Ухвала суду № 41214335, 03.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2014 р. Справа № 66005/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Керод Х.І.

з участю представника позивача: Ожога А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Колнцерн-Електрон» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

22.11.2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.09.2011 року №0000812304 та від 08.09.2011 №0002482302/294824.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що право позивача на податковий кредит під час проведення перевірки підтверджується усіма необхідними первинними документами, на підтвердження договірних відносин з ПП «Західбудсервіс». Всі операції з контрагентом є реальними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.09.2011 року №0000812304. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.09.2011 року №0002482302/294824.

Відповідач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі покликається на те, що під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність здійснення операцій з контрагентом ПП «Західбудсервіс», не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничих, складських приміщень, відтак позивачем занижено податок на прибуток та податок на додану вартість.

У ході апеляційного розгляду представник позивача Ожог А.Г. надав пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.

Інші особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем по справі правомірність прийняття спірних податкових повідомлень рішень недоведена, не надано суду жодних доказів, які б спростовували вимоги позивача, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що ПАТ «Концерн Електрон» зареєстроване 03.07.1996 року, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців № 11814619 від 18.11.2011 року.

У період з 08.08.2011 року по 12.08.2011 року державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства «Концерн Електрон», про що складено акт № 2210/23-2/13801109 від 19.08.2011 року про результати позапланової виїзної перевірки з питань здійснення господарських відносин з ПП «Львів-металбуд», ПП «Львів проектбуд реставрація», ТзОВ «Промелектромонтаж», ПП «Західбудсервіс», ПП «Перфектбуд», ПП «Спец постач сервіс», ПП «Гравітон Інвест», ПП «Наша справа Плюс» за період з 01.01.2009 року по 01.07.2011 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 57437,75 грн., а також вимог п. п. 7.2.3. п. 7.2., п. п. 7.4.1. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит та занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 139185 грн.

Зокрема, на підставі Акту перевірки 08.09.2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення форми «Р» № 0002482302/29482, яким відповідно до вимог п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 71797,19 грн., у тому числі основний платіж 57437,75 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 14359,44 грн.

Відповідачем 08.09.2011 року на підставі вищевказаного Акта перевірки № 2210/23-2/13801109 від 19.08.2011 року прийнято податкове повідомлення рішення форми «Р» № 0000812304, яким відповідно до вимог п. п. 7.2.3. п. 7.2., п. п. 7.4.1. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 173981,25 грн., у тому числі основний платіж 139185 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 34796,25 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями ПАТ «Концерн-Електрон» скеровувало скаргу від 21.09.2011 року до ДПА у Львівській області. За результатами розгляду даної скарги, ДПА у Львівській області прийняла рішення № 29713/10/25-005/2414 від 09.11.2011 року, яким оскаржувані повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова залишено без змін, а скаргу-без задоволення.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був вище згаданий Закон України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР).

Пункт 1.7 ст.1 даного Закону зазначає, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Між ПАТ «Концерн-Електрон»(замовник) та ПП «Західбудсервіс» (виконаець) було укладено ряд договорів підряду про надання послуг по виконанню робіт № 777/021 - 53/2008 від 01.10.2008 р, № 15/2009 Юр-Д1 від 18.02.2009 р, № 27/2009 ЮР-Д1 від 22.04.2009 р,№ 31 від 18.05.2009 р., № 38/2009 ЮР-Д1 від 17.06.2009 р., № 41/2009 Юр-Д1 від 03.07.2009 р., № 46/2009 Юр-Д1 від 20.07.2009 р., № 52/2009 Юр-Д1 від 09.09.2009 р., № 56/2009 Юр-Д1 від 05.10.2009 р., 23/2010 Юр-Д1 від 22.02.2010 р., № 33/2010 Юр-Д1 від 26.03.2010 р., № 36/2010 Юр-Д1 від 30.04.2010 р., № 61/2010 Юр-Д1 від 08.07.2010 р.

Про виконання ПП «Західбудсервіс» будівельних та ремонтних робіт приміщень ПАТ «Концерн Електрон», в повному обсязі, підверджуються відповідними актами виконаних робіт (наявні в матеріалах справи).

Оплата виконання робіт підтверджується податковими накладними від 11.02.2009 року № 1; 12.02.2009 року № 2; 10.06.2009 року № 17; 19.02.2009 року № 3; 01.06.2009 року № 15; 24.04.2009 року № 6; 14.05.2009 року № 10; 21.05.2009 року № 12; 21.062009 року № 18; 28.05.2009 року № 14; 01.06.2009 року №16; 17.06.2009 року № 19; 10.07.2009 року № 30; 06.07.2009 року № 29; 17.11.2009 року № 57; 21.07.2009 року № 32, 03.08.2009 року № 33; 27.08.2009 року № 34; 08.09.2009 року № 35; 10.09.2009 року № 38; 02.10.2009 року № 45; 06.10.2009 року № 45, 09.11.2009 року № 55; 23.02.2010 року № 3; 16.04.2010 року № 12. 30.03.2010 року № 11; 12.04.2010 року № 14; 29.04.2010 року № 15; 05.05.2010 року № 16; 01.06.2010 року № 19; 03.08.2010 року № 31; 16.08.2010 року № 33; 24.09.2010 року № 38. В матеріалах справи наявний реєстр отриманих та виданих податкових накладних. Претензій до виконання підрядних робіт з боку ПАТ «Концерн-Електрон» до ПП «Західбудсервіс» не має.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Перелічені вище первинні документи були надані відповідачеві при проведені перевірки, даний факт відображений в акті перевірки від 19.08.2011 року (а.с.185-190, 198-199).

Підставою для нарахування податкового кредиту згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що законодавцем чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Згідно п. п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Відповідно п. 3.1. ст. 3 цього ж Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1. ст. 4 цього ж Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Пунктом 5.1. статті 5 цього ж Закону передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

ДПІ у Залізничну районі м. Львова, проводячи перевірку ПАТ «Концерн-Електрон» щодо достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за відповідні періоди 2010 року, чітко вказувало у своїх довідках на те, що за результатами перевірки не встановлено укладення суб'єктом господарювання (тобто ПАТ «Концерн-Електрон») нікчемних (недійсних) правочинів. (а.с. 8-29).

Актом перевірки № 2210/23-2/13801109 від 19.08.2011 року (а.с. 199-200) та оглянутою в засіданні суду довідкою № 2214/23-4/13801109 від 19.08.2011 р. встановлено, що за результатами розгляду податкової декларації з ПДВ ВАТ «Концерн-Електрон» про бюджетне відшкодування впродовж 2010-2011 років ДПІ проводила зустрічні перевірки по основних постачальниках, в тому числі ПП «Західбудсервіс». В ході проведення перевірок ПАТ «Концерн-Електрон» правомірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ скеровувались запити на проведення зустрічних перевірок по основних постачальниках в тому числі ПП «Західбудсервіс», отримувались довідки зустрічних перевірок ПП «Західбудсервіс» згідно яких підтверджувались розрахунки із ПАТ «Концерн-Електрон» та надавались відповідні підтверджуючі документи (податкові накладні, банківські виписки, платіжні доручення, ліцензія) за відповідний період.

Таким чином, ДПІ у Залізничному районі м. Львова неодноразово підтверджувала законність взаєморозрахунків між ПАТ «Концерн-Електрон» та ПП «Західбудсервіс», а також підтверджувала суми бюджетного відшкодування сум ПДВ, в тому числі по операціях за договорами підряду з ПП «Західбудсервіс».

Стосовно твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентом ПП «Західбудсервіс», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Пункт 18 вищезгаданої Постанови тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо .

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ПАТ «Концерн-Електрон» та ПП «Західбудсервіс», ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 17.05.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Відповідачем на вимогу суду не було надано доказів порушення кримінальної справи щодо посадових осіб ПП «Західбудсервіс», та не надано жодного судового рішення, яке б підтвердило чи спростувало факт фіктивності договірних взаємовідносин сторін по справі з ПП «Західбудсервіс». Однак наявні докази (перелічені вище), які ще раз підтверджують реальність операцій за наслідками правочинів укладених між позивачем та контрагентом ПП «Західбудсервіс». Натомість відповідач вказує, що кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 КК України, порушено 11.02.2011 p. СВ СУ ГУМУСУ у Львівській області лише відносно директора ПП «Львів-металбуд» Шпак Л.С., а за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України по факту ухилення від сплати податків щодо службових осіб ПП «Перфектбуд».

Посилання відповідача в Акті перевірки від 19.08.2011 року № 2210/23-2/13801109 на те, що перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства взято фактично з акту від 11.04.2011 року № 827/15-2/31442493, без урахуванням обставин його складення. На спростування зауваження відповідача позивачем надано копії договорів оренди від 01.11.2008 року № 63/2008 Юр-Д1 та 01.03.201 року № 17/2010 Юр-Д1. Предмет яких полягав у наданні ВАТ «Концерн-Електрон»(орендодавцем) ПП «Західбудсервіс» (орендарю) офісні та підсобні приміщення.

Відносно твердження відповідача про те, що ПП «Західбудсервіс» не встановлено місцезнаходження за юридичною адресою, суд зазначає наступне: ПП «Західбудсервіс» змінило своє місцезнаходження на 81110, Львівська область, Пустомитівський район, с. Зимна Вода, вул. Шухевича, 78 лише 28.01.2011р, про що свідчить копія Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 30). До того часу місцезнаходженням ПП «Західбудсервіс» було м. Львів, вул. Кульпарківська, 170/48. (а.с. 31).

Акт відсутності ПП «Західбудсервіс» за юридичною адресою 81110, Львівська область, Пустомитівський район, с. Зимна Вода, вул. Шухевича, 78, було складено лише 11.04.2011 p., тобто уже після спливу значного часу з моменту, як ПАТ «Концерн-Електрон» та ПП «Західбудсервіс» завершили виконання робіт за усіма укладеними між ними договорами підряду, тобто ще в липні 2010 року, даний факт сторонами не заперечувався. Проаналізувавши положення ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд приходить до переконання, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Таким чином, з огляду на докази, що містяться у матеріалах справи, правочини між позивачем та ПП «Західбудсервіс» не можуть вважатися нікчемними (недійсними) з огляду на наявність належним чином оформлених документів на його укладення та виконання обома сторонами. В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача чи його контрагентом, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочин, укладений позивачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2012 року у справі №2а-13548/11/1370- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І.Довга

І.І.Запотічний