Ухвала суду № 41477719, 12.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2014 року Справа № 876/9708/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Неофіт ЛТД» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Неофіт ЛТД» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У травні 2013 року позивач ТзОВ «Неофіт ЛТД» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Луцької ОДПІ (на даний час Луцька ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області), в якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000252206 від 05.03.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 240883,75 грн., в тому числі 192707 грн. - за основним платежем і 48176,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також № 0000262206 від 05.03.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 192707,50 грн., в тому числі 154166 грн. - за основним платежем і 38541,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідач Луцька ОДПІ в суді першої інстанції позову не визнав, подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

З цією постановою суду першої інстанції не погодився позивач ТзОВ «Неофіт ЛТД» та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду є необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що відсутність товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товару у позивача свідчить лише про недотримання ним норм законодавства про автомобільний транспорт, але не податкового законодавства, як вказує суд першої інстанції. З цього приводу зазначає апелянт, що товарно-транспортна накладна регулює відносини у сфері автомобільних перевезень, а не податкової дисципліни. Крім цього, ні в податковому законодавстві, ні в інших нормативно-правових актах не згадується про товарно-транспортну накладну, як документ на підставі якого податковий орган має право визначити суму податкового зобов'язання або податкового кредиту з ПДВ платнику податку. Також зазначає апелянт, що усі первинні документи по операціях позивача з контрагентом ТзОВ «Медео-Захід» щодо придбання мінеральних добрив були належним чином оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При цьому, жодних зауважень щодо оформлення первинних документів до позивача не висувалося. Також позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і збереження яких передбачена правилами податкового обліку. Крім цього, позивач в судовому засіданні надав документи, що підтверджують наявність придбаного у контрагента товару, однак, суд критично оцінив вищенаведені документи. Звертає увагу апелянт, також на те, що по операціях придбання позивачем у ТзОВ «Медео-Захід» товару не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а отже віднесення його до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків є неприпустимим.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду від 12.06.2013 року та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити повністю.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави та межі апеляційної скарги, вважає, що така апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 14.02.2013 р. по 15.02.2013 р. відповідач Луцька ОДПІ провів позапланову виїзну документальну перевірку позивача ТзОВ «Неофіт ЛТД» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Медео-Захід» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.. За результатами перевірки було складено Акт від 22.02.2013 р. № 1248/22.6/20137132 (а.с. 10-22).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги : п.п.7.4.1, п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 154166 грн., в т.ч. за червень 2010 р. на суму 154166 грн.; та п. 5.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 192707 грн..

На підставі вищевказаного Акта перевірки від 22.02.2013 року відповідачем винесено відносно позивача податкові повідомлення-рішення № 0000252206 від 05.03.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 240883,75 грн. (в тому числі 192707 грн. - за основним платежем і 48176,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), а також № 0000262206 від 05.03.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 192707,50 грн. (в тому числі 154166 грн. - за основним платежем і 38541,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 23, 24).

За результатами адміністративного оскарження вищевказані ППР від 05.03.2013 р. залишено без змін, а скарги ТзОВ «Неофіт ЛТД» залишено без задоволення (а.с. 25).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що оскаржені податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ у від 05.03.2013 р. є законними, оскільки винесені на підставі об'єктивних висновків податкового органу про те, що правочин укладений між ТзОВ «Неофіт ЛТД» та ТзОВ «Медео-Захід» носив нереальний характер і не був спрямований на фактичне настання юридичних наслідків. Суд першої інстанції зазначив, що операції із придбання товарів у ТзОВ «Медео-Захід» не підтверджуються необхідними документами, а позивачем допущено порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Цивільного кодексу України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку. Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження факту придбання позивачем ТзОВ «Неофіт ЛТД» у червні 2010 р. товарно-матеріальних цінностей (мінеральні добрива) у ТзОВ «Медео-Захід» згідно усної домовленості, позивач надав : видаткові накладні, податкові накладні, накладну на повернення частини товару від 31.07.2010 року, матеріали про передачу товару на відповідальне зберігання згідно договору із ТзОВ «Відродження» від 22.10.2010 року (а.с. 30-42, 76-85).

Разом з тим, досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ПК України наявність первинних документів є обов'язковою, але не достатньою умовою для формування податкового кредиту та валових витрат, оскільки факт виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому, формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції. Податковий кредит з ПДВ може бути сформований платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується також і іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

З огляду на викладене, реальність господарської операції з придбання товарів має підтверджуватись також документами про фізичне переміщення придбаних товарів у просторі та документами про зберігання придбаних товарів.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (затвердженого постановою КМ України від 25.02.2009 року № 207), документами на перевезення вантажів автомобільним транспортом є дорожній лист або товарно-транспортна накладна.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568) (далі - Правила № 363) визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено.

Відповідно до абз.2 пп. 11.1 п. 11 Правил № 363, залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Судом першої інстанції встановлено та видно з матеріалів справи, що позивачем не підтверджено транспортування товару за розглядуваним договором про придбання у ТзОВ «Медео-Захід» товарів «мінеральні добрива», не підтверджено здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, не надано документів складського обліку, доручення на отримання товару, сертифікатів відповідності на придбаний товар та актів прийому-передачі продукції, на підтвердження отримання товару від продавця у відповідній кількості та належної якості.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що результати, відображені у даних податкового обліку позивача за господарською операцією фактично не настали. А якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за її змістом, який відображений в укладеному платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Отже, суд дійшов вірного висновку, що матеріалами справи не підтверджено реальність здійснення фінансово-господарських операцій з отримання товару від ТзОВ «Медео-Захід» та подальше використання позивачем цього товару у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вірними і обґрунтованими висновки суду першої інстанції про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій щодо поставки товару від ТзОВ «Медео-Захід», а тому позовні вимоги ТзОВ «Неофіт ЛТД» є безпідставними та задоволенню не підлягають.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Неофіт ЛТД» - залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Неофіт ЛТД» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 14.11.2014 року.