Ухвала суду № 41363322, 03.09.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/1067/14 Головуючий 1 інстанції: Жорняк О.М.

Справа суду 1-ї інстанції № 619/2191/14-К

Категорія: ст. 199 ч. 3 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Снігерьової Р.І.,Соколенка В.Г.,

за участю секретаря Забєліна М.О.,

прокурора Грицай Ю.І.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

перекладача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12013220060002200 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 26 червня 2014 року стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_2, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_12, уродженця Турецької Республіки, громадянина Турецької Республіки, освіта середня, одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.199 КК України, і призначено покарання, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією майна;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Марніулі, Грузія, громадянина України, освіта вища, одруженого, маючого на утриманні малолітніх дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_10, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_11, працюючого комірником у ФОП ОСОБА_7, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_4, раніше не судимого

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.199 КК України, і призначено покарання, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом іспитового строку в 3 роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст.76 ч. 1 п.п. 2, 3, 4 КК України.

Стягнуто в рівних частинах з обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз №85 від 19.07.2013 року у розмірі 881,10 грн., №120 від 30.01.2014 року у розмірі 5838,70 грн., №121 від 10.02.2014 року у розмірі 7696,96 грн., №123 від 26.02.2014 року у розмірі 2558,40 грн., №124 від 28.02.2014 року у розмірі 2706,00 грн., №125 від 10.02.2014 року у розмірі 492,00 грн., №126 від 26.02.2014 року у розмірі 590,40 грн., №127 від 13.02.2014 року у розмірі 590,40 грн., №128 від 13.02.2014 року у розмірі 344,40 грн., а всього 20798,36 (двадцять тисяч сімсот дев'яносто вісім гривень 36 коп.) грн.

Згідно вироку, ОСОБА_3, діючи умисно, із корисливих мотивів, вступивши в злочинну змову з ОСОБА_8, придбали друкарське приладдя, спеціальні витратні матеріали та в період з вересня 2013 року, більш точна дата в ході досудового розслідування не встановлена, до 19 листопада 2013 року за адресою: АДРЕСА_5, організували незаконне виготовлення і зберігання підроблених марок акцизного збору для алкогольної продукції міцністю 40% об'ємних одиниць та місткістю 0,5 літра з метою їх подальшого збуту на території України.

19 листопада 2013 року при проведенні обшуку за вищевказаною адресою, де тимчасово мешкав ОСОБА_3, працівниками правоохоронних органів виявлені та вилучені підроблені марки акцизного збору в кількості 2576400 штук, які виготовлялись ОСОБА_3 в групі з ОСОБА_8.

Того ж дня, в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_6 вилучені підроблені марки акцизного збору в кількості 6775000 штук, раніше виготовлені вказаними особами і перевезені ними за цією адресою, де марки незаконно зберігались. Всього в ході проведення обшуків було вилучено 9351400 штук підроблених марок акцизного збору, які ОСОБА_3 та ОСОБА_8 зберігали з метою їх подальшого збуту.

Згідно з «Положенням про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1251 сума акцизного податку сплаченого за одиницю алкогольної продукції міцністю 40% об'ємних одиниць та місткістю 0,5 літра з 01 квітня 2013 року по теперішній час складала 9,898 грн.

Таким чином в період з вересня 2013 року по 19 листопада 2013 року ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_8 незаконно виготовили та зберігали з метою збуту підроблені марки акцизного збору на алкогольну продукцію України в загальній кількості 9351400 штук, частину з яких у кількості 6775000 штук незаконно перевезли за адресою: АДРЕСА_6.

У разі використання підроблених акцизних марок, це спричинило б недоотримання бюджетом України доходу у вигляді акцизного збору на суму 92560157,00 грн., що є особливо великим розміром.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи висновки суду щодо фактичних обставин злочину, що викладені у вироку, та кваліфікацію дій обвинувачених, просить вирок районного суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити вирок, яким визнати винними ОСОБА_3 і ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 199 ч. 3 КК України, та призначити їм покарання, без застосування статей 69 і 75 КК України, у виді позбавлення волі строком на 9 років кожному, з конфіскацією майна. Своє апеляційне прохання апелянт обґрунтовує тим, що призначене покарання не відповідає тяжкості злочину та даним про особу обвинувачених, оскільки, на його думку, в ході судового розгляду знайшла своє підтвердження лише одна обставина, що пом'якшує покарання, а саме - щире каяття обвинувачених, у зв'язку з чим у суду першої інстанції не було законних підстав для застосування норм ст. 69 ч. 1 КК України, а стосовно ОСОБА_8, також і ст. ст. 75, 76 КК України, при призначенні покарання за ч. 3 ст. 199 КК України. Разом з цим, в апеляційній скарзі прокурор вказує на необхідність врахування обставини, які пом'якшають покарання, у зв'язку з наявністю у нашому суспільстві морально-етичних норм, внаслідок чого особа, яка вчинила злочин, за наявності тих чи інших обставин заслуговує поблажливого ставлення до себе з боку суду при призначенні покарання.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи прокурора, який підтримав подану ним апеляційну скаргу, а також пояснення обвинувачених та їх захисника, що заперечували щодо задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення, посилаючись на законність та обґрунтованість вироку, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції розглянув провадження щодо обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_8 відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України. Обвинувачені, прокурор, захисник не заперечували проти такого розгляду, їм було з достатньою повнотою роз'яснено суть та наслідки розгляду кримінального провадження у скороченому порядку, тому суд обґрунтовано визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім показань обвинувачених та дослідження даних про їх особу.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення злочину, що викладені у вироку, та кваліфікація дій обвинувачених за ч.3 ст. 199 КК України у апеляційній скарзі не оспорюються, а тому, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, ці обставини у апеляційному порядку не перевіряються.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_3 та ОСОБА_8 покарання за ч.3 ст. 199 КК України з застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинувачених, які раніше не судимі, характеризується позитивно, на диспансерному, психіатричному і наркологічному обліках не перебувають. Обставин, які обтяжують покарання, судом не було встановлено і цей висновок суду прокурором в апеляції не оспорюється. Разом з цим, як обставини, що пом'якшують покарання, судом було визнано :

- стосовно ОСОБА_8 - щире каяття, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 66 КК України, а також, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України, позитивні данні про особу, маючи на увазі їх загальну сукупність щодо характеристики, наявність певних соціальних зв'язків, в тому числі матеріальне утримання непрацюючої жінки, яка здійснює догляд за 4 малолітніми дітьми, відсутності обставин, пов'язаних з притягненням до кримінальної чи іншої юридичною відповідальності у минулому; наявність на утриманні чотирьох малолітніх дітей та відсутність заподіяної шкоди державі, оскільки судом достеменно встановлено, що обвинувачені ніяким чином не використовували підроблені акцизні марки, а згідно пред'явленого обвинувачення - відсутні дані про їх збут (т. 1 арк. 197-205, т. 2 арк. 1-5, 71-76, 81-86);

- стосовно ОСОБА_3 - щире каяття, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 66 КК України, а також, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України, позитивні данні про особу, маючи на увазі їх загальну сукупність щодо характеристики, відсутності обставин, пов'язаних з притягненням до кримінальної чи іншої юридичною відповідальності у минулому, наявність певних соціальних зв'язків( зареєстрований шлюб); і крім того, відсутність заподіяної шкоди державі, оскільки судом достеменно встановлено, що обвинувачені ніяким чином не використовували підроблені акцизні марки, а згідно пред'явленого обвинувачення - відсутні дані про їх збут (т. 1 арк. 175-177, т. 2 арк. 1-5; 81-86).

При цьому належить врахувати те, що при апеляційному перегляді кримінального провадження прокурор пояснював про відсутність будь-яких даних, які негативно характеризують особу обвинувачених, а також не оспорював, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 щиро розкаялися у скоєному злочині та активно співпрацювали з органом досудового розслідування, сприяли скорішому розкриттю злочину під час досудового розслідування та встановленню істини в суді, що фактично підтверджується сукупністю висновків суду наведених у вироку щодо доцільності застосування при призначенні покарання норм ч. 1 ст. 69 КК України кожному з обвинувачених.

Колегія суддів бере до уваги та погоджується з вищевказаними висновками суду, оскільки вони об'єктивно підтверджуються даними кримінального провадження, тобто процесуальна поведінка обвинувачених, пов'язана з визнанням вини по пред'явленому обвинуваченню та сприяння розкриттю злочину під час досудового розслідування, а також при судовому розгляді - допомога суду у встановленні істини, шляхом не оспорювання фактичних обставин і надання правдивих показань - свідчать про щире каяття та відверту процесуальну позицію ОСОБА_3 і ОСОБА_8, спрямовану на активне сприяння у розкритті злочину та встановлення у стислі і розумні строки істини у суді.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання,

передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.

На думку колегії суддів, у вироку правильно зазначено про встановлення декількох обставин стосовно кожного обвинуваченого, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і такі висновки суду ґрунтуються на фактичних та правових підставах. Твердження, що містяться в апеляції прокурора, щодо неможливості визнання обставиною, що пом'якшує покарання - наявність дітей на утриманні обвинуваченого та інших, які визнані судом у вироку, - є безпідставними, оскільки, згідно норми ч. 2 ст. 66 КК України, законом передбачені такі повноваження, з дотриманням вимог частини третьої цієї статті.

За таких обставин, з урахуванням особи винних, які раніше до кримінальної відповідальності не притягалися, позитивно характеризуються, що не спростовується стороною обвинувачення, оскільки відсутні будь-які компрометуючі дані стосовно кожного обвинуваченого, - суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку щодо призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 199 КК України, з застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, тобто призначив кожному з обвинувачених 5 років позбавлення волі, надавши належну оцінку ступеню тяжкості й конкретним обставинам злочину, а також врахувавши відсутність фактичної матеріальної шкоди державі. Разом з цим, належить врахувати те, що такі висновки узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 69 КК України, оскільки в такий спосіб судом дотримано також вимоги ст.ст. 50, 65 КК України. Більш того, апеляція прокурора, окрім суб'єктивних тверджень, не містить будь-яких даних про те, що призначене кожному обвинуваченому за ч. 3 ст. 199 КК України, з застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, основне покарання - є недостатнім для їх виправлення або не може вважатися необхідним, виходячи з усієї низки фактичних обставин встановлених судом та зазначених у вироку, а також обставин, які в цілому позитивно характеризують особу винних.

Крім того, колегія суддів вбачає неузгодженість доводів апелянта стосовно його незгоди з висновками суду щодо встановлення декількох обставин, пом'якшуючих покарання і разом з цим, апеляційні доводи щодо необхідності погіршення становища обвинувачених, які не узгоджуються з одночасним твердженням прокурора про обов'язкову необхідність врахування обставин, пом'якшуючих покарання при призначенні покарання але у не визначений ним, як апелянтом, спосіб. В свою чергу, така непослідовність апеляційних доводів свідчить про необґрунтованість апеляційного прохання прокурора в частині необхідності ухвалення нового обвинувального вироку. А тому такі апеляційні доводи прокурора не спростовують правильність висновків суду, зазначених у вироку, щодо призначеного обвинуваченим покарання.

При цьому, колегія суддів не може погодитись зі слушністю апеляційних доводів щодо необхідності призначення обом обвинуваченим покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. Така позиція прокурора не ґрунтується на принципах індивідуалізації та справедливості покарання і не може свідчити про належне дотримання вимог закону щодо мети покарання та загальних засад його призначення, тобто з врахуванням ступеню тяжкості злочину, особи винних та обставин, пом'якшуючих покарання, передбачених нормами ст. 65 та ст. 50 ч. 2 КК України. З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами прокурора щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину, а також помилковості та невмотивованості висновків суду щодо визнання обставин, пом'якшуючих покарання кожному обвинуваченому та його призначення, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України.

Поряд з цим, належить врахувати те, що апеляційні доводи прокурора, в частині неправильності застосування судом норм ст.ст. 75, 76 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , також є необґрунтованими.

Виходячи з вимог норм ст. 75 КК України, необхідною умовою прийняття судом рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є наявність достатніх підстав для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.

Зазначених вимог кримінального закону суд першої інстанції дотримався. Висновки суду, з посиланням на роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (п.9) норми ст.ст. 75, 76, 77 КК України, щодо можливості та необхідності звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням вказані у мотивувальній частині оскаржуваного вироку (том 2 арк.81-86). Такі висновки, на думку колегії суддів, є цілком слушними, оскільки, згідно даних судового розгляду та матеріалів кримінального провадження, обвинувачений не має кримінального минулого, тобто раніше не судимий, не встановлено будь-яких негативних даних стосовно особи ОСОБА_8, а ступінь його соціальних зв'язків, пов'язаних з бажанням та усвідомленням обов'язку утримувати своїх 4-х малолітніх дітей та непрацюючу дружину, що стороною обвинувачення не оспорюється, - є гарантованою запорукою виправлення без ізоляції від суспільства.

Крім цього, як вбачається з пояснень обвинуваченого ОСОБА_8, які він надавав при апеляційному перегляді кримінального провадження, його жінка не працює, оскільки вимушена доглядати за малолітніми дітьми, він є єдиним годувальником своєї родини, сторонньої матеріальної допомоги вони не отримують, оскільки родичі не мешкають з ними разом. Внаслідок відбування покарання з ізоляцією від суспільства його родина залишиться в тяжкому матеріальному становищі. Вказані обставини стороною обвинувачення не спростовувалися та не оспорювалися.

При цьому колегія суддів вбачає, що у суду першої інстанції, з урахуванням даних про вчинення злочину ОСОБА_8 - вперше, його щирого каяття, бажання виправитися та усвідомлення ним невідворотності покарання у випадку вчинення нового злочину - не було об'єктивних підстав призначати покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям.

За таких обставин доводи апеляційної скарги прокурора про невиправдану м'якість призначеного остаточного покарання кожному з обвинувачених є безпідставними. З огляду на викладене, у суду першої інстанції були законні підстави для застосування норм ст. 69 ч. 1 КК України стосовно кожного обвинуваченого, а ОСОБА_8, також і ст. ст. 75, 76 КК України, при призначенні покарання за ч. 3 ст. 199 КК України. Такий вид і міра покарання, на думку колегії суддів, будуть достатніми для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових та фактичних підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора.

Крім того, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого вироку, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора - залишити без задоволення.

Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 26 червня 2014 року стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_8 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_3, що перебуває під вартою, в той же самий строк з моменту вручення йому копії мотивувальної частини.

Судді

______ ____ _____

Шабельніков С.К. Снігерьова Р.І. Соколенко В.Г.