Рішення № 41549512, 25.11.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 368/1755/14-ц Головуючий у І інстанції Шевченко І.І.Провадження № 22-ц/780/6718/14 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н.В.Категорія 49 25.11.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

25 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Поліщука М.А., Малорода О.І.,

при секретарі : Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених та збільшених позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_2 на свою корить аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у твердій грошовій сумі в розмірі 1 500 грн., починаючи з дня пред'явлення позову до досягнення повноліття кожного з дітей; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму понесених додаткових витрат, а саме на медичне обстеження ОСОБА_5 в розмірі 1 660 грн., благодійну допомогу у ДНЗ «Зірочка» в розмірі 350 грн., допомогу на ремонт класу, в якому навчається ОСОБА_4, в розмірі 500 грн. та на посібники для навчання і потреб класу в розмірі 514 грн.; а також витрати на правову допомогу в розмірі 384 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх синів, які після сімейного конфлікту проживають разом з матір'ю. Відповідач фактично ухиляється від виконання батьківських обов'язків, уваги дітям не приділяє, матеріальної допомоги не надає, хоча є особою працездатного віку та інших аліментних зобов'язань не має, тому має можливість забезпечувати дітям матеріальну підтримку. Позивач вказує, що діти мають ряд хронічних захворювань і потребують постійного догляду, однак після припинення шлюбних відносин, вони перебувають на її утриманні, незважаючи на мінімальний місячний заробіток.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 грн. щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до досягнення повноліття кожного з дітей. Вирішено питання про розподіл витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням в задоволеній частині позову, 4 листопада 2014 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити, з мотивів порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, зменшивши розмір стягнених аліментів з 1 000 грн. до 700 грн. та розмір стягненого судового збору з 243,60 грн. до 106,13 грн.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що він має змогу сплачувати на утримання неповнолітніх дітей аліменти у вищевказаному розмірі, адже суд не врахував його матеріальне становище.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, беручи до уваги матеріальне становище сторін спору та часткове визнання позову відповідачем, виходив з того, що неповнолітні діти сторін проживають та знаходяться на утримані позивача, тому вона має передбачене законом право на їх утримання, а відповідач спроможний надати таке утримання.

Розглядаючи спір в частині стягнутих аліментів, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони з 19 квітня 2008 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, від якого двох синів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

З матеріалів справи убачається, що діти проживають разом з матір'ю в будинку АДРЕСА_1 та перебувають на її повному утриманні.

У зв'язку з фактичним припиненням подружніх відносин, відповідач проживає окремо, матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, хоча діти часто хворіють та потребують його матеріальної підтримки.

В суді першої інстанції відповідач частково визнав вимоги позову та погодився сплачувати щомісячно аліменти на утримання неповнолітніх дітей в загальному розмірі 700 грн.

Разом з тим відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б давали можливість оцінити його стан здоров'я та реальне матеріальне становище, наявність інших аліментних зобов'язань, непрацездатних членів родини або інші обставини, що є значимими критеріями для визначення розміру стягуваних аліментів.

Статтями 60, 61 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов'язків по доказуванню між сторонами.

За загальним правилом, установленим ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 ЦПК України.

Проте це загальне правило діє, якщо в нормах матеріального права відсутня вказівка про перерозподіл обов'язків доказування.

За правилами ст.ст. 180, 181 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Згідно ст. 184 цього Кодексу якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

Таким чином названі норми матеріального права встановлюють обов'язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення повноліття з урахуванням істотних обставин, що можуть впливати на розмір такого утримання і це повинно бути доведено сторонами спору належними та допустимими доказами.

Отже, встановивши ту обставину, що в сторін є неповнолітні діти, які проживають з ОСОБА_3 та знаходяться на її утриманні, а ОСОБА_2 є особою працездатного віку без розумових та фізичних вад, і спроможний надати матеріальну допомогу, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

На переконання судової колегії, розмір аліментів у 1 000 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітніх синів, не є завищений та вірно визначений у твердій грошовій, оскільки у відповідача наявний нерегулярний дохід, інших утриманців, які потребують його допомоги, він не має, тому таке стягнення жодним чином не ставить його в скрутне матеріальне становище і не позбавляє можливості повноцінно утримувати себе.

Крім того судова колегія вважає, що суд вірно прийняв до уваги стан здоров'я і матеріальне становище дітей, які знаходяться на утриманні матері, а також мінімальний розмір її заробітку в ТОВ «Лотос Енергія» на посаді касира торгівельного залу, та належним чином з'ясував, що окрім письмових заперечень відповідача, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження обставин, що мають істотне значення для визначення аліментів в розмірі, який запропоновано відповідачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд переклав обов'язок доведення та обґрунтування розміру аліментів з позивача на відповідача є надуманими та безпідставними, так як в даному випадку обов'язок доказування істотних обставин, що можуть вплинути на розмір аліментного зобов'язання покладається на того з сторін, хто це заперечує.

Водночас посилання апелянта щодо помилкового стягнення витрат по сплаті судового збору у більшому розмірі ніж це передбачено ст. 88 ЦПК України приймаються до уваги колегії суддів з огляду на наступне.

Згідно до ч. 2 ст. 79 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судом встановлено що, позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (ч. 1 ст. 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.

Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Зважаючи на те, що рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково і в даному випадку точно визначити пропорційність судових витрат неможливо, з відповідача підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 121, 80 грн., що складає половину мінімальної ставки судового збору, який підлягає до сплати у разі пред'явлення даного позову.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про помилковість визначення суми судового збору, що підлягає стягненню в дохід держави, та зміст оскаржуваного судового рішення дають підстави для висновку про те, що судом при розгляді справи були допущені порушення норм процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставами для зміни рішення суду першої інстанції у вказаній частині.

При цьому рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення додаткових витрат на дітей та витрат на правову допомогу не оскаржується, тому згідно вимог ст. 303 ЦПК України перегляду в апеляційному порядку не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 88, 303, 304, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 року в частині стягнення судового збору змінити, стягнувши з ОСОБА_2 в дохід держави 121, 80 грн. (сто двадцять одну гривню вісімдесят копійок) судового збору.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий

Судді: