Ухвала суду № 41330804, 04.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" листопада 2014 р. м. Київ К/800/39441/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Левіної А. А.,

за участю: представника позивача - Повразюка Р. В.,

представника відповідача - Геращенка С. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перфект Маркетинг" до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про скасування рішення і картки відмови, стягнення суми,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перфект Маркетинг" звернулось з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про визнання протиправними і скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 06 червня 2013 року № 100270000/2013/300020/2, картки відмови від 06 червня 2013 року № 100270000/2013/01094, стягнення надміру сплачених коштів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2013 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції в частині повернення надмірно сплачених сум, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові; в решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2013 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів в частині задоволення позову, митниця звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги в межах ст. 220 КАС України, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що на підставі зовнішньоекономічного контракту № 10К від 01 травня 2010 року з Компанією "Sellers Union Co., Ltd" (Китай) (Продавець) та відповідно до інвойсу від 29 березня 2013 року № 7В12SС1186-4 позивачем придбано товар відповідного найменування, кількості та ціни, загальною вартістю 38 205,228 дол. США.

Даний товар подано до митного оформлення згідно ВМД № 100270000/2013/162883 від 20 травня 2013 року та задекларовано його митну вартість згідно із ст. 58 МК за першим методом (за ціною договору) у розмірі 305 374,40 грн. (38 205,228 дол. США), у т.ч.: товару № 3 - 2 515,45 дол. США, товару № 5 - 806,72 дол. США, товару № 9 - 2 406,37 дол. США, товару № 13 - 16 277,70 дол. США.

При перевірці митним органом класифікації товарів зазначених у вказаній ВМД товари № 2, № 7, № 9 направлено до відділу номенклатури та класифікації товару для визначення їх коду.

З огляду на відсутність точних відомостей про код товарів згідно із УКТ ЗЕД, а також з метою уникнення простою транспорту та згідно із ст. 260 МК вирішено випустити товари у вільний обіг шляхом оформлення тимчасової митної декларації від 24 травня 2013 року за № 100270000/2013/191077 (ІМ-40ТН) і сплату позивачем фінансової гарантії. При цьому в ході консультацій для визначення розміру фінансової гарантії та її сплати взято найбільші величини ставки податків і вартість товарів на підставі наявної у митниці інформації.

Після винесення Київською регіональною митницею рішення про визначення коду товару від 22 травня 2013 року за № КТ-100270000-0123-2013 позивачем подано до митного оформлення додаткову декларацію ВМД № 100270000/2013/165049 від 04 червня 2013 року.

Так, з урахуванням наявної у відповідача інформації позивачем (декларантом) самостійно задекларовано вартість товару № 3 за шостим методом в сумі 24 639,65 грн. (3 082,65 дол. США), товару № 5 - за шостим методом в сумі 16 113,89 грн. (2 016 дол. США), товару № 9 - за першим методом в сумі 19 234,15 грн. (2 406,37 дол. США), товару № 13 - за шостим методом в сумі 175 613,97 грн. (21 970,97 дол. США).

Відповідачем скориговано митну вартість товарів всіх товарів № 3, № 5, № 9, № 13 за шостим (резервним) методом на наступному рівні: товар № 3 - 3 680,97 дол. США, товар № 5 - 2 680,11 дол. США, товар № 9 - 3 186,70 дол. США, товар № 13 - 38 545,20 дол. США, про що прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 06 червня 2013 року за № 100270000/2013/300020/2, а також видано позивачу картку відмову у митному оформленні № 100270000/2013/01094.

Не погоджуючись з рішенням та карткою відмови митниці, позивач заявив цей позов.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог в частині визнання протиправними і скасування оскаржуваних рішень, у зв'язку з чим позов в цій частині задовольнив.

Колегія суддів вважає висновки передчасними з огляду на таке.

Відповідно до статті 49 МК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 51 Кодексу відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом (пункт 1 частини 2 статті 52 кодексу).

Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно із ст. 64 цього Кодексу у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Митна вартість, визначена згідно із положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; мінімальної митної вартості; довільної чи фіктивної вартості.

У разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Аналізуючи вказані норми Закону, колегія суддів дійшла висновку, якщо декларант або уповноважена ним особа не може або не бажає надати інформацію, необхідну для визначення митної вартості на основі 1-5 методів, використовується резервний метод відповідно до ст. 64 Кодексу. При цьому митна вартість, визначена згідно із положеннями ст. 64 Кодексу, повинна щонайбільшою мірою ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень ст. ст. 59, 60 та 64 Кодексу, з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення відповідача (гр. 33), митну вартість, яку позивачем заявлено самостійно за шостим методом товарів №№ 3, 5, 13, скориговано відповідачем на підставі подібного товару за якісними характеристиками, тобто митне оформлення якого уже здійснене за митними деклараціями від 15 травня 2013 року № 100250000/2013/56659 та від 29 травня 2013 року № 100250000/2013/28116.

Крім того, митницею здійснено коригування митної вартості товару та самостійно визначено митну вартість товару № 9 за шостим (резервним) методом.

Таким чином, відповідач погодився з декларантом, що митна вартість товарів №№ 3, 5, 13, що заявлена відповідно до ВМД № 100270000/2013/165049 від 04 червня 2013 року, здійснюється за шостим методом.

Утім спірним між сторонами залишилось коригування митної вартості товарів по 3 найменуванням товарів за шостим (резервним) методом на підставі подібного за якісними характеристиками, та коригування митної вартості товару № 9 з визначення митницею вартості товару за шостим методом.

Між тим, у судових рішеннях першої та апеляційної інстанцій надана оцінка не збільшенню вартості митної вартості товарів на підставі, що зазначена у гр. 33 оскаржуваного рішення, а правомірності визначення митницею резервного методу, хоча сам декларант для підтвердження заявленої митної вартості товарів №№ 3, 5, 13 надав вантажну митну декларацію із зазначенням резервного (шостого) методу.

За відсутності встановлення зазначених обставин та надання їм правової оцінки, позиція судів попередніх інстанцій щодо протиправності рішення митного органу про визначення митної вартості товару, як такого, що прийнято за відсутності передбачених законом підстав, є передчасною.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення є законним і обґрунтованим, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 161 КАС України встановлено, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

За приписами статті 163 КАС України мотивувальна частина постанови має містити встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової позиції оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій.

Такий висновок кореспондується із ч.ч. 4 і 5 ст. 11 КАС України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Відповідно до ч.ч. 1 і 4 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року скасувати в частині задоволення позову про визнання незаконними та скасування рішення і картки відмови, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: