Рішення № 41525276, 13.08.2014, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2253/14Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 2, 6 Токова С. Є. Доповідач в апеляційній інстанції Охріменко Н. І. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОхріменко Н. І.суддівКачана О. В. , Скіця М. І. при секретаріВолвенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Першого заступника прокурора м. Черкаси на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Черкаської міської ради, комунального підприємства "Черкаське обласне об"єднане бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано,-

в с т а н о в и л а :

13 грудня 2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 звернулись до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 2005 року вони являються власниками нерухомого майна частини будівлі бізнес-центру загальною площею 3835,3 кв.м. по АДРЕСА_1. Дане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 3944 кв.м., яка була виділена їм на підставі договору оренди землі, укладеного 03 червня 2009 року між Черкаською міською радою та ОСОБА_7

На даній земельній ділянці без відповідного дозволу та належно затвердженого проекту позивачі самочинно здійснили реконструкцію та збудували магазин.

Враховуючи наведене, позивачі просили суд визнати за ними право власності на самочинно збудовані нежитлові приміщення будівлі бізнес-центру та зобов'язати КП ЧООБТІ зареєструвати право власності на самочинно збудовані нежитлові приміщення.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 грудня 2012 року позов задоволено повністю та визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частинах право власності на самочинно збудовані нежитлові приміщення будівлі бізнес-центру літ. А-3, а саме: приміщення підвалу-сходи № IV площею 23,5 кв.м., приміщення першого поверху магазину № 4-1 площею 52,1 кв.м. та самовільно влаштований проріз в капітальній стіні в приміщенні № 1-7, приміщення другого поверху з № 2 по № 13, з № 67 по № 75 загальною площею 396,5 кв.м. та самовільно влаштований проріз в капітальній стіні в приміщенні № 1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язано комунальне підприємство "Черкаське обласне об"єднане бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право власності на самочинно збудовані нежитлові приміщення будівлі бізнес-центру літ. «А-3», а саме: приміщення підвалу-сходи № IV площею 23,5 кв.м, приміщення першого поверху магазин № 4-1 площею 52,1 кв.м та самовільно влаштований проріз в капітальній стіні в приміщенні № 1-7, приміщення другого поверху № 2 по № 13, з № 67 по № 75 загальною площею 396,5 кв.м та самовільно влаштований проріз в капітальній стіні в приміщенні № 1, приміщення третього поверху з № 32 до № 39 загальною площею 160,8 кв.м та самовільно влаштований проріз в капітальній стіні в приміщенні № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року, вищевказану ухвалу апеляційного суду Черкаської області по даній справі скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 грудня 2012 року, Перший заступник прокурора м. Черкаси подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Задовольняючи вищевказані позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачі як власники нерухомого майна та користувачі земельної ділянки, самочинно здійснили реконструкцію та збудували магазин, без відповідного дозволу та належно затвердженого проекту, та керуючись ст. 375, 376 ЦПК України, визнав за ними право власності на самочинно збудоване майно.

Однак погодитись з такими висновками районного суду не можна з підстав неповного з'ясування, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильному застосуванню норм матеріального права.

Відповідно до вимог п.п. 1, 2, 3, 4 ст.309 ЦПК України колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, та, вирішуючи спір за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суд зобов'язаний встановлювати всі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки, чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації, чи є законною відмова у такому прийнятті, чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 19 квітня 2005 року Акціонерний комерційний банк «Легбанк» продав, а приватні підприємці ОСОБА_6 та ОСОБА_7 купили частину будівлі бізнес-центру по АДРЕСА_1 (літера «А-3»), загальною площею 3835,3 кв.м., а саме: приміщення І поверху з № 1 по № 34, з № 73 по № 75, площею 993,3 кв.м.; приміщення ІІ поверху з № 1 по № 31, площею 1139,6 кв.м.; приміщення ІІІ поверху з № 1 по № 30, площею 741 кв.м., приміщення підвалу з № 1 по № 6, з № 19 по № 45, площею 961,4 кв.м. (а.с. 9-14).

03 червня 2009 року між Черкаською міською радою та приватним підприємцем ОСОБА_7 було укладено договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 3944 кв.м., з яких: площею 1252,53 кв.м. - в спільне користування з АКБ «Легбанк» під частину бізнес-центру (а.с. 15-28).

Судом встановлено, що на вказаній земельній ділянці позивачами самочинно було збудовано нежитлові приміщення будівлі бізнес-центру літ. А-3, а саме: приміщення підвалу-сходи № IV площею 23,5 кв.м., приміщення першого поверху магазину № 4-1 площею 52,1 кв.м. та самовільно влаштований проріз в капітальній стіні в приміщенні № 1-7, приміщення другого поверху з № 2 по № 13, з № 67 по № 75 загальною площею 396,5 кв.м. та самовільно влаштований проріз в капітальній стіні в приміщенні № 1 (а.с. 53-61).

Згідно даних висновку № 43-12-БТ будівельно-технічного дослідження, складеного 05 листопада 2012 року, ПП «Ларо 2010», на замовлення гр. ОСОБА_6 згідно табл.5.1 «Правила визначення фізичного зносу жилих будинків» СОУ ЖКГ 75.11-35077234.0015:2009 Київ-2009. оцінка фізичного стану будівельних конструкцій приміщення №4-1 магазину будівлі (літера А-3), що розташовані по АДРЕСА_1 - добре, тому елементи будівлі придатні до подальшої експлуатації. За результатами проведення технічного обстеження приміщень встановлено їх відповідність вимогам надійності та безпечної експлуатації будівель та споруд.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову позивача, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач не звертався до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації, чим допустив порушення вимог чинного законодавства та необґрунтовано і безпідставно задовольнив позовні вимоги, які згідно наявних в матеріалах справи доказах, наданих позивачем задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції також не звернув уваги та не залучив до участі у справі відповідну інспекцію державного архітектурно - будівельного контролю, однак апеляційна інстанція не може виправити дану помилку та залучати до участі у розгляді справи інших учасників процесу.

Суд дійшов правильного висновку, що спірні об'єкти нерухомого майна збудовано самочинно, з чим погоджувався і сам позивач, однак невірно застосував норми ст.331 ЦК України, якою набувається право власності на новостворене майно.

Згідно вимог ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України передбачено, що на вимогу власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Виходячи з вищевикладеного, вбачається, що положення ч. 5 ст. 376 ЦК України не є підставою для визнання за позивачем права власності на нежитлові приміщення, оскільки прийняття в експлуатацію споруд та будівель має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у спосіб, визначений відповідно до вимог чинного законодавства.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом на підставі ч. ст. 182 ЦК України, ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначено постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року № 923 «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів».

Порядок проведення державної реєстрації права власності та права користування (сервітуту) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках визначений «Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 7 лютого 2002 року, де в п.6.1 встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадять з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Згідно роз'яснення у п.20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» зазначено, вирішуючи справи про самочинне будівництво (нове будівництво, реконструкцію зі зміною площі та зайняттям земельної ділянки, прибудови, надбудови) об'єкта нерухомості, здійснене у разі відмови у видачі документів, які надають право виконувати будівельні роботи (повідомлення про початок будівельних робіт, реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт, видача технічних умов, видача вихідних даних тощо), але з додержанням державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів і порядку розгляду цих питань, суд має врахувати, що відмова у наданні дозвільних документів може бути оскаржена до суду заінтересованою особою у порядку адміністративного судочинства.

Якщо такі дії в судовому порядку не оскаржено, це не є підставою для відмови в позові, проте суд при розгляді справи має дати правову оцінку такій відмові, зокрема, за правилами статті 212 ЦПК.

Як вказано в п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)»,що при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29 - 31 Закону N 3038-VI, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Проект не є належно затвердженим за умови відсутності погодження архітектурно-планувальної частини проекту місцевим органом містобудування та архітектури і позитивного висновку державної експертизи у випадку, коли її проведення є обов'язковим (стаття 7 Закону N 687-XIV, стаття 31 Закону N 3038-VI).

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання , що передбачено ч.1 ст. 15 ЦК України.

Таким чином, при розгляді справи за позовом про визнання права власності на самочинне будівництво, суду першої інстанції слід було мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судами відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Згідно ч. 5 ст. 26 даного Закону проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього Закону її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Розділом V п.9 вищеназваного Закону передбачено, що інспекції державного архітектурно-будівельного контролю до 31 грудня 2013 року безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти будівництва, збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж приймають в експлуатацію: індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року.

Суд першої інстанції допустив порушення вимог закону та не встановив, чи звертався позивач до уповноважених органів з приводу прийняття побудованих ним споруд та будівель в експлуатацію згідно встановлених вимог закону, згідно з Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, оскільки в матеріалах справи відсутні дані документи та докази позивача про відмову позивачу, інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю, прийняти в експлуатацію збудовані будівлі та споруди.

Виходячи з вищевикладеного, вбачається, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи відсутність такого рішення дають підстави вважати про наявність спору про право.

Також в матеріалах справи відсутні висновки відповідних компетентних органів: пожежного та санітарного нагляду про дотримання вимог відповідно протипожежних та санітарних вимог, що також є порушенням, без надання яких позивачем у суду не має підстав для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем.

Вирішуючи спір, у порушення зазначених норм, суд ці питання не дослідив та не встановив, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право, не встановив факту прийняття спірного майна до експлуатації в установленому законодавством порядку й наявності в позивача належно затвердженого проекту будівництва та підстав звернення його з позовом до суду в порядку цивільного судочинства, не уточнив позовних вимог в частині підстав і предмету заявленого позову й відповідно належним чином не вирішив питання щодо правильності обраного позивачами способу захисту порушених прав, та чи порушені ці права взагалі.

Розглядаючи справу, судом не враховано вимоги ст. 15 ЦПК України, оскільки зі змісту позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не вбачається, що їх цивільні права, свободи чи інтереси якимось чином порушено, не визнано або оспорено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при задоволенні позову про визнання права власності на самочинне будівництво не звернув уваги на вищевикладені обставини, допустив порушення вимог матеріального та процесуального права, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та підтверджуються належними доказами, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню а дане рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора м. Черкаси - задовольнити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Черкаської міської ради, комунального підприємства "Черкаське обласне об"єднане бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано - скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким:

В задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Черкаської міської ради, комунального підприємства "Черкаське обласне об"єднане бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді :