Ухвала суду № 41477699, 12.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2014 року Справа № 876/9652/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу військової частини А 2166 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 2166 про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення заборгованості,

встановив:

У квітні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд із адміністративним позовом до відповідача військової частини А 2166, в якому просила : 1) визнати неправомірною бездіяльність відповідача з приводу невиплати позивачу компенсації за належне речове майно; 2) стягнути з відповідача заборгованість за невидане позивачу речове майно в розмірі 4555,07 грн..

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилалась на те, що відповідно до ст. 9-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Зазначала позивач, що з моменту звільнення з лав Збройних Сил України 28 жовтня 2010 року вона неодноразово зверталась до відповідача з приводу виплати належної їй компенсації за неотримане речове майно, однак її звернення відповідачем були проігноровані. Сума заборгованості становить 4555,07 грн., що включає 685,89 грн. вартості речового майна, що підлягало видачі до 11.03.2000 р., і 3869,18 грн. вартості речового майна, що підлягало видачі після 11.03.2000 р..

Відповідач в/ч А 2166 позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю та у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду із даним позовом.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16.05.2013 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку для звернення до суду з даним позовом.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч А 2166 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за речове майно, неодержане до 11.03.2000 року. Стягнено з в/ч А 2166 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно, неодержане до 11.03.2000 року в сумі 685,89 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З постановою суду першої інстанції від 13.06.2013 року не погодились позивач ОСОБА_1 і відповідач військова частина А 2166 та оскаржили її в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційних вимог позивач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що не підлягає до виплати грошова компенсація за речове майно після 11.03.2000 р.. Зокрема, зазначає апелянт, що ст. 2 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» заборонено обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Крім цього, зазначає апелянт, норми Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», яким з 11.03.2000 р. зупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», зокрема в частині виплати військовослужбовцям грошової компенсації замість речового майна, поширюються тільки на військовослужбовців, які проходять дійсну військову службу в ЗСУ та не можуть бути застосовані до правовідносин у яких позивач виступає як військовослужбовець звільнений з військової служби у запас. Також звертає увагу апелянт на те, що відповідно до п. 27 «Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», затв. постановою КМУ від 28.10.2004 р. № 1444, позивач має законне право за своїм бажанням одержати грошову компенсацію замість речового майна, належного їй на день звільнення.

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржену постанову суду від 13.06.2013 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Відповідач в/ч А 2166 в обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та безпідставно поновлено позивачу строк на звернення до суду. Зазначає апелянт, що позивачу було відомо з моменту звільнення про те, що в/ч А 2166 заборгувала їй речове майно, а дату видачі довідки про заборгованість від 12.08.2012 р. не слід вважати датою з якої починається строк позовної давності для звернення до суду. Крім цього, зазначає апелянт, що Законами України про Державний бюджет України на 2001-2013 роки не передбачались витрати на грошову компенсацію замість речового майна військовослужбовцям, а тому МО України з Державного бюджету кошти не виділялись.

За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржену постанову суду від 13.06.2013 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в засідання суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 перебувала на фінансовому та продовольчому забезпеченні ЗСУ при в/ч А 2166 та згідно наказу № 24 від 28.10.2010 р. звільнена з військової служби у відставку за п. «б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) (а.с. 7, 8, 54-56).

Після звільнення позивач не отримала грошової компенсації за своєчасно неотримане речове майно до 11.03.2000 р. на суму 685,89 грн. та після 11.03.2000 р. на суму 3869,18 грн., що підтверджується довідкою № 2 від 10.08.2012 р. (а.с. 9, 53).

Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Статтею 100 КАС України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Суд першої інстанції безпідставно не врахував, що предметом даного адміністративного позову є стягнення заборгованості з виплати позивачу грошової компенсації замість речового майна, що є спором пов'язаним із проходженням, звільненням з публічної служби. Тому, до спірних правовідносин застосовується встановлений частиною 3 статті 99 КАС України спеціальний строк звернення до адміністративного суду, який становить 1 місяць і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звільнена з військової служби 28.10.2010 року наказом № 24, а наказом № 221 від 28.10.2010 р. (по стройовій частині) виключено позивача зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, вирішено питання щодо виплат грошових допомог, премій, надбавок.

Таким чином, позивач, не отримавши при звільненні з військової служби грошової компенсації замість речового майна, мала право на звернення до суду із розглядуваним адміністративним позовом з моменту звільнення.

Крім цього, довідкою військової частини А 2166 від 10.08.2012 р. № 2 підтверджено факт заборгованості відповідача перед позивачем по неотриманому речовому майну.

Таким чином, позивач дізналася і повинна була дізнатись про порушення своїх прав свобод чи інтересів у зв'язку із неотриманням вартості речового майна з моменту звільнення 28.10.2010 року, а про розмір заборгованості - з моменту отримання довідки № 2 від 10.08.2012 року.

Однак, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом лише 23.04.2013 року, тобто із значним терміном пропуску строку звернення до адміністративного суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що перед зверненням до адміністративного суду позивач зверталась до загального суду в порядку цивільного судочинства. За її заявою було видано Пустомитівським районним судом Львівської області судовий наказ від 01.10.2012 року, який у подальшому було скасовано ухвалою цього ж суду від 28.12.2012 року, а ухвалою цього ж суду від 26.02.2013 року відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення з в/ч А 2166 заборгованості за неотримане речове майно в сумі 4555,07 грн. (а.с. 12, 13).

Отже, звернення із аналогічними вимогами до цивільного суду у вересні-жовтні 2012 року також було здійснено позивачем ОСОБА_1 із пропуском місячного строку, визначеного для звернення до суду.

Тому, по розглядуваній адміністративній справі суд першої інстанції в ухвалі від 16.05.2013 року дійшов помилкового висновку про те, що описане вище звернення позивача до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства є поважною причиною пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду із даним позовом.

В матеріалах адміністративної справи відсутні докази про наявність інших обставин, які можна було б вважати поважними причинами для позивача ОСОБА_1 щодо пропуску звернення до адміністративного суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

З огляду на те, що постанова суду першої інстанції винесена з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржену постанову суду від 13.06.2013 р. слід скасувати і позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 160 ч. 3, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини А 2166 - задоволити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 2166 про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення заборгованості - скасувати.

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А 2166 про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення заборгованості - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 14.11.2014 року.