Ухвала суду № 41475205, 10.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2014 року м. Київ К/800/12202/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Лізинговий бізнес»

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2013

у справі № 826/13922/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Лізинговий бізнес»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Різано-Трейд», Товариство з обмеженою відповідальністю «Проммаст-Стандарт»

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Лізинговий бізнес» звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0004242220 та № 0004252220 від 28.03.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014, в задоволенні позовних вимог відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Лізингова компанія «Лізинговий бізнес» з питання дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ «Різано-Трейд» за жовтень 2010 року, ТОВ «Проммаст-Стандарт» за червень, липень 2011 року, та податку на прибуток по взаєморозрахунках з ТОВ «Різано-Трейд» за період з 01.07 по 30.09.2010, ТОВ «Проммаст-Стандарт» за період з 01.04 по 30.09.2011, складено акт № 661/22-20/34300412 від 07.03.2013, в якому зафіксовані порушення: п. 5.1, п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 147 545 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 64 077 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 28.03.2013 податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0004242220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 169 993 грн., в т.ч.: 147 545 грн. основного платежу та 22 448 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0004252220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 147 807 грн., в т.ч.: 122 054 грн. основного платежу та 25 753 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В порядку адміністративного оскарження частково скасоване податкове повідомлення-рішення № 0004252220 на суму основного платежу 57 977 грн. та 12 034 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для збільшення позивачу зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість за спірними податковими повідомленнями-рішеннями слугував встановлений перевіркою висновок про формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за рахунок сум, сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «Різано-Трейд» та ТОВ «Проммаст-Стандарт» за правочинами, які укладені без мети настання реальних наслідків.

Крім того, в ході перевірки встановлено, що в провадженні СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва знаходиться кримінальна справа № 80-0263 за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ «Медіа-Трейд Україна» та за фактами фіктивного підприємництва за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України. Проведеними в ході досудового слідства по справі слідчими діями та оперативно-розшуковими заходами виявлено та доведено злочинну діяльність невстановлених осіб, причетних до створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності.

Під час проведених обшуків та оглядів виявлено та вилучено комп'ютерну техніку, систему «Клієнт-банк», первинну фінансово-господарську, бухгалтерську, звітну документацію підприємств з ознаками фіктивності, зокрема, ТОВ «Різано- Трейд» та ТОВ «Проммаст-Стандарт», які упродовж 2009-2011 років використовувались в злочинних схемах зі створення штучної видимості законності здійснення фінансово-господарських операцій з метою незаконного завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ та ухилення від сплати податків реально діючими підприємствами.

Допитана в якості свідка ОСОБА_2 підтвердила, що їй відомі вищезазначені підприємства, вони були створені та використовувались протягом 2009-2011 pоків без мети ведення фінансово-господарської діяльності, а з метою надання послуг по конвертації безготівкових грошових коштів в готівку різним СПД; поставка товарів та надання послуг від наданих фіктивних підприємств на адресу клієнтів оформлювалась лише по документах, а фактично товар не поставлявся та послуги не надавались.

Допитана в якості свідка ОСОБА_3 підтвердила, що у вилучеому в неї під час проведення обшуку комп'ютерному ноутбуці «TOSHIBA» серійний номер 18573537 Q встановлена система «Клієнт-банк» з доступом до розрахункових рахунків ТОВ «Проммаст-Стандарт», а також роздруковані первинні фінансово-господарські документи, оформлені від зазначеного підприємства.

Крім того, місцезнаходження ТОВ «Проммаст-Стандарт», а також його засновника та директора встановити не вдалось. Висновком спеціаліста № 194 від 02.11.2011 встановлено, що підпис на договорі № 226 від 18.05.2011 про визнання електронних документів виконано не керівником ТОВ «Проммаст-Стандарт», а іншою особою.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення зазначені і в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку (пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської діяльності. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За відсутності ж факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту та валових витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку відсутності факту здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «Різано-Трейд, ТОВ «Проммаст-Стандарт», в результаті чого відсутні правові наслідки для обох сторін за договорами, є правомірним нарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог є вірним, а касаційна скарга позивача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Лізинговий бізнес» відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний