Постанова № 41603561, 26.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 листопада 2014 року № 826/15756/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кротюка О.В. , суддів Бояринцева М.А. Мазур А.С. в порядку письмового провадження вирішив адміністративну справу

за позовом Громадянина Ірану ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві провизнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду звернувся громадянин Ірану ОСОБА_2 з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним і скасування наказу № 289 від 06.06.2014 та рішення № 26-14 від 24.07.2014; зобов'язання ГУ ДМС України в місті Києві прийняти його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідач Державна міграційна служба України заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи.

Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві до суду не з'явилось, свого відношення до позову не висловило.

На підставі ч.6 ст. 127 КАС України судом ухвалено про розгляд справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

ОСОБА_2 було подано заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (заява без дати; т.1. а.с.107), яка мотивована, зокрема тим, що у нього наявна обставина позашлюбних відносин позивача з жінкою, чоловік якої є громадянином Ірану. За наслідком її розгляду Головним управлінням в місті Києві ДМС України було видано наказ від 06.06.2014 року № 289, яким відмовлено в її прийнятті. Відмова мотивована ч.6 ст. 5 Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Не погодившись з таким рішенням позивач подав скаргу до Державної міграційної служби України від 17 червня 2014 року (т.1. а.с. 170).

З наслідком розгляду скарги від 17 червня 2014 року Державна міграційна служба України рішенням від 24 липня 2014 року № 26-14 її відхилила. Мотиви прийняття такого рішення викладені у висновку від 24 липня 2014 року (т.1 а.с.172).

Позивач не погоджується з вказаними рішеннями та просить суд їх визнати неправомірними та скасувати.

Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Як встановлено судом з матеріалів справи та КП «Діловодство спеціалізованого суду» громадянин Ірану ОСОБА_2 вже звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (справа № 2а-13850/12/2670). Суд розглядав справу відносно рішення ДМС України від 10.08.2012 № 452-12, яким ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Постановою суду від 26 листопада 2012 року було відмовлено у задоволені позову.

Як встановлено судом з журналу судового засідання від 26.11.12 по справі № 2а-13850/12/2670 позивач був присутній в судовому засіданні і йому було оголошено судове рішення. Проте апеляційних скарг ОСОБА_2 на це рішення в КП «ДСС» не зареєстровано, що свідчить про набрання постановою від 26.11.2012 у справі 2а-13850/12/2670 законної сили. Зі змісту цього рішення суду вбачається аналіз та оцінка обставин прийняття позивачем християнської релігії та відношення до неї у країні походження заявника. Вказані обставини не потребують свого окремого додаткового дослідження судом, оскільки встановлені судовим рішенням в адміністративній, що набрало законної сили, та, у зв'язку з цим, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч.1. ст.. 72 КАС України).

Частиною шостої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту» встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

На основі проведення відповідачем порівняльного аналізу положень Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС «Про загальні процедури надання і втрати міжнародного захисту» від 26 червня 2013 року №2013/32/EU та норм чинного законодавства, він дійшов висновку, що «повторна заява» означає подальшу заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подану особою, якій відмовлено у наданні захисту за відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, після прийняття остаточного рішення за її попередньою заявою (прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту), у зв'язку з виникненням зазначених обставин. Поняття «нових обставини» може застосовуватись лише за умови коли заявник, у ході проведення попередньої процедури, не з власної вини був не в змозі обґрунтувати факти, зазначені в у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, включаючи процедуру оскарження відповідного рішення щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

У попередній заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15.02.2012, у ході проведення співбесід по вказаній заяві та під час оскарження рішення ДМС України заявник не повідомив відомостей, що на його думку є новими обставинами по справі, хоча об'єктивних перешкод чи непереборних обставин для цього він не мав.

Оцінюючи матеріали особової справи позивача, приймаючи до уваги зміст Постанови від 26.11.2012 № 2а-13850/12/2670, суд погодиться з доводами відповідача про те, що заявник свідомо маніпулює ситуацією по країні походження згідно з якою в Ірані мають місце випадки, коли певні особи несуть відповідальність за проступки, пов'язані з позашлюбними відносинами, зміною релігії, тощо. Вказане дає підстави вважати, що шукач захисту з метою використання процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, для легалізації свого перебування на території України, безпідставно визначає для себе ризики зазнати переслідувань чи серйозної шкоди у разі повернення до країни громадянської належності.

Відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач в силу положень частини 2 статті 71 КАС України спростував покликання позивача і довів відповідність оскаржуваних рішень вимогам ч.3. ст..2 КАС України.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.

Керуючись ст.. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст..186 КАС України.

Головуючий Суддя О.В. Кротюк

Судді А.С. Мазур

М.А. Бояринцева