Ухвала суду № 41348976, 03.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2014 року м. Київ К/800/6911/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Степашка О.І.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників сторін:

позивача - Громового О.В., Загики І.М., Курдакової Л.О., Іваненка М.А.

відповідача - Макаревича О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2013

у справі № 826/10480/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соні Україна»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Соні Україна» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 31.01.2013 № 0000532220, № 0000542220, № 0000552220, № 0000562220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТОВ «Соні Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2012, складено акт № 9/22-205/35463962 від 08.01.2013, в якому зафіксовано порушення: пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14; п. 138.2 ст. 38, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого було занижено податок на прибуток за 9 місяців 2012 року в розмірі 325 548 грн. та завищено від'ємне значення податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року на суму 121 740 грн.; п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого було занижено податок на додану вартість за вересень 2012 року на суму 239 018 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за липень 2012 року на суму 803 498 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 31.01.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000532220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 298 773 грн., в т.ч.: 239 018 грн. основного платежу та 59 755 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000542220 про зменшення розміру залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з податку на додану вартість у розмірі 803 498 грн.;

- № 0000552220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 405 784 грн., в т.ч.: 324 627 основного платежу та 81 157 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000562220 про зменшення від'ємного значення податку на прибуток на суму 121 740 грн.

Матеріалами справи встановлено, що позивач мав договірні відносини з рядом контрагентів - сервісними центрами щодо гарантійного ремонту та сервісного обслуговування продукції, а саме: від 01.10.2011 № 352/1110/У з ТОВ «Маяк-Сервіс»; від 01.08.2011 № 515/1110/У з ФОП ОСОБА_8; від 01.10.2011 № 358/1110/У з ТОВ «Імпорт-Сервіс»; від 01.10.2011 № 351/1110/У з ТОВ ВКФ «Битрадіотехніка»; від 01.10.2011 № 420/1110/У з ТОВ «МТІ»; від 01.10.2011 № 349/1110/У з ТОВ «Маркет-Львів»; від 01.10.2011 № 375/1110/У з ТОВ фірма «Сервіс-Електронік»; від 01.10.2011 № 370/1110/У з ТОВ «Мегастайл»; від 01.10.2011 № 345/1110/У з КП «Здамекс плюс»; від 01.10.2011 № 504/1110/У з ФОП ОСОБА_9; від 01.10.2011 № 496/1110/У з ПП ОСОБА_10; від 01.10.2011 № 343/1110/У з ТОВ «Отто Сервіс»; від 01.10.2011 № 342/1110/У з ТОВ «Ганн Ко, ЛТД»; від 01.10.2011 № 513/1110/У з ФОП ОСОБА_11; від 01.10.2011 № 347/1110/У з ТОВ НВП «Корсак»; від 01.08.2011 № 368/1110/У з ТОВ «ДТС»; від 01.10.2011 № 404/1110/У з ФОП ОСОБА_12; від 01.10.2011 № 340/1110/У з ТОВ «Ремонт і Сервіс»; від 01.10.2011 № 364/1110/У з ТОВ фірма «СЦ Аладін»; від 01.10.2011 № 369/1110/У з ТОВ НВТ «Промелектроніка»; від 01.10.2011 № 362/1110/У з ПП «Інек-Кремінь»; від 01.10.2011 № 493/1110/У з ПП ОСОБА_7; від 01.10.2011 № 348/1110/У з ТОВ «Волд Бест»; від 01.10.2011 № 361/1110/У з КВКП «Сєвєродонецькрадіотехніка»; від 01.10.2011 № 494/1110/У з ТОВ «Закарпатполітех»; від 01.10.2011 № 530/1110/У з ТОВ «ТД Побуггехніка»; від 01.10.2011 № 353/1110/У з ТОВ «Оптрон»; від 01.10.2011 № 461/1110/У з ПП «Монблан»; від 01.10.2011 № 374/1110/У з ПМП «Вибір»; від 01.10.2011 № 397/1110/У з ТОВ «Реал-2001»; від 01.10.2011 № 412/1110/У з ТОВ АСЦ «Домтехсервіс»; від 01.10.2011 № 505/1110/У з ТОВ «Фото-Сервіс»; від 01.10.2011 № 495/1110/У з ТОВ «Сервісний центр «РЕМ-сервіс».

За умовами даних договорів, сервісні центри зобов'язалися в межах зони обслуговування за завданням позивача як замовника, з використанням запасних частин сервісного центру виконувати: по мірі звернень клієнтів роботи з гарантійного сервісного обслуговування продукції; по мірі звернень клієнтів за умови наявності письмового дозволу замовника, роботи із проведення спеціального сервісного обслуговування продукції; по мірі звернень дрібних продавців роботи із проведення передпродажного сервісного обслуговування продукції, а замовник у свою чергу зобов'язався оплатити проведену роботу, що була прийнята клієнтом або роздрібним продавцем за зазначеними договорами. Сервісні центри зобов'язались від імені замовника, в його інтересах, за його рахунок за його дорученням і у відповідності з його вказівками здійснювати на вимогу клієнтів заміну непридатної для ремонту продукції, заміна якої не можлива, а замовник зобов'язувався, за умови виконання сервісним центром його вказівок, виплачувати агентську винагороду на дії по здійсненню відшкодування, яке було прийнято клієнтом і звіт про виконання якого був прийнятий замовником, а також відшкодувати витрати, пов'язані із здійсненням відшкодування.

На виконання умов зазначених договорів були складені первинні документи, зокрема: акти виконаних робіт, податкові накладні.

Позивачем проводилась компенсація понесених витрат контрагентами - сервісними центрами гарантійного, передпродажного, спеціального сервісного обслуговування продукції з подальшим включенням даних витрат до складу витрат на збут та відображення їх у складі податкових декларацій з податку на прибуток підприємства у відповідних періодах.

Зазначені операції були включені позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та відображені у декларації.

Відповідно до договору купівлі-продажу товарів № 2 SGTS, укладеного 01.07.2010 між позивачем та Компанією у Global Treasury Service, Plc позивач придбав у компанії відповідні товари, гарантійний ремонт яких здійснювався сервісними центрами з якими позивач уклав відповідні договори. У п. 9 договору зазначено, що компанія Sonу Global Treasury Service, Plc не відповідає за ремонт і технічне обслуговування товарів протягом встановлених на них гарантійних термінів. Відповідальність за ремонт і технічне обслуговування товарів протягом встановлених на них гарантійних термінів несе позивач.

01.10.2011 сторони уклали додаткову угоду № 3-092011, якою визначено, що компенсація витрат позивача на ремонт і технічне обслуговування товарів протягом встановлених гарантійних термінів та на задоволення вимог споживачів щодо товарів належної якості врахована у вартості товарів згідно умов їх поставки. Отже від виробника компенсація вартості витрат на гарантійний ремонт не вимагається.

Крім того, у перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з ПП «Енерго-Комплекс».

На підтвердження виконання умов договору, включення позивачем витрат на оплату товарів до складу валових витрат підприємства, контрагентом виписані видаткові та податкові накладні.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до акта перевірки Броварської ОДПІ від 30.09.2011 № 1384/232/31033654 ПП «Енерго-Комплекс» мало відносини з ФОП ОСОБА_13 та з ФОП ОСОБА_14, а останні мали взаємовідносини з постачальниками товарів ТОВ «АММО», ТОВ «МОСЕРГРУП». Податковим органом встановлено, що під час перевірки було виявлено ознаки фіктивності та відсутності реального здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_13 та з ФОП ОСОБА_14, а тому правочини, що укладені зазначеними фізичними особами-підприємцями з контрагентами-постачальниками є нікчемними. Тому податковий орган прийшов до висновку, що взаємовідносини між позивачем та ПП «Енерго-Комплекс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Норми вказаного Кодексу передбачають як підставу для невключення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів, робіт були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється (п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 зазначеного Кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами є правомірним ведення позивачем податкового обліку з податку на додану вартість та податку на прибуток спірного періоду за результатами господарських операцій з такими контрагентами.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.І. Степашко