Рішення № 41384744, 11.11.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 639/1061/14-ц Головуючий 1 інст. - Гаврилюк С.М.

Провадження № 22ц/790/7503/14 Доповідач - Макаров Г.О.

Категорія: інші справи

позовного провадження

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кіся П.В., Шаповал Н.М.,

при секретарі - Рязановій С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації - Ольховського Петра Івановича на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації Харківської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання видати довідку, -

ВСТАНОВИЛА:

05 лютого 2014 року Позивач звернувся до суду з позовом, який уточнив у судовому засіданні, до Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації Харківської області, в якому просить визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови йому у видачі довідки про заробітну плату працівників у зоні відчуження Чорнобильської АЕС в 1986-1990 роках встановленого зразка за період з 30.05.1986 року по 30.08.1986 року з урахуванням вимог, передбачених на той момент законодавчими актами, зобов'язати відповідача зробити перерахунок та видати довідку про заробітну плату працівників у зоні відчуження в 1986-1990 роках встановленого зразка за період роботи ОСОБА_2 в зоні відчуження по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за період з 30.05.1986 року по 30.08.1986 року відповідно до Висновку судово-економічної експертизи ХНДІСЕ ім. Засл.проф. М.С.Бокаріуса від 31.07.2014 року за № 6274 та стягнути на його користь з відповідача судові витрати понесені на проведення судово-кономічної експертизи у сумі 3700 грн.

В обґрунтуванні своїх позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також відноситься до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. З виходом на пенсію позивач перебуває на обліку і отримує пенсію по інвалідності в Управлінні пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області.

Позивач працював вчителем в Пісочинській середній школі, а з 30.05.1986 року по 30.08.1986 року його було призвано на спеціальні збори у військову частину № 3217 по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. ОСОБА_2 звернувся із заявою до Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації Харківської області про отримання довідки встановленої форми щодо нарахування заробітної плати за період його роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, на що йому було відмовлено у зв'язку з тим, що ним не надано документів про відпрацьований час при виконанні робіт в зоні відчуження.

У судовому засіданні позивач та його представник уточнені 30.09.2014 року позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві , та на висновок судово-економічної експертизи ХНДІСЕ ім. Засл.проф. М.С.Бокаріуса від 31.07.2014 року за № 6274.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його недоведеність та на невідповідність висновку експерта матеріалам справи, який вважав необгрунтованим та таким, який викликає сумніви в його правильності.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 вересня 2014 року позовна заява задоволена. Визнано неправомірними дії відділу освіти Харківської районної державної адміністрації Харківської області щодо відмови ОСОБА_2 у видачі довідки про заробітну плату працівників у зоні відчуження в 1986- 1990 роках встановленого зразка за період з30.05.1986 року по 30.08,1986 року з урахуванням вимог, передбачених на той момент законодавчими актами. Зобов'язано відділ освіти Харківської районної державної адміністрації Харківської області здійснити ОСОБА_2 перерахунок та видати довідку про заробітну плату працівників у зоні відчуження в 1986-1990 роках встановленого зразка за період з 30.05.1986 року по 30.08.1986 року в зоні відчуження по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до Висновку судово-економічної експертизи ХНД1СЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса від 31.07.2014р. №6274. Стягнуто з відділу освіти Харківської районної державної адміністрації Харківської області (код 02146191) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, судові витрати у сумі 3700 грн. Стягнуто з відділу освіти Харківської районної державної адміністрації Харківської області на користь держави судовий збір у сумі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі представник Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації - Ольховський П.І. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки висновки експерта суперечать діючим на той час законодавчим актам, і суд не звернув уваги, що позивачу надавалися довідки про заробітну плату, який був не згоден з її змістом. Рішенням суду безпідставно зобов'язано здійснити перерахунок заробітку позивачу, оскільки з цими вимогами останній не звертався. Крім того, всупереч ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України судом не наведено мотивів відмови у прийнятті доказів наданих відповідачем і рішення не містить посилання на законодавчий акт, яким встановлено «зразок» довідки про заробітну плату працівників у зоні відчуження в 1986 - 1990 роках.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга представника Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації - Ольховського Петра Івановича підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача порушене, оскільки відсутність довідки про перерахунок заробітної плати позбавляє його на призначення та отримання відповідного підвищення пенсії, внаслідок чого він вимушений звернутись до суду з даним позовом, а законність вимог позивача підтверджується наступними нормативними актами: Постановою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР від 07.05.1986р. №524-156 і Постановою Ради Міністрів України №168-5 від 08.05.1986р., згідно якої передбачено проводити оплату праці працівникам, безпосередньо зайнятим на роботах з усунення наслідків аварії на ЧАЕС по підвищеним до 100% тарифним ставкам. Крім того, згідно до висновку судово-економічної експертизи № 6274 від 31.07.2014 р., в обсязі наданих документів, з урахуванням зазначених умов щодо встановлення зон небезпеки та підвищення годинної тарифної ставки, розмір заробітної плати ОСОБА_2 за період перебування на спеціальних військових зборах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 30.05.1986 р. по 30.08.1986 р., вказаний у довідці від 05.02.2013 № 01-34/496 (а.с 18), обчислено відповідачем не у відповідності до вимог чинного на той час законодавства; розмір заробітної плати ОСОБА_2 за період перебування на спеціальних військових зборах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 30.05.1986 р. по 30.08.1986 р. складає загальну суму 2077, 55 руб.; різниця між заробітною платою, обчисленою судовим експертом за вказаний період та заробітною платою, вказаною у довідці закладу від 05.02.2013 № 01-34/496, станом на 01.07.2014 складає 13015,95 грн. (а.с. 150).

Але з цим висновком погодитися не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ст.ст. 57, 58, 64, 66, 179, 212, ч. 1 ст. 213, п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 214 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», передбачено, що структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 зазначеного закону та ч. 2 ст. 97 Кодексу законів про працю України, форми і системи оплати праці, норми праці,розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Вирішуючи позов про нарахування та виплату премії, передбаченої умовами колективного договору, судам слід також враховувати положення колективного договору, щодо порядку преміювання та критерії визначення для цього підстав.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 2, п. 4, п. 6, п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», згідно з ч.2 ст.124 Конституції України (254к/96-ВР) суди вирішують будь-які індивідуальні трудові спори щодо оплати праці в порядку, передбаченому гл. XV Кодексу законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП), за вибором працівника безпосередньо або після попереднього розгляду в комісії по трудових спорах (далі - КТС).

При розгляді справ про оплату праці осіб, які працюють за трудовим договором, судам слід відмежовувати сферу державного регулювання оплати праці від сфери її договірного регулювання. Державне регулювання оплати праці полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету (статті 8, 12 Закону "Про оплату праці" (108/95-ВР). (Далі - Закон). За цими межами здійснюється договірне регулювання оплати праці на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону "Про колективні договори і угоди" (3356-12). Згідно зі ст.21 КЗпП, ст.20 Закону оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту.

Судам належить мати на увазі, що відповідно до загальних положень статей 1 і 2 Закону розмір заробітної плати за працю на підставі трудового договору залежить від професійно-ділових якостей працівника, складності й умов виконуваної ним роботи, результатів останньої та господарської діяльності підприємства і що за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми. Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Оскільки відповідно до ст.97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, - власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з'ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами. Слід також враховувати, що умови та розмір оплати праці працівників установ і організацій, які фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно зі ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 р.р., у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

Обчислення і призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження призначається на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільних прав залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України).

При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

Суд має визначити факти, які необхідно встановити для вирішення спору, та з'ясувати, які докази подані чи подаються кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень, а також з яких правовідносин виник спір, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення, суд згідно з частиною першою статті 214 ЦПК України, має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі.

Це рішення не можна вважати правильним, оскільки ухвалюючи рішення, суд не встановив факту порушення особистих прав позивача - фізичної особи, які підлягають захисту в судовому порядку в обраний ним спосіб.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач з позовом про стягнення зарплати або з адміністративним позовом про призначення або перерахунок пенсії не звертався, а звернувся до суду з позовом в якому просив зобов'язати видати довідку з зазначеними ним змінами на підставі висновків експертизи, яка буде проведена під час розгляду цієї справи.

Оскільки юридичним актом, який може бути оспорений в судовому порядку є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий в межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів, а відповідно до ч. 1 ст. 57, ч. 1 ст. 58, ст. 64 ЦПК України довідка є одним з видів доказів в цивільній справі який суд згідно зі ст. 212 ЦПК України оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні та не є актом державного чи іншого органу, який може бути оспорено окремо, - зазначений позов про визнання неправомірними дій та зобов'язання видати довідку задоволенню не підлягає.

За таких обставин ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 313-317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації - Ольховського Петра Івановича - задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 вересня 2014 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації Харківської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання видати довідку - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді колегії: