Постанова № 41515792, 19.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/1768/14

Категорія: 8.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі за поданням Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_2

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що маючи наказ № 245 від 13.05.2014 року та Направлення на проведення фактичної перевірки, ФОП ОСОБА_2 не допустив посадових осіб (перевіряючих ДПІ) до проведення перевірки, про що було складено відповідний Акт від 14.05.2014 року (а.с. 9) та Акт про відмову підписання направлення на перевірку (а.с. 10).

Відповідно до пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК України, керівником ДПІ було прийнято рішення № 27/14-04-22-02 від 20.06.2014 року про застосування умовного арешту майна платника податків. Позивач вважає, що рішення прийнято правомірно та просить суд підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту.

Представник відповідача проти позову заперечує, надав суду письмові заперечення, де зазначив, що факту не допуску працівників ДПІ до перевірки не було, оскільки для перевірки обов'язково повинно бути пред'явлено суб'єкту господарювання Наказ, Направлення та посвідчення посадових осіб (а у даному випадку посвідчення перевіряючих були старого зразка, тобто тієї установи ДПС яка вже є ліквідованою), а відтак, підприємець запропонував надати належним чином оформлені посвідчення.

Представник відповідача також зазначає, що адміністративний арешт (як санкція) не може застосовуватися у випадках коли мало місце недопущення посадових осіб до проведення фактичної перевірки, оскільки у ст. 94 ПК України йдеться мова про недопущення посадових осіб до проведення документальної перевірки, тоді як у даному випадку працівники ДПІ повинні були здійснити фактичну перевірку.

В судовому засіданні представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року подання Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - задоволено. Підтверджено обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1), що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, територія ринку «Торг-Сервіс» застосований Рішенням ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області № 27/14-04-22-02 від 20.06.2014 року.

Не погодившись з таким рішенням фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні подання повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Колегія суддів встановила, що на виконання Наказу № 245 від 13.05.2014 року про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_2, головним державним ревізорам ГУ Міндоходів у Миколаївській області ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виписані направлення № 255/14-29-03-01-36 та № 254/14-29-03-01-36 від 13.05.2014 року.

При виході за фактичним місцем розташування суб'єкта господарювання ОСОБА_2 не надав перевіряючим можливість та умови здійснити фактичну перевірку його господарської одиниці, мотивуючи тим, що посвідчення перевіряючих, що були пред'явлені разом з наказом та направленнями є старого зразка, мають виправлення, а відтак, ОСОБА_2 вважає, що перевіряючи не змогли посвідчити документом належного зразка свою особу, у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_2 не допустив посадових осіб (перевіряючих ДПІ) до проведення перевірки, про що було складено відповідний Акт від 14.05.2014 року та Акт про відмову підписання направлення на перевірку. Керівником ДПІ було прийнято рішення № 27/14-04-22-02 від 20.06.2014 року про застосування умовного арешту майна платника податків.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задовольнити подання Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що посилання представника відповідача на те, що посвідчення перевіряючих не відповідає розробленому типовому положенню, є хибним, оскільки в Наказі та Направленнях на перевірку зазначені ПІП саме цих посадових осіб, посвідчення яких були пред'явлені ОСОБА_2. На думку суду першої інстанції, у платника податків немає права не допускати перевіряючих до проведення перевірки на підставі сумнівів щодо «зразка» пред'явленого посвідчення. Суд першої інстанції вважає, що Направлення та перевірку та Накази на проведення перевірки на день вручення їх уповноваженим працівникам відповідача були належним чином оформлені, від отримання документів зафіксована Актами, що є підставою для початку проведення перевірки, відповідно до вимог ст.81.1 абз. 8 ст. 81 ПК України.

Крім того, на думку суду першої інстанції, в даному випадку має місце не допуск посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки, яка відповідно до вимог п. 75.1.3 ПК України проводиться виключно за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Як вважає суд першої інстанції, для проведення фактичної перевірки обов'язковою наявною умовою законодавцем передбачено, що суб'єкт господарювання повинен допустити (фактично) контролюючий орган на місце здійснення господарської діяльності (магазин, база, кіоск, тощо).

Таким чином, на думку суду першої інстанції, застосування умовного арешту майна платника податків в порядку ст. 94 ПК України у зв'язку із не допуском перевіряючих до проведення фактичної перевірки не суперечить нормам ПК України.

Проте, колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 75.1.3 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Вимогами п.80.1 ст.81 ПК України передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи), а п.80.5 ст.80 ПК України визначено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно з вимогами статтею 81 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 ст.81 ПК України визначено порядок проведення перевірки, перелік документів, які повинні бути пред'явлені перевіряючими при проведенні документальної або фактичної перевірки.

Так, згідно вищезазначеної норми, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

Таким чином, виходячи з аналізу вищеперелічених норм ПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що єдиною підставою для не допуску до проведення перевірки є непред'явлення контролюючим органом наказу, направлення, посвідчення службової особи або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом (п. 81.1 ст. 81 ПК України).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що у платника податків немає права не допускати перевіряючих до проведення перевірки на підставі сумнівів щодо «зразка» пред'явленого посвідчення.

Пункт п.81.1 ст.81 ПК України не містить порядку та правильності заповнення службових посвідчень, єдина вимога до особи яка пред'явила службове посвідчення, відповідно до цієї норми права, це те що ПІП особи зазначеної в посвідченні повинно відповідати тим ПІП посадової особи якій доручено проведення перевірки та які зазначені в Наказі та Направлені.

Діючим Податком Кодексом України п.16.1.9 ст.16 передбачений обов'язок платника податків не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законі вимоги такої посадової особи; Допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом.(п.16.1.13 ст.16).

Як було встановлено, наказ та направлення складені у повній відповідності з вимогами ст.81.1 ПК України. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Направлення на перевірку та Накази на проведення перевірки на день вручення їх уповноваженим працівникам відповідача були належним чином оформлені, відмова від отримання документів зафіксована Актами, що є підставою для початку проведення перевірки, відповідно до вимог ст.81.1. абз. 8 ст. 81 ПК України.

Однак, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права - ст.ст. 75, 94 ПК України.

Так, відповідно до вимог п.п. 94.2.3. п. 94.2. ст.94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

На відміну від документальної перевірки фактична перевірка визначена вимогами п.75.1.3. ст.75 ПК України, де фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Отже поняття документальної та фактичної перевірки не співпадають за змістом, ці перевірки є різними за суттю та предметом тощо. Разом з цим вимогами п.п.94.2.3. п.94.2. ст.94 ПК України передбачено застосування адміністративного арешту майна тільки у випадку якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки.

При цьому згідно з п.94.10. ст.94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом, а припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв'язку з прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту (п.п. 94.19.7. п. 94.19. ст. 94 ПК України).

Тож в даному випадку арешт не може бути застосовано, а його обґрунтованість не може бути підтверджено, оскільки йдеться про фактичну перевірку. Разом з цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував до фактичної перевірки наслідки, передбачені законом для документальної. Колегія суддів вважає, що вимоги п. 94.2.3 ст. 94 ПК України відносяться виключно до документальних перевірок, інакше вона мала б додаткові застереження щодо будь-яких перевірок чи інших видів перевірок.

З огляду на наведене, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги, та вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що слід задовольнити подання Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтували її.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року скасувати, прийняти у справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні подання Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна у справі № 814/1768/14.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 21.11.2014 року.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян

Суддя: О.І. Шляхтицький