Рішення № 41445442, 13.11.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 382/1577/14 Головуючий у І інстанції Карпович В.Д.Провадження № 22-ц/780/5585/14 Доповідач у 2 інстанції МельникКатегорія 53 13.11.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

13 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського національного університету будівництва та архітектури на рішення Яготинського районного суду Київської області від 08 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету будівництва та архітектури, третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі, виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом в якому просила поновити її на посаді викладача англійської мови кафедри іноземних мов в Київському національному університеті будівництва та архітектури та стягнути на її користь з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 5562,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідно до трудового договору, з 01.09. 1996 року вона працювала викладачем англійської мови в Київському національного університеті будівництва та архітектури, який продовжувався кожних п'ять років, в зв'язку з обранням за конкурсом. Останній трудовий договір було укладенено між нею та КНУБА на період з 01.09.2013 року по 31.08.2018 року.

Позивачка зазначала, що на прохання деканату студентами писалися на неї скарги, тому перебуваючи під тиском та в стані сильного душевного хвилювання, під пильним наглядом та під диктовку зав. кафедри нею була написана заява про звільнення за власним бажанням.

17.06.2014 року її було звільнено відповідно до ст. 38 КЗпП України.

18.06.2014 року вона, усвідомивши, що з власної помилки залишилась без роботи та засобів для існування, написала заяву-відклик попередньої заяви про звільнення, яку направила відповідачу поштою рекомендованим листом із зворотнім повідомленням.

Вважає, що її звільнили незаконно, оскільки двотижневий термін від дня написання нею заяви про звільнення закінчувався 30.06.2014 року, на її місце не запрошено іншого працівника і нею було написано заяву про відклик заяви про звільнення.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 08 серпня 2014 року позов задоволено частково.

Зобов'язано Київський національний університет будівництва та архітектури, поновити ОСОБА_1 на посаді викладача кафедри іноземних мов, та стягнуто на її користь з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 5 562,17 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, КНУБА подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що під час звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України відповідачем жодним чином не порушено як вимог закону так і свобод чи інтересів позивача.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, вважає за необхідне її задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно з ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 необхідно було звільнити відповідно до її заяви за ст.39 КЗпП України із посиланням на поважні причини вказані нею в заяві, передбачені ч.1 ст. 38 КЗпП України, а тому наказ за № 681/1 від 17.06.2014 року є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Проте погодитися з таким висновками суду першої інстанції колегія суддів не може з огляду на наступне.

Судом встановлено, що наказом КНУБА № 426/1 від 17.09. 1996 року ОСОБА_1 прийнято на посаду викладача кафедри іноземних мов з 01.09.1996 по 01.09.1997 року. ( а.с. 46 ), а наказом КНУБА № 557/1 від 11.06. 2013 року, продовжено термін за трудовим договором ОСОБА_1 на посаді викладача кафедри іноземних мов з 01.07. 2013 року по 30.06.2018 року ( а.с. 8).

16 червня 2014 року, ОСОБА_1 написала заяву на ім'я ректора КНУБА з проханням, звільнити її з займаної посади за власним бажанням з 17 червня 2014 року ( а.с. 45 ). Наказом ректора КНУБА № 681/1 від 17.06. 2014 року, ОСОБА_1 звільнено з посади викладача кафедри іноземних мов за власним бажанням за ст. 38 КЗпп України з 17 червня 2014 року ( а.с. 30 ).

18 червня 2014 року до канцелярії КНУБА надійшла письмова заява ОСОБА_1, про відкликання нею заяви про звільнення від 16.07.2014 року (а.с. 60).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 16. 06. 2014 року подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням саме з 17.06.2014 року, а надіслала відповідачу заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням 18.06.2014 року, тобто після закінчення строку попередження з якого вона просила її звільнити, та після видання відповідачем 17.06.2014 року наказу про задоволення її заяви про звільнення за власним бажанням з дати зазначеної в її першій заяві.

За змістом ст. 38 КЗпП України сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності домовленості, працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України та ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обґрунтовуючи свій позов, ОСОБА_1 посилається на те, що заява про звільнення була написана нею під тиском, а наказ про звільнення підписаний на слідуючий день, а не через два тижні, як це передбачено ст.38 КЗпП України.

Проте, дані доводи ОСОБА_1 не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки її було звільнено за власним бажанням в термін зазначений нею в письмовій заяві від 16.06.2014 року, а саме з 17.06.2014 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем при звільнені позивача з займаної посади за власним бажанням порушень трудового законодавства допущено не було. Крім того, позивач не довела належними та допустимими доказами те, що заява про звільнення була написана нею під тиском роботодавця та, що вона не мала наміру розривати трудовий договір.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем було дотримано вимоги закону.

Отже, враховуючи вищезазначене, визнати законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції колегія суддів не може та вважає, що воно підлягає скасуванню, відповідно до ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Київського національного університету будівництва та архітектури задовольнити.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 08 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: