Рішення № 41278873, 05.11.2014, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 рокуСправа № 912/3176/14 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Н.В. Болгар розглянув у засіданні справу № 912/3176/14

за позовом: Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України";

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт";

про стягнення 120 000 грн.

та

за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт";

до відповідача: Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України";

про визнання недійсними п. 4.2, додатку 1, додатку 2 ліцензійного договору № 85-10 від 21.10.10.

Представники:

Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" - у засіданні 13.10.14, 27.10.14, 05.11.14 - Семенець П.Г., довіреність б/н від 01.09.14;

ТОВ НВФ "Агросвіт" - у засіданні 27.10.14, 05.11.14 - Біляєв М.М., довіреність № 1 від 21.12.13;

ТОВ НВФ "Агросвіт" - у засіданні 13.10.14 - Пономарьов Є.А., довіреність № 3 від 08.01.14.

Національний науковий центр "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" (далі по тексту - Інститут) подав господарському суду позовну заяву про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт" (далі по тексту - Товариство) 120 000 грн. боргу по несплаченим платежам за надання права використання сорту ріпаку "Чемпіон України" за ліцензійним договором № 85-10 від 21.10.10 (далі по тексту - Договір) та щорічних платежів за виключне право на сорт за 2013 рік.

У відзиві на позов відповідач просить заявнику у задоволенні його вимог відмовити з тих підстав, що у період дії Договору Інституту не належало право інтелектуальної власності на поширення сорту, а свідоцтво починаючи з 2010 р. по 2012 р. не мало чинності і це підтверджується копіями офіційних видань (витягів з Державного реєстру сортів рослин придатних для поширення в Україні станом на 19.07.10 та 18.11.13), де у графі "Власник права на поширення сорту" відсутня відмітка про належність сорту позивачу і, крім того, останньому неодноразово надсилалися листи з повідомленням про порушення ним умов Договору та припинення його дії відповідно до п. 7.3 внаслідок не передання технічної документації, документів, які б свідчили про передачу майнових прав власності, вироблення насіння та відчужування його через свої дослідні господарства (філії) всупереч п. 1.1.

Товариство подало зустрічний позов про визнання недійсними п. 4.2, додатку 1, додатку 2 Договору з причин їх суперечності п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки платежі, встановлені у додатку 1 до Договору, не можуть вважатися роялті.

У відзиві на зустрічний позов Інститут просить Товариству у задоволенні його вимог відмовити, посилаючись на те, що

згідно з Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку в державному секторі 124 "Доходи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.10 № 1629, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.01.11 за № 89/18827, роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права користування об'єктом права інтелектуальної власності, тому надання дозволу на поширення сорту з подальшою комерціалізацією за п. 1.1 Договору, а також передачею права надання субліцензій іншим особам за п. 1.2 Договору є наданням всіх прав на користування, тому всі платежі зі сторони Товариства є роялті;

питання належності платежів до роялті досліджувалося і вирішувалося у справі господарського суду № 912/1044/13, а отже в силу положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені судовим рішенням у названій справі не доводяться знову при розгляді даної справи;

у відповідності до умов п. 4.2 Договору за надання права використання сорту ліцензіат сплачує ліцензіару роялті як комбінований платіж, котрий у розумінні додатків 1 і 2 Договору складається з двох частин, а оскільки Товариство не надає та відмовляється надавати Інституту щорічну інформацію про вирощене та реалізоване ним насіння, то розрахунок за додатком 2 зробити неможливо, тому на даний час до стягнення заявлена лише сума платежу за додатком 1;

твердження товариства про несплату Інститутом щорічних платежів по підтримці сорту та відсутності його в Державному реєстрі спростовуються копіями платіжних доручень про сплату платежів за підтримання сорту та витягами з Державного реєстру сортів;

не відповідають дійсності і підтверджуються жодними доказами твердження про розірвання Договору, припинення його дії.

У відзиві Інституту також викладена заява про застосування наслідків встановлених ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України та відмову Товариству у зустрічному позові.

У клопотанні поданому 13.10.14 Товариство, посилаючись на ст. ст. 22, 38 Господарського процесуального кодексу України, просило витребувати в Інституту докази сплати збору за підтримку чинності прав на поширення сорту та витяг за 2010 - 2013 роки, в якому в вказувалося на наявність права. Таке клопотання було розглянуто у судовому засіданні. Інститутом надані докази, про які йдеться у названих заявах.

У засіданні господарським судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалися перерви з 13.10.13 до 14:40 27.10.14, з 27.10.14 до 14:40 05.11.14.

При розгляді матеріалі справи, заслуховуванні пояснень представників сторін у засіданні господарський суд встановив наступне.

ННЦ "Інститут землеробства УААН" - ліцензіар як оригінатор сорту ріпаку озимого "Чемпіон України" (далі - сорт), який занесений до Реєстру сортів рослин України, на що одержано свідоцтво про державну реєстрацію України № 06293 від 01.01.06, та володіє необхідними та достатніми відомостями щодо сортової агротехнології його вирощування та Товариство - ліцензіат уклали Договір. За умовами Договору ліцензіар надає ліцензіату дозвіл на поширення сорту з подальшою комерційною реалізацією базової категорії насіння (супереліта, еліта) на території України і гарантує, що з дати укладення Договору ліцензіар зобов'язується не видавати жодної ліцензії на право використання сорту та передає право надання субліцензій ліцензіату; за надання права використання сорту ліцензіат виплачує ліцензіару роялті як комбінований платіж (Додаток 1). Додатком 1 до Договору визначений "Щорічний платіж за виключне право на СОРТ". Додатком 2 до Договору узгоджена форма "Розрахунок відрахувань за право виробництва і реалізації насіння за 20__ рік згідно договорів".

Наказом Національної академії аграрних наук України від 07.09.10 № 69 "Про найменування установ, підприємств та організацій Національної академії аграрних наук України", відповідно до Указу Президента України від 06.01.10 № 8 "Про надання Українській академії аграрних наук статусу національної", постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.10 № 661 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 р. № 175" та на виконання постанови Президії Національної академії аграрних наук України від 18.08.10 (протокол № 13) визначені найменування наукових установ, підприємств та організацій, що входять до сфери управління Національної академії аграрних наук України згідно з додатком; наказано вважати, що установи, підприємства і організації Національної академії аграрних наук є правонаступниками в частині майна, землі, майнових прав і зобов'язань установ, підприємств і організацій, що входили до відання Української академії аграрних наук. Найменування Національного наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук" змінено на Національний науковий центр "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України".

Державна реєстрація змін до установчих документів - реєстрація нової редакції статуту Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" проведена 24.10.12.

Юридична особа - Національний науковий центр "Інститут землеробства Української академії аграрних наук" змінила своє найменування на Національний науковий центр "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис, що підтверджується наданим позивачем Витягом з такого Реєстру, виданим державним реєстратором 03.06.13. Таким чином, стороною Договору - ліцензіаром після зміни найменування є Інститут.

Такі факти встановлені рішенням господарського суду Кіровоградської області від 22.08.13 у справі № 912/1044/13, залишеним в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.11.13 та постановою Вищого господарського суду України від 18.02.14.

Сорти рослин за ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України віднесені до об'єктів права інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" особа, якій належить впродовж визначеного цим Законом строку і засвідчене свідоцтвом про державну реєстрацію сорту майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин є власником майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту; поширення сорту - це комерційне розповсюдження посадкового матеріалу - матеріального носія сорту, занесеного до Державного реєстру сортів рослин (Реєстру сортів), придатних для поширення в Україні; свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин - охоронний документ, що засвідчує майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин.

Державною службою з охорони прав на сорти рослин Міністерства аграрної політики України видане Свідоцтво № 06293 "Про державну реєстрацію сорту рослин" "Чемпіон України" (назва сорту) ріпак "Brassica napus L." (ботанічний таксон) за заявкою № 02016009 Національного наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук". Датою державної реєстрації є 01.01.06.

Свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин, відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 10, ч. 1 ст. 38 Закону України "Про охорону права на сорти рослин" підтверджує майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин Національного наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук" на зазначений у такому Свідоцтві сорт рослин. Майновим правом інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, за ч. ч. 1, 2 ст. 39-1 названого Закону є право його володільця на поширення сорту і на дозвіл чи заборону поширення сорту іншими особами; право на дозвіл чи заборону поширення сорту полягає в тому, що без дозволу власника майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин не можуть здійснюватися щодо посадкового матеріалу такі дії:

а) пропонування до продажу;

б) продаж або інший комерційний обіг;

в) зберігання для будь-якої з цілей, зазначених у пунктах "а" і "б" цієї частини.

Сорти ріпаку озимого "Сенатор Люкс" та "Чемпіон України" ботанічного таксону "Brassica napus L. Oleifera" занесені до Державного реєстру сортів придатних для поширення в Україні на протязі 2010 - 2013 р.р. і за підтримання сорту Інститутом сплачувалися щорічні платежі у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.02 № 1183 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про охорону прав на сорти рослин", що підтверджується наданими Інститутом витягами з Державного реєстру сортів рослин придатних для поширення в Україні, платіжними дорученнями, доданими до відзиву за зустрічний позов, листами Українського інституту експертизи сортів рослин від 17.12.13 № 15-3-10-1/5371 (доданий до первісного позову), від 23.02.12 № 739 (доданий до додатковий письмових пояснень Інституту, наданих 05.11.14). Такі докази спростовують доводи, викладені Товариством у запереченні на позов Інституту та доводять обґрунтованість доводів останнього на підтвердження наявних у нього прав.

За ч. 2 ст. 432 Цивільного кодексу України умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, що передбачено ч. 3 ст. 426 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 1107 , ч. ч. 1, 3 ст. 1109 Цивільного кодексу України, розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі, зокрема, ліцензійного договору, який укладається в письмовій формі; за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням цього Кодексу та іншого закону; у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Договір, за яким ліцензіар надає ліцензіату дозвіл на поширення сорту з подальшою комерційною реалізацією базової категорії насіння (супереліта, еліта) укладений сторонами у письмовій формі і містить умови, які відповідають вимогам ч. 3 ст. 1109 Цивільного кодексу України.

Докази розірвання Договору Товариством не доведено, оскільки не доведено узгодження у добровільному або судовому порядку розбіжностей, які виникли між сторонами при здійсненні дій направлених на таке розірвання. Відсутні й докази розірвання Договору на підставі його п. 7.3.

За ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 3 ст. 215 такого Кодексу Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У зустрічному позові Товариство просить визнати недійсними п. 4.2, додатку 1, додатку 2 Договору з причин їх суперечності п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки платежі, встановлені у додатку 1 до Договору, не можуть вважатися роялті.

Інститут подав заяву про застосування позовної давності.

Як встановлено ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність - це строк, у мажах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Такі норми містять ст. ст. 256, 257, ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України.

Для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу позовної давності за позовом про визнання правочину (договору) недійсним є день вчинення правочину (укладення договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Така позиція викладена в п. 12 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.14 № 01-06/1666/14 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів".

На день звернення Товариства із зустрічним позовом - 13.10.14 про визнання недійсними вищеназваного пункту і додатків до Договору, укладеного 21.10.10 загальна позовна давність у три роки спливла.

Господарський суд звертає увагу й на той факт, що 03.11.10 Товариством здійснювався на користь Інституту платіж саме як роялті.

Про поважні причини пропущення позовної давності позивач за зустрічним позовом не повідомляв.

Господарський суд застосовує позовну давність за заявою Інституту і на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України відмовляє товариству у задоволенні його зустрічного позову.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначено у ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Такі положення містить ст. 530 Цивільного кодексу України.

Статтею 610, ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Докази на підтвердження невиконання або неналежного виконання позивачем зобов'язань ліцензіара за Договором відповідач не подав; обставини порушення зобов'язань ліцензіаром не довів.

За Договором Інститут передав Товариству майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин. Оскільки поширення сорту є комерційним розповсюдженням посадкового матеріалу, фактично воно є його використанням, за що ліцензіар по Договору має право отримувати плату. Суми і строки внесення плати є зобов'язанням ліцензіата відповідно до додатку № 1 до Договору: 30 000 грн. - до 30.05.13, 40 000 грн. - до 30.03.13, 50000 грн. - 30.10.13, всього - 120 000 грн.

Відповідачем в порушення умов договору вказані суми не сплачені, тому він є боржником, який прострочив виконання зобов'язання на суму 1200 000 грн.

Господарський суд визнає позов Інституту таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у сумі 2 400 грн. судового збору, сплаченого Інститутом при поданні позову покладаються на Товариство, і стягуються із нього у повному обсязі на користь першого. Судові витрати заявника зустрічного позову покладаються на нього.

У засіданні 05.11.14 господарським судом проголошені вступна і резолютивна частини рішення.

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт" (адреса: 28020, Кіровоградська область, Олександрійський район, смт. Приютівка, вул. Свердлова, 2/1; і. к. 23233729) на користь Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" (адреса: 08162, Київська область, Київо-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 2-Б; і. к. 00496834) 120 000 грн. боргу та 2 400 грн. судового збору.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити у задоволенні зустрічного позову повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.11.14.

Суддя Н. В. Болгар