Ухвала суду № 41285002, 05.11.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1558/2014(м)

263/5213/14-ц

Головуючий в 1 інстанції Соловйов О.Л.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

Категорія 53

У х в а л а

І м е н е м У к р а ї н и

05 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.

суддів - Песоцької Л.І., Ткаченко Т.Б.,

при секретарі - Одинцові Е.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 серпня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

11 червня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з ПАТ «ММК ім. Ілліча» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначивши, що з 16.12.1996 року по 25.07.2011 рік перебував у трудових відносинах з відповідачем. Під час його роботи на підприємстві, при виплаті заробітної плати не проводилася індексація, передбачена діючим законодавством, внаслідок чого були порушені його права на оплату праці. Відновлення порушених прав відбулось 28.03.2014 року шляхом добровільної виплати заборгованості з 16.07.2003 року по липень 2006 року у розмірі 885,28 грн.. За період з 01.08.2006 року по 31.01.2008 року та з 01.02.2009 року по 25.07.2011 року відповідач заборгованість по індексації не сплатив. Посилаючись на визнання відповідачем факту порушення трудових прав, пов'язаного з виплатою заробітної плати не в повному обсязі, просив стягнути середній заробіток у розмірі 86 866,04 грн., за весь час затримки розрахунку з 01.08.2011 року по 13.03.2014 року. Одночасно позивач просив компенсувати моральну шкоду у розмірі 1000 грн., спричинену негативними емоціями, що пов'язані з невиплатою заробітної плати у повному обсязі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11.08.2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково: стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 1500 грн., утримано з ПАТ «ММК ім. Ілліча» з цієї суми передбачених податків та обов'язкових платежів при їх виплаті. Також вирішено компенсувати моральну шкоду позивачу в розмірі 100 грн..

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_2, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи телефонограмою, зареєстрованою в журналі телефонограм апеляційного суду за № 565, рекомендованою поштою, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, до суду не явився, про причини неявки не повідомив, заяв про відкладення розгляду не направляв, тому, у відповідності до положень ч.2 ст.305 ЦПК України, колегія суддів розглянула справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника відповідача ПАТ «ММК ім. Ілліча» Новгородської В.В., яка просила залишити рішення без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом було встановлено, що позивач з 16.12.1996 року по 25.07.2011 рік перебував у трудових відносинах із ПАТ «ММК ім.Ілліча», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці (а.с.6). За цей період йому нараховувалась і виплачувалась заробітна плата.

Вирішуючи позов, суд виходив з того, що підприємство-відповідач добровільно 28.03.2014 року виплатило позивачу суму заборгованої індексації заробітної плати та компенсації - 885,28 грн, що не оспорювалося сторонами. Тому у відповідності до закону позивачу до виплати підлягає й сума середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку. У зв'язку із наявністю порушення його трудових прав підлягають також задоволенню вимоги про відшкодування моральної шкоди. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В день звільнення позивача 25.07.2011 року підприємство повинно було провести з ОСОБА_2 повний розрахунок. Проте, індексація заробітної плати та компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 885,28 грн. в день звільнення позивачу виплачені на були.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до положень ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню у випадках пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нарахованої роботодавцем.

Зі справи вбачається, що тільки в червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом і просив стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на його користь з підприємства середній заробіток за час затримки виплати індексації за період з 01.08.2011 року по 13.03.2014 року в сумі 86866,04 грн.

Ухвалюючи рішення про стягнення з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_2 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу підлягала б виплаті заробітна плата за затримку розрахунку при звільненні за цей період в сумі 54425,28 грн., з урахуванням 419 робочих днів за цей період.

Як правильно було встановлено судом, позивач був звільнений 25 липня 2011 року, цей день був для нього останнім робочим (не вихідним) днем, а тому відповідач мав з позивачем провести розрахунок в день звільнення, але не виконав вимоги закону в цій частині. Виходячи з позовних вимог, з 01 серпня 2011 року по 13.03.2014 року припадає 419 робочих дня.

Відповідач такий розрахунок суду не оспорював, з рішенням суду погодився.

Згідно зі справою розмір середньоденного заробітку позивача складає 125,12 грн. (а.с.19).

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд виходив з того, що позивачу не були виплачені усі належні при звільненні суми, тому він має право на стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день постановлення судом рішення, визначивши розмір цієї суми з урахуванням вимог п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

З таким висновком колегія суддів погоджується, виходячи з того, що на час звільнення позивача відповідач не провів з ним остаточний розрахунок та не виплатив усі зазначені вище належні позивачу на час звільнення суми.

Виходячи з розміру середньоденного заробітку позивача за два останні місяця перед звільненням в сумі 125,12 грн., розмір середнього заробітку з дня звільнення за період, визначений ним в позові, складав би 54425,28 грн..

Як роз'яснено в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі - постанова Пленуму ВСУ), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Проте лише при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як вбачається зі справи, позивач звертався до відповідача з заявою про перерахування йому заборгованості суми індексації і компенсації за несвоєчасну виплати заробітної плати за період з 01.03.2003 року по 25.07.2011 року. Втім, 28.03.2014 року відповідачем добровільно було йому перераховано в рахунок такої заборгованості 885,28 грн за період з 2003 року по 2006 рік. А звертаючись до суду, просив стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 86866,04 грн. Рішенням суду сума середнього заробітку визначена в розмірі 54425,28 грн.. Виходячи з того, що позов задоволено частково, що позивач тривалий час не намагався захистити свої права, що потягнуло за собою утворення значної суми заборгованості, та інших обставин, визначених законом і вичерпно наведених в оскаржуваному рішенні, сума 1500 грн є адекватним відшкодуванням частки середнього заробітку за затримку виплати при звільненні. Дійшовши до висновку про часткове задоволення вимог, суд першої інстанції дотримався вимог статті 117 КЗпП України, роз'яснень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», та вимог розумності і справедливості. Тому неможливо погодись з доводами апеляційної скарги позивача щодо незаконності рішення в частині стягнення суми середнього заробітку за час затримки, і рішення суду в цій частині скасуванню або зміні не підлягає.

Колегія вважає, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, оскільки при його звільненні 25 липня 2011 року підприємство не виплатило йому належну індексацію заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати.

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тому колегія суддів вважає необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі позивача на те, що судом невірно визначена сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню з підприємства на його користь, у зв'язку з затримкою розрахунку, оскільки позивач нічим не спростував письмові докази, що є у матеріралах справи, і з яких виходив суд при вирішенні спору.

Не заслуговують уваги і доводи апеляційної скарги позивача щодо незаконності рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди, оскільки суд першої інстанції правильно застосував закон, виходив з принципів розумності і справедливості, тому обґрунтовано визначив розмір такого відшкодування в сумі 100 грн..

Відтак, доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено таке порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді