Рішення № 41549504, 19.11.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/459/14-ц Головуючий у І інстанції Чернов Д.Е.Провадження № 22-ц/780/3976/14 Доповідач у 2 інстанції ТаргонійКатегорія 42 19.11.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

19 листопада 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Приходько К.П.,

за участю секретаря Черепинець А.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про усунення перешкоди в користуванні житловим приміщенням та виселення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду та перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача - ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1, а також виселення відповідача з вказаної квартири як тимчасового мешканця без надання іншого житлового приміщення.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він являється співвласником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № 226 від 29.05.2001 року.

Тривалий час позивач не має можливості здійснювати своє право власника квартири, оскільки протягом багатьох років в квартирі проживає як тимчасовий мешканець відповідачка ОСОБА_2, яка вселилась без його дозволу та здійснює перешкоди у користуванні житлом, ключів від вхідних дверей не надає.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 квітня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В своїй апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду встановленим по справі обставинам, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 та третя особа - ОСОБА_3 в являються співвласниками квартири АДРЕСА_1. Частки у праві власності не визначені.

Встановлено також, що відповідачка ОСОБА_2 дійсно проживає в спірній квартирі.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що інший співвласник квартири позовних вимог не підтримував, та крім того, позивачем не доведено, що відповідач чинить йому перешкоди у користуванні житлом.

Колегія суддів з такими висновками не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Судом встановлено, що спірна квартира перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

ОСОБА_2 не являється членом сім'ї співвласників квартири, фактично зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_2.

Оскільки ОСОБА_1 не давав своєї згоди на вселення ОСОБА_2 до спірної квартири, його позовні вимоги щодо захисту порушеного права власності є обгрунтованими та підлягають захисту.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що відповідачка ОСОБА_2 є колишньою дружиною його брата, шлюб між ними розірвано в 2006 році. На прохання своєї матері позивач довгий час не вселявся в належну йому квартиру, однак на даний час виникли обставини, у зв'язку з якими він змушений залишити попереднє місце проживання та переїхати в спірну квартиру. Однак, відповідачка ключів від квартири йому не надає, на вимогу про виселення відмовила йому.

Доказів на спростування зазначених обставин відповідачка суду не надала.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України, з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 315, 317, 318, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 квітня 2014 року - скасувати. Ухвалити по справі нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні, володінні і розпорядженні квартирою АДРЕСА_1.

Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: