Рішення № 41343554, 14.03.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/107/2014(м)

0519/12724/12

Головуючий 1 інстанції Васильченко О.Г.

Категорія 6 Доповідач Мироненко І.П.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

06 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Баркової Л.Л.

суддів Попової С.А., Мироненко І.П.,

при секретарі Костомановій А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу прокурора міста Маріуполя, в інтересах Держави Україна, в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності, -

в с т а н о в и л а:

22 листопада 2012 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Маріупольської міської ради про визнання права власності на нежиле приміщення - торгівельний павільйон загальною площею 9,8 кв.м розташований за адресою АДРЕСА_3.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 05 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, за нею визнано право власності на нежиле приміщення - торгівельний павільйон загальною площею 9,8 кв.м, розташоване за адресою АДРЕСА_3.

На рішення суду прокурором міста Маріуполя, в інтересах Держави Україна, в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, подана апеляційна скарга, в якій просить рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволені позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Прокурор, представники Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, Маріупольської міської ради, будучи повідомленими про час і місце розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення (а.с. 90-92), до суду не з'явилися.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю надані письмові пояснення, в яких вони підтримують доводи апеляційної скарги, справу просять розглянути за їх відсутності (а.с. 79-81).

Позивач ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи повідомлялася відповідно до положень ч.5 ст. 74 ЦПК України, як за місцем проживання (АДРЕСА_1), так і за місцем реєстрації (АДРЕСА_2).

Відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута апеляційним судом за відсутності осіб, що не з'явилися.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню.

Відповідно п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, якщо порушені або неправильно застосовані норми матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що самочинне будівництво нежитлового приміщення не порушує прав інших осіб та згідно висновку спеціаліста № 20 від 24 січня 2012 року (а.с. 23) відповідає будівельно-технічним нормам, введення його в експлуатацію є можливим.

Проте, колегія суддів не може погодитися з даними висновками суду, виходячи з наступного.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, позивачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 лютого 2011 року належить нежитлове приміщення, торгівельний павільйон, загальною площею 9,75 кв.м, яке розташоване за адресою АДРЕСА_3 (а.с. 18-19).

Згідно довідки МКП Маріупольське БТІ № 417 від 02 червня 2011 року нежитлове приміщення торгівельний павільйон, загальною площею 9,55 кв.м., по АДРЕСА_3 є самочинним будівництвом (а.с. 7).

Частинами 1 та 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник майна має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Задовольняючи позов суд не врахував положень ч. 1 та ч. 3 ст. 376 ЦК України відповідно до яких, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Згідно ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», ст.ст. 31, 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво об'єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт чи реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

Частинами 8, 9 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, неприйнятих в експлуатацію, забороняється.

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України «Про архітектурну діяльність» Державна архітектурно-будівельна інспекція та її територіальні органи здійснюють архітектурно-будівельний контроль.

Тобто, вирішуючи справу щодо самочинного будівництва, суд повинен перевіряти загальні умови, дотримання яких вимагається під час будівництва об'єкта нерухомості, в тому числі, наявності права на земельну ділянку, на якій ведеться нове будівництво, дотримання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, наявність затвердженої в установленому порядку проектної документації, яка є підставою для видачі дозволу на будівництво, дозвіл на будівництво, дотримання правил, нормативів, прав та законних інтересів інших осіб.

Згідно п.1 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 ( далі Порядок), будівельні роботи - роботи з нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, реставрації, капітального ремонту.

Відповідно п.2 Порядку будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1, у 2011 році у належному їй приміщенні було виконано будівельні роботи - реконструкцію.

Проте, ніякої дозвільної документації на виконання будівельних робіт позивачем отримано не було. В матеріалах справи відсутні з цих питань висновки відповідних державних органів: відділу архітектури і будівництва, органів пожежного та санітарного нагляду, тощо.

Посилання позивача на виготовлений БТІ 01 червня 2011 року технічний паспорт, згідно якого зазначено рік самочинної побудови нежитлового приміщення - 2009, довідку Маріупольського БТІ за №417 від 02 червня 2011 року, висновок спеціаліста щодо оцінки технічного стану самочинної будівельної конструкцій (а.с. 23), з урахуванням наведеного, не є підставами для задоволення позовних вимог, оскільки суди не можуть підміняти Державні органи чи установи, які зобов'язані видавати дозволи на будівництво та приймати їх в експлуатацію.

Законом України від 17 лютого 2011 року «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що прийняття в експлуатацію зведених до 31 грудня 2009 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж таких об'єктів за наявності документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані.

Суд першої інстанції задовольняючи позов наведених вимог закону не врахував, не встановив причину не прийняття спірного майна до експлуатації в установленому законодавством порядку й наявності у позивача проекту будівництва та підстав звернення його з позовом до суду в порядку цивільного судочинства, а також не притягнув до участі в справі інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю.

Окрім того, посилаючись на положення ч.3 ст. 376 ЦК України, суд не з'ясував чи була відведена позивачу земельна ділянка у встановленому порядку.

Адже, як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка під спірним приміщенням відповідно до рішення Маріупольської міської ради від 20 травня 2008 року надавалась попередньому власнику ЗАТ КБ «ПриватБанк», строк дії договору оренди сплинув 21 липня 2011 року. Рішень щодо надання земельної ділянки позивачу ОСОБА_1 не надано.

З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права й допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судове рішення відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з відмовою у задоволені позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, п.8 ст. 4, п. 11 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» з позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню в дохід держави несплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 121 гривні 80 копійок.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу прокурора міста Маріуполя, в інтересах Держави Україна, в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 грудня 2012 року скасувати.

У задоволені позову ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, про визнання права власності на самовільно переобладнане нерухоме майно, що розташоване на АДРЕСА_3 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) в дохід держави судовий збір в розмірі 121 гривні 80 копійок на розрахунковий рахунок 31212206780004, код класифікації доходів бюджету 22030001, МФО 834016, Банк отримувача : Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, ЄДРПОУ - 38033949, отримувач коштів Державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.Л. Баркова

Судді: С.А. Попова

І.П. Мироненко