на валові витрати виникає в результаті придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання в господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Приписи п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) забороняли віднесення до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), валові витрати можуть вважатися не підтвердженими.

В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Отже, з наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

За умови ж реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових.

Як вбачається з висновків акта перевірки від 11.07.2012р. №354/22-2/31958235, позивачем, серед іншого, було порушено вимоги пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 1 603 507,50 грн. по причині включення ним витрат до складу валових, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналізуючи положення чинного законодавства, слід зазначити, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 17 серпня 2010 року між ПП «Алекс-П» (покупець) та ТОВ «Уютторг» (постачальник) було укладено договір постачання №17/08-01, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця пакувальні матеріали.

На підтвердження виконання господарських операцій позивачем до суду були надані копії податкових накладних за серпень, вересень та жовтень 2010 року на загальну суму 6 157 467,67 грн., у тому числі податок на додану вартість - 1 026 244,61 грн., а також видаткових накладних датовані серпнем, вереснем та жовтнем 2010 року, за якими ТОВ «Уютторг» поставило на адресу позивача товари (контейнери, пакети для продуктів, перчатки, плівка, відра, вкладиші, фасовки, тарілко-піддони тощо) на загальну суму 6 157 467,67 грн.

Крім того, позивачем до суду були надані копії господарських договорів, видаткових накладних, довіреностей на отримання товару та виписки банку щодо подальшої реалізації придбаного ним товару, копії договорів оренди складських приміщень, повідомлення Міжнародного економічного рейтингу "Ліга кращих", копії прибуткових накладних, оборотно-сальдові відомості, картки рахунку 281, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи на поставлений товар.

За твердженням позивача, розрахунки за товар були проведені ним у повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на рахунки постачальника, що на думку останнього підтверджується відповідними виписками банку та платіжними дорученнями.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011р., судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Так в своїх доводах позивач зауважує на тому, що згідно договору поставки від 17 серпня 2010 року №17/08-01, поставка товару (пакувальні матеріали) здійснювалася на умовах DDP на склад ПП «Алекс - П» (покупця) за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 18, оприбуткований на складі та у подальшому реалізований позивачем на адресу інших суб'єктів господарювання, зокрема таких як ДП «Ф. Формула», ТОВ «ЕКО», ТОВ «АШАН УКРАЇНА ГІПЕРМАРКЕТ», ТОВ «Фудмережа».

Транспортування товару на адресу покупців позивачем здійснювалося транспортом засновника ПП «Алекс-П» - ОСОБА_3 з використанням автомобілів марки ГАЗ 3302 УБК01, реєстраційний номер НОМЕР_3, ГАЗ 3302, реєстраційний номер НОМЕР_4, ГАЗ 3302, реєстраційний номер НОМЕР_5.

Водночас, заперечуючи проти вимог даного позову відповідач в своїх доводах посилається на те, що ТОВ «Уютторг» не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних господарських операціях, а також вказує на відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе договірних зобов'язань.

Крім того, податковий орган посилається також на висновок почеркознавчого дослідження від 13.06.2012 року № 451, виконаного головним експертом техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ майором міліції Бондаренко Я.В. (даний висновок надійшов на запит Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2014р. за вих. № 02.3-13/5965), зі змісту якого вбачається, що підписи від імені ОСОБА_5 (засновник ТОВ «Уютторг») в представлених для дослідження первинних бухгалтерських документах (господарському договорі № 17/08-01 від 17.08.2010р., видаткових та податкових накладних та рахунках) виконані не ОСОБА_5 а іншими особами (а.с. 1-16 Том 9).

Таким чином, оцінюючи наявні справі докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що у наданих позивачем первинних бухгалтерських документах особистий підпис уповноваженої особи контрагента позивача - ТОВ «Уютторг» не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операцій з боку постачальника товару за спірними правочинами.

Крім того, в ході розгляду справи судом першої інстанції не було встановлено обставин існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з його господарською діяльністю, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту.

Таким чином, наведені вище обставини та досліджені документальні докази, на думку колегії суддів, дають підстави для висновку, що спірні господарські операції за участю позивача не мали товарного характеру, а укладені ним правочини про постачання товару не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цими угодами.

Відтак, наявність податкових та видаткових накладних без проведення реальної операції не може спричиняти будь-які пов'язані з цим податкові наслідки. Вказана позиція висловлювалася неодноразово Верховним Судом України, зокрема в Постанові Верховного Суду України від 17.02.2009 р. у справі № 21-1828во08.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2014 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Алекс - П» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, слід відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Алекс - П» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст постанови виготовлено - 24.11.14 р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.