Ухвала суду № 41452477, 23.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/2543/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Зайцева М.П.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011

у справі № 2а-10058/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастерстайлс"

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастерстайлс" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2011 позовні вимоги задоволено частково.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Мастерстайлс», з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Компанія Істсервіс» за період березень-грудень 2010, за наслідками якої складено акт від 22.06.2011 року за № 2708/233/34392786.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.7, ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. ч. 1, 5 ст. 203, ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

На підставі зазначено акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000892330 від 19.07.2011 року та № 0000902330 від 19.07.2011 року.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення господарських операцій на підставі укладеного між позивачем та його контрагентом договору підтверджується належно оформленими первинними документами. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.6 п.7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Водночас, наявність податкових накладних для визначення правильності формування податкового кредиту вважається достатньою підставою лише у випадку реальності господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, передумовою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту в перевіреному періоді були фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Компанія Істсервіс» з придбання канцелярських товарів.

На підтвердження реальності виконання господарських операцій з позивачем (правочин у письмовій формі не укладався) було надано рахунки-фактури, податкові накладні. Розрахунки проводились у безготівковій формі, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних документів.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що у вказаних документах наявні всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутність яких спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Зауважень щодо змісту або дефекту форми до вказаних документів у податкового органу не виникало.

Враховуючи викладене, позивач повністю виконав свої зобов'язання перед його контрагентом, що підтверджено зазначеними вище документами, на підставі чого правомірно сформував податковий кредит відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладеного позивачем договору, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Оскільки укладений між позивачем та ТОВ «Компанія Істсервіс» договір не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання його недійсним, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договору з ТОВ «Компанія Істсервіс» ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для

призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011 у справі № 2а-10058/11/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011 у справі № 2а-10058/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді М.П. Зайцев О.І. Степашко