Рішення № 41383042, 10.11.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/332/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2148/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М.І.

Суддя-доповідач Шалаута Г.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Шалаути Г.І.,

суддів: Мелінишин Г.П., Шишка А.І.,

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

06.02.2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1, виселення відповідачів та інших осіб, які в ньому зареєстровані чи фактично проживають, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовлено з підстав, що термін кредитного договору не закінчився, та що умови договору можуть бути виконані сторонами в строк до 05.09.2017 року, а відділ ДВС не перевірив інших фактів, які дають підстави на погашення боргу боржниками. Також суд зіслався на те, що в житловому будинку, який є предметом іпотеки проживають неповнолітні діти і їх право буде порушено, не з'ясовано чи мають діти інше житло, та не надано доказів про те, хто є власником іпотечного майна, кількість зареєстрованих в ньому осіб та фактично проживаючих.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шуліка А.В. подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій зсилається на його незаконність, порушення судом норм процесуального та матеріального права при ухваленні рішення, та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначив, що висновки суду про те, що строк договору ще не закінчився і можливо до 2017 року боржник зможе погасити борг суперечить умовам п. 7.1 кредитного договору, нормам ст.ст. 1050, 1054 ЦК України, згідно яких при неповерненні кредиту частинами, в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася та сплати процентів, належних йому від суми кредиту. За умовами п. 2.3.7 кредитного договору банк має право вимоги стягнути кредит до настання дати, передбаченої 7.1 договору у т.ч. має право на звернення стягнення на заставне майно, при настанні умов, передбачених п. 2.3.3. Також відповідно до п. 18.8.1 Договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо момент настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань за кредитом вони не будуть виконані. Ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає право на звернення стягнення виникає у іпотекодержателя з моменту невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.

Апелянт звертає увагу на те ,що у зв'язку з неналежним виконанням боржником зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 58 436, 76 дол. США, яка складається із 24 239 дол. США (заборгованості по тілу кредиту), 15 159, 83 дол. США (по процентах), 2 422, 36 дол. США (заборгованість з комісій), 13 803, 07 дол. США - (пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором) та 31, 29 дол. США (штраф фіксована частина) та 2 781, 21 дол. США (штраф процентна складова). Згідно розрахунку позичальник має постійну прострочену заборгованість по тілу кредиту, починаючи з 01.02.2010 року, а з 30.08.2008 року - постійну заборгованість за відсотками.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Апелянт вважає неправомірним відмову суду у задоволенні позову і з підстав, що відділ ДВС не перевірив інших фактів, які дають підстави на погашення боргу боржниками, оскільки законодавець не передбачає обов'язку застосовувати інші способи повернення боргу боржником перед застосуванням звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки обрання способу захисту порушеного права згідно змісту ст. 15, 16 ЦК України належить позивачу.

Також відмовляючи у позові, суд зіслався на довідку Рожнівської сільської ради від 02.07.2014 року, з якої вбачається, що у будинковолодінні проживають неповнолітні діти, при зверненні стягнення буде порушено їх право на житло. Апелянт вважає таку відмову неправомірною, оскільки наявні між сторонами відносини не містять обмежень при зверненні стягнення, якщо на час винесення рішення у будинку проживатимуть діти. Крім того у п. 1.4.7 Договору іпотеки іпотекодавець засвідчив, що відносно предмету іпотеки відсутні вимоги третіх осіб, та такий договір підписаний ним не під впливом тяжких обставин, погроз, примусу чи насильства (п. 1.4.9 договору іпотеки).

Також суд, відмовляючи в позові, зіслався на те, що позивачем не долучено доказів про право власності іпотекодавця на іпотечне майно та не долучено доказів про реєстрацію у приміщенні, що є предметом іпотеки, інших осіб. Апелянт спростовує такий висновок тим, що до позовної заяви долучено свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконкомом Рожнівської сільради Косівського району 15.01.2006 року на підставі рішення від 30.09.2005 року №254, згідно якого власником будинковолодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_2, який не заперечував того, що йому належить предмет іпотеки. Щодо надання доказів про прописку у предметі іпотеки інших осіб, то позивач не міг таких доказів надати, а суд мав би їх витребувати відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Апелянт вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Апелянт вважає, що порушення судом норм процесуального та матеріального права є підставою для скасування рішення.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

В судовому засіданні представник апелянта - ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги підтримала, просила рішення суду скасувати, постановити нове, яким позов задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи ОСОБА_6 апеляційної скарги не визнав. Заперечення мотивував тим, що позивач, звертаючись з позовом, не дотримав вимог ч. 2 і 3 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» не долучив до матеріалів справи доказів про отримання відповідачем та третьою особою повідомлення від позивача за 30 днів до звернення з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення проживаючих у ньому осіб. Також не погоджується з розрахунком заборгованості, проте не наполягає на проведенні у даному спорі бухгалтерсько-економічної експертизи, оскільки судом не застосовано положень ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який був чинним на час постановлення рішення та яким заборонено на час дії мораторію звертати стягнення на предмет іпотеки, що є житловим приміщенням. Оскільки предметом застави є житлове приміщення, в якому зареєстровані відповідач, третя особа та неповнолітні діти (іншого житла не мають), вважає, що з цієї підстави в позові ПАТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши їх доказами, колегія суддів знаходить доводи апелянта обґрунтованими та вважає, що їх слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції знаходить таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до умов кредитного договору №IFVWGA00000027 від 05.09.2007 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 30 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11.04% на рік з кінцевим терміном погашення до 05.09.2017 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між відповідачем та банком укладено договір іпотеки - №IFVWGA00000027 05.09.2007 року, згідно умов якого відповідач передав в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1 площею 67 кв.м., який належить йому на праві власності за обумовленою ціною - 189 375 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 58 436, 76 дол. США, яка складається із 24 239 дол. США (заборгованості по тілу кредиту), 15 159, 83 дол. США (по процентах), 2 422, 36 дол. США заборгованість з комісій, 13 803, 07 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором та 31, 29 дол. США (штраф фіксована частина) та 2 781, 21 дол. США (штраф процентна складова). Зсилаючись на ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» позивач просив звернути стягнення на іпотечне майно та виселити з нього осіб, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Колегія знаходить доводи апелянта обґрунтованими, а висновки суду про відмову в позові з тих підстав, що термін кредитного договору не закінчився, та умови договору можуть бути виконані боржником в строк до 05.09.2017 року, та що відділ ДВС не перевірив інших фактів, які дають підстави на погашення боргу боржниками знаходить такими, що суперечать умовам кредитного договору, погоджених сторонами, а також нормам матеріального права.

Так згідно змісту ст.ст. 1050, 1054 ЦК України при неповерненні кредиту частинами, в разі прострочення повернення чергової частини, кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

За умовами п. 2.3.7 кредитного договору банк має право вимоги стягнути кредит до настання дати, передбаченої п. 7.1 договору у тому числі має право на звернення стягнення на заставне майно, при настанні умов, передбачених п. 2.3.3 договору.

Також відповідно до п. 18.8.1 Договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо момент настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань за кредитом вони не будуть виконані.

Судом встановлено, що на лютий 2010 року боржник перестав виконувати зобов'язання по сплаті кредиту.

Ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає право на звернення стягнення виникає у іпотекодержателя з моменту невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.

Також, висновки суду про те, що в позові слід відмовити і з тих підстав, що в житловому будинку, який є предметом іпотеки, проживають неповнолітні діти і виселенням їх з будинку буде порушено їх право, а також, що позивачем не надано доказів про те, хто є власником іпотечного майна, про кількість зареєстрованих в житловому будинку осіб та фактично проживаючих суперечать нормам матеріального права, обставинам справи та спростовуються доказами справи, яких суд не дослідив.

Так, до позовної заяви долучено свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15.01.2006 року, видане виконкомом Рожнівської сільради Косівського району ОСОБА_2 на підставі рішення від 30.09.2005 року №254, згідно якого він є власником предмету іпотеки - будинковолодіння АДРЕСА_1, та при укладенні договору стверджував, що передачею будинку в іпотеку не порушуватимуться права третіх осіб, а тому наявні між сторонами відносини не містять обмежень при зверненні стягнення, якщо на час винесення рішення у будинку проживатимуть діти. Щодо надання доказів про прописку у предметі іпотеки інших осіб, то позивач не може таких доказів надати самостійно, а суд мав би їх витребувати відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Визнаючи обґрунтованими доводи апелянта, колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та постановити нове рішення про відмову в позові з іншої підстави, виходячи з таких доводів.

Однак колегія дослідивши пояснення сторін та оцінивши докази у справі, приходить до висновку, що суд першої інстанції порушив норму матеріального права - не застосував положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304 -VII, який набрав чинності з 07.06.2014 року, який був чинним на день ухвалення оскаржуваного рішення та підлягав застосуванню.

У відповідності до п. 1 ст. 1 зазначеного закону протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави, згідно із ст. 4 ЗУ «Про заставу» та/або предметом іпотеки, згідно зі ст. 5 ЗУ «Про іпотеку», якщо таке майно виступає, як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника, майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що оскільки нерухоме житлове майно, яке є предметом застави, згідно довідки Рожнівської сільської ради Косівського району використовується, як місце постійного проживання відповідача та неповнолітніх дітей, його загальна площа не перевищує 250 кв.м., то слід поставивити нове рішення, яким в позові відмовити із цієї підстави.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2014 року скасувати.

Постановити нове рішення. В позові Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення осіб з житлового будинку АДРЕСА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: Г.І. Шалаута

Г.П. Мелінишин

А.І. Шишко