Рішення № 41256450, 16.10.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження №-22-ц/790/1779/14 Головуючий 1 інстанції - Купіна М.А.

Доповідач - Міненкова Н.О

Справа № 638/9687/13ц

Категорія - договірні

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

Головуючої судді - Міненкової Н.О.

Суддів - Гальянової І.Г. Бородіна М.М..

Секретар - Галушко Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 правонаступником якого є ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору купівлі - продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и л а:

в липні 2013 року у суд звернувся позивач та просив визнати недійсним договір купівлі - продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1, укладений 29 липня 2009 року між ним та відповідачем, який на той час був неповнолітнім та діяв за згодою батька ОСОБА_7. В процесі розгляду справи позивач змінював позовні вимоги і 31 жовтня 2013 року просив визнати договір купівлі недійсним та таким, що був укладеним під впливом обману. Про існування саме договору купівлі - продажу йому стало відомо в травні 2013 року. На час укладення договору він вважав, що підписує договір займу грошових коштів. Відповідач та представники третіх осіб в судове засідання не з,явилися.

Просив в забезпечення позову накласти арешт на квартиру, так як на його думку ОСОБА_4 може її продати.(а.с.4)

Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 20 липня 2013 року після усунення недоліків позовної заяви( а.с. 50). А ухвалою того ж суду від 20.07. 2013 року заява про забезпечення позову повернута позивачу у зв'язку з тим, що в ній не була зазначена причина, у зв'язку з якою потрібно забезпечити позов та вид забезпечення позову( а.с. 52).

Заява про забезпечення позову була задоволена 06.08.2013 року( а.с. 55).

В письмових запереченнях відповідачі посилались на те, що ОСОБА_1 добровільно продав квартиру, так як йому важко було сплачувати комунальні послуги, але залишився проживати в ній так як не мав іншого житла. Вважають, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем квартири.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова в задоволенні позовних вимог від 17 січня 2014 року відмовлено за недоведеністю.

Не погодився з рішенням ОСОБА_1 й у апеляційні скарзі просить рішення скасувати як необґрунтоване. Посилався на те, що суду були надані докази, які підтверджують факт обману з боку ОСОБА_7

Під час слухання справи в суді апеляційної інстанції апелянт ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Його правонаступник ОСОБА_2 подала заяву про зупинення провадження по справі до отримання нею спадщини.

Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 17 квітня 2014 року провадження по справі зупинено та ОСОБА_2 залучена до участі у справі у якості правонаступника ОСОБА_1

Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2014 року провадження по справі відновлено.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу, просив скаргу задовольнити.

ОСОБА_2 також підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що померлий ОСОБА_1 був її братом і проживав в квартирі, яку отримала їхні батьки. Другого місця для проживання у нього не було.

Відповідачі в судове засідання неодноразово не з'являлись як в суд першої інстанції так і в суд апеляційної інстанції. ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 ніколи не проживав, але в заявах адресованих суду першої інстанції іншої адреси не зазначав. З довідки з місця проживання за №- 1643 від 31.07.2013 року вбачається, що в спірній квартирі постійно був зареєстрований ОСОБА_1.( а.с. 131). Ні ОСОБА_4 ні ОСОБА_5 в квартирі прописки не мали. З ксерокопії паспорта на ім'я ОСОБА_5 на а.с. 137 вбачається, що останній зареєстрований як гр. України в м. Гамбург ФРН.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України сторони на інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання( перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

Як ОСОБА_8 так і ОСОБА_5 знали, що у провадженні суду апеляційної інстанції знаходиться апеляційна скарга( а.с. 190). ОСОБА_4 звертався у суд апеляційної інстанції з письмовою заявою( після смерті ОСОБА_1.) 26 березня 2014 року про видачу йому копії ухвали про відкриття апеляційного провадження. Та 03.06.2014 року просив видати копію ухвали про зупинення провадження у справі, що свідчить про те, що йому було відомо про смерть ОСОБА_1.( а.с. 210), але жодного разу у судове засідання ні ОСОБА_4 ні ОСОБА_5 не з'явилися.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши сторони, що з'явилися в судове засідання, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пред'являючи та уточнюючи позовні вимоги позивач ОСОБА_1 зазначав, що в його квартирі, з дня укладення договору ОСОБА_4 ніколи не проживав. Він завжди вважав квартиру своєю власністю, так як іншого житла у нього ніколи не було, самостійно сплачував комунальні послуги. ОСОБА_7 був чоловіком його племінниці і він йому повністю довіряв, а тому, коли останній, на його звернення щодо отримання у борг грошей для проведення в квартирі ремонту, запропонував оформити документи офіційно у нотаріуса, він погодився. Він даній процедурі значення ніякого не придав. ОСОБА_7 відмовся дати йому гроші, за що він на нього дуже образився, але у подальшому він допоміг зробити невеликий ремонт в квартирі та запропонував поселити в квартирі квартирантів для отримання від них грошей за проживання в квартирі, з умовою, що частину грошей він буде йому віддавати. Протягом трьох років він в квартирі проживав один, не враховуючи квартирантів, самостійно сплачував комунальні послуги і відповідачі ніколи не пред'являли за цей час до нього вимоги щодо звільнення квартири.

Після смерті ОСОБА_7 його син ОСОБА_4 в травні 2013 року заявив йому, що він власник квартири за договором купівлі - продажу та надав йому нотаріально завірену копію договору купівлі - продажу де була зазначена вартість квартири 29 905 грн., але такі гроші він ніколи не отримував та і вартість квартири на час укладення угоди складала більше 300000 грн. Вважав, що його при укладенні угоди обдурили, не повідомивши про реальні наміри, скориставшись його довірою. З цього приводу він звертався до Київського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області. Його заява внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №-12013220490003913 від 11 липня 2013 року. Під час допиту 30 липня 2013 року о 12 год. 00 хв. ОСОБА_4 підтвердив, що батько дійсно домовився з ОСОБА_8 щодо передачі кімнат в квартирі в найом іншим особам, з метою отримувати від них гроші. В розписці від 30 липня 2013 року ОСОБА_4 підтвердив, що гроші за квартиру ОСОБА_1 не передавалися.

В суді апеляційної інстанції була досліджена розписка та перевірений її оригінал, а також інші документи щодо укладення цієї угоди.

Згідно до ст.230 ЦПК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Так, обман може стосуватися насамперед як елементів так і обставин самого правочину, що мають істотне значення( природа правочину, права та обов'язки сторін, такі властивості речі, які значно знижують її цінність або унеможливлюють використання за цільовим призначенням, так і обставини, що знаходяться за межами правочину, в тому числі мотиви і мета правочину).

Судовою колегією було встановлено, що обман полягав у тому, що ОСОБА_9 фактично не отримав від покупців гроші за квартиру, після оформлення договору вважав квартиру своєю, залишав за собою реєстрацію в квартирі, сплачував комунальні послуги, здавав квартири в найом.

Відповідно до ст. 655 ЦК за договором купівлі - продажу одна сторона( продавець) передає у власність другій стороні ( покупцеві) майно, а покупець приймає його і забов'язується заплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі - продажу є відплатним та двостороннім.

Судовим розглядом було встановлено, що гроші за договором позивач не отримував, а між сторонами договору виникли зовсім інші відношення, які до договору купівлі - продажу не відносяться, а саме домовленість щодо проведення в квартирі ремонту та використання її частково для передачі в найом іншим особам, з метою отримання коштів. Ці обставини знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

В липні, листопаді та грудні ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів з заявами про те, що його ошукали. В суд про визнання угод недійними звернувся в липні 2013 року, як тільки дізнався від відповідача ОСОБА_4. про те, що він не є власником квартири, в якій постійно проживав.

Після того, як ОСОБА_1.02.07.2013 року звернувся у суд, ОСОБА_4 31 липня 2013 року продав спірну квартиру гр. ОСОБА_5

Допитані в суді свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтвердили в судовому засіданні те, що ОСОБА_1 постійно проживав у своїй квартирі. Їм відомо, що батько ОСОБА_4 дійсно допоміг зробити частковий ремонт в квартирі ОСОБА_1, а потім в квартиру пускали квартирантів. ОСОБА_4 в квартирі ніколи не проживав, так як мешкав у своїй квартирі, яка розташована в будинку неподалік від будинку в якому жив ОСОБА_1

ОСОБА_1 погрожували невідомі люди після того як ОСОБА_4 продав його квартиру. Вони його не випускали з квартири. Також їм відомо, що ОСОБА_4 влітку 2014 році продав свою квартиру АДРЕСА_2 та виїхав у невідомому напрямку. Про його місцезнаходження їм нічого невідомо.

Судова колегія вважає, що квартира вибула із власності ОСОБА_1 не з його волі, він в результаті обману був позбавлений своєї власності. ОСОБА_4 було відомо про те, що ОСОБА_1 оскаржує в суді правочин купівлі - продажу. 30 липня 2013 року він давав пояснення в ході проведення досудового слідства та підтвердив, що гроші за квартиру ОСОБА_1 не передавались, він квартирою ніколи не користувався і не відносився до неї як до своєї власності. Між тим вже 31 липня 2013 року під час розгляду справи в суді першої інстанції він квартиру продає.

При визначенні недобросовісності набувача чужого майна необхідно враховувати ту обставину, що цивільне законодавство у зобов'язальних відносинах не ставить обсяг відповідальності порушника зобов'язання у залежність від форми його вини. Тому ступінь вини має визначатися у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин укладення правочину, його умов, а також юридичної обізнаності набувача.

При оформленні договору купівлі - продажу квартири ОСОБА_5 не пересвідчився в тому, що в даній квартирі постійно зареєстрований ОСОБА_1, що комунальні послуги сплачуються на його ім'я. Не пересвідчився чи була вільною на час укладення договору спірна квартира. А тому у даному випадку недобросовісність набувача, який можливо і не був безпосередньо інформованим про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, за обставинами його набуття міг і зобов'язаний був про це знати.

Судова колегія вважає, що ст. 388 ЦК може бути застосована до даний правовідносин.

Згідно з частиною 5 п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недісними», рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації( статті 19,27 Закону України №-N 1952-ІУ від 01 липня 2004 року « Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313,317,319 ЦПК України судова колегія, -

в и р і ш и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 січня 2014 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 правонаступником якого є ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1, укладений 29 липня 2009 року між ОСОБА_1( ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та неповнолітнім ОСОБА_4( ідентифікаційний номер НОМЕР_2), який діяв за згодою свого батька ОСОБА_7, посвідчений нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований у реєстрі за №-3911.

Витребувати у власність ОСОБА_1 правонаступником якого є ОСОБА_2( ідентифікаційний номер НОМЕР_3), від ОСОБА_5( ідентифікаційний номер невідомий) трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили після його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя -

Судді -