Ухвала суду № 41601712, 19.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року м. Київ К/800/42663/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Феміда-Інтер»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 року

у справі № 2а-2557/10/0370 (35936/10/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Феміда-Інтер» (далі - позивач, ТОВ фірма «Феміда-Інтер»)

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області (далі - відповідач, Луцька ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ фірма «Феміда-Інтер» звернулось у вересні 2010 року до суду з позовом до Луцької ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.09.2010 року № 0000582302/0.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22.10.2010 року позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 року постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.10.2010 року скасовано та прийнято нову постанов, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.06.2010 року відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правових відносин з постачальником першої ланки ПП «НТЦ «Сервіс» за грудень 2007 року, які вплинули на бюджетне відшкодування за січень 2008 року, результати якої оформлено актом від 30.06.2010 року № 3947/23-3/20136463, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон України № 168/97-ВР), в результаті чого товариством завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2008 року на суму 250 000,00 гривень.

На підставі зазначеного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 08.09.2010 року № 0000582302/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 250 000,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 125 000,00 гривень.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено ряд перевірок позивача, зокрема: виїзну позапланову перевірку з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2007 року, січень 2008 року, за результатами якої складено акт від 23.05.2008 року № 63/23-4/20136463, яким зафіксовано, що перевіркою встановлено правильність формування та відображення в деклараціях з податку на додану вартість за грудень 2007 року від'ємного значення в розмірі 198 596,00 гривень та бюджетного відшкодування за січень 2008 року в розмірі 352 518,00 гривень, що підлягає зарахуванню на банківський рахунок платника.

Також, відповідачем було проведено ще ряд перевірок позивача, за результатами яких були складені акти від 06.02.2009 року № 21/23/20136463, від 09.06.2009 року № 213/2399/20136463. У висновках наведених вище актів, міститься зазначення, що при отриманні матеріалів, які не підтверджують дані обліку товариства, що перевіряється, керівником податкового органу можуть бути вжиті заходи щодо проведення позапланової виїзної перевірки відповідно до норм Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Як встановлено судами, зазначена перевірка відбувалась у зв'язку із отриманням відповідачем інформації про результати здійснення перевірки контрагента позивача ПП «НТЦ «Сервіс», що в свою чергу випливає також і з попереднього акту № 63/23-4/20136463 від 23.05.2008 року про результати виїзної планової перевірки ТОВ фірми «Феміда-Інтер» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2008 року, у висновку якого зазначено, що заявлену ТОВ «Феміда-Інтер» суму бюджетного відшкодування за січень 2008 року в сумі 252 518,00 гривень буде підтверджено перевіркою при надходженні відповідей на зустрічні перевірки по ланцюгу постачання до виробника.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем безпідставно проведено зазначену перевірку, оскільки за наслідками перевірок інших платників податків та виявлених фактів, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства податковий орган має право провести виключно позапланову виїзну перевірку, як це передбачено п. 1 ч. б ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а висновки акту № 3947/23-3/20136463 від 30.06.2010 року та прийняте на його підставі оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставними, з огляду на те, що зроблені відповідачем висновки стосуються виключно аналізу діяльності контрагента позивача ПП НТЦ «Сервіс» і не спростовують факт здійснення господарської діяльності між ТОВ фірмою «Феміда-Інтер» та ПП НТЦ «Сервіс»

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з наступного.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) (абз.«а» пп. 7.7.2 п. 7 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР).

Таким чином, окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, встановлених пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, умовою визнання податкової вигоди платника (яка передбачає, зокрема, зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті податку на додану вартість) є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, що між позивачем (замовник) та ПП НТЦ «Сервіс» (виконавець) укладено договір № 01/01-07 від 15.01.2007 року про надання консалтингових послуг, за умовами якого виконавець надає консалтингові та маркетингові послуги за напрямками, що визначаються Додатком, зокрема, розробки стратегії просунення товару (послуг) на ринку та розробки програми інвестицій. При цьому, замовник зобов'язується надавати виконавцю інформацію, що необхідна для надання послуг, згідно розроблених виконавцем структури, рекомендацій, форм та вимог в обсягах, визначених за домовленістю сторін.

За наслідками виконання умов даного договору ПП НТЦ «Сервіс» видано позивачеві податкову накладну з урахуванням податку на додану вартість, а позивачем, у свою чергу, перераховано вартість наданих послуг. При цьому, сторонами складено акт приймання-передачі, долучений до матеріалів справи, з якого вбачається, що ПП НТЦ «Сервіс» виконано обумовлені договором роботи, а позивачем такі роботи прийнято та оплачено їх вартість 1 500 000,00 гривень, у тому числі податок на додану вартість в розмірі 250 000,00 гривень.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що в акті перевірки відсутні будь-які відомості щодо витребування податковим органом у позивача будь-яких додаткових документів, які б підтвердили здійснення спірної господарської операції, що також не зроблено і судом першої інстанцій.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що висновки суду першої інстанції відносно належного підтвердження позивачем суми бюджетного відшкодування та податкового кредиту відповідними первинними документами є передчасними, та вважає, що судом апеляційної інстанції, з урахуванням положень п. 4 ч. 1 ст. 7, ч. 4, ч. 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтовано витребовувалися у позивача належним чином оформлені первинні документи, складені за наслідками здійснення спірної господарської операції між останнім та ПП НТЦ «Сервіс».

Однак, як свідчать матеріали справи, зазначені вище підтверджуючі документи позивачем до суду апеляційної інстанції не було надано.

Разом з тим, позивачем двічі проігноровано виклики до суду апеляційної інстанції у судове засідання.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованою та виваженою позицію суду апеляційної інстанції, що висновки суду першої інстанції щодо правомірності формування позивачем суми бюджетного відшкодування та податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі належних первинних документів складених за результатами спірної господарської операції є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Феміда-Інтер» - відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 року у справі № 2а-2557/10/0370 (35936/10/9104) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно З оригіналом згідно

Помічник судді