Ухвала суду № 41214308, 20.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2014 року Справа № 7109/14/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Дутка І.С.

за участю

позивача ОСОБА_1

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника відповідача Клапчук Р.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові ОСОБА_5 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2014р. по справі № 813/2078/14 за позовом ОСОБА_5 до Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області про визнання незаконним повідомлення,

В С Т А Н О В И В:

07.03.2014 року ОСОБА_5 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 25.03.2014 року, 07.05.2014 року та 19.06.2014 року, а також ухвал від 19.06.2014 року про залишення без розгляду частини позовних вимог та про повернення позовної заяви в частині позовних вимог) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправними дії Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області по відмові ОСОБА_5 в ознайомленні з матеріалами її особової справи та висновками, на підставі яких прийнято рішення про відмову у прийнятті її заяви про надання статусу біженця та відхиленні її скарги на рішення Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області; визнання протиправними дії Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області по недопущенню представника позивача до участі у наданні їй правової допомоги під час її звернення до відповідача; визнання незаконними та недійсними з моменту складення повідомлення Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області № 15 від 25.12.2013 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця та № 16 від 21.02.2014 року про відхилення скарги на рішення Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області; визнання незаконними дії Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області по вилученню 25.12.2013 року у ОСОБА_5 довідки про звернення за захистом в Україні № 0000896; визнання протиправними дії Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області при розгляді звернення ОСОБА_5 про надання їй статусу біженця; зобов'язання Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути питання про надання ОСОБА_5 статусу біженця.

В обгрунтування адміністративного позову покликається на те, що 06 грудня 2013 року звернулася до Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області з заявою про надання їй статусу біженця, на яку 26.12.2013 року отримала повідомлення №15 від 25.12.2015 року про відмову в оформленні документів щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач оскаржила до Державної митної служби України рішення Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області про відмову в оформленні документів щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак отримала повідомлення № 16 від 21.02.2014 року про відхилення скарги на рішення Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області. З посиланням на ч.7 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" стверджує, що у повідомленнях №15 від 25.12.2015 року та № 16 від 21.02.2014 року відсутні причини відмови у наданні їй статусу біженця, тому вони є незаконними з моменту складання. Відповідач відмовився продовжувати довідку про звернення за захистом в Україні № 0000896 та вилучив її, мотивуючи свої дії рішенням про відмову в оформленні документів щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.12.2012 року. Вважає, що дії по вилученню довідки суперечать ч.9 ст. ст.8 та ч.1 ст.12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Крім цього, відповідач відмовив у допуску представника позивача до участі у наданні їй правової допомоги під час її звернення до Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області. Така протиправність дій відповідача призвела до порушень прав позивача при розгляді заяви позивача про надання їй статусу біженця, тому заява підлягає повторному розгляду.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2014 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області по вилученню 26.12.2013 року у ОСОБА_5 довідки про звернення за захистом в Україні № 0000896. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, вважаючи її неправомірною, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу. В обгрунтування апеляційної скарги покликається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи. Зокрема, в апеляційній скарзі покликається на порушення, на думку позивача, матеріальних та процесуальних прав Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області, що призвело до порушення наданих та гарантованих їй законодавством України прав у сфері захисту біженців та осіб, які потребують додаткового захисту.

Просить постанову суд першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою повністю задоволити адміністративний позов

Апелянт та його представники доводи апеляційної скарги підтримують в повному обсязі, просять апеляційну скаргу задоволити.

Представник відповідача доводи апеляційної скарги заперечує, вважає їх необгрунтованими, та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити постанову суд першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану постанову слід залишити без змін.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_5 є громадянкою Республіки Узбекистан, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується національним паспортом громадянки Узбекистану серії НОМЕР_1 виданим 24.08.2013 р., та дійсним до 23.08.2023 року. Позивачем 06.12.2013 року подано до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області заяву про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, що зареєстрована 10.12.2013 року. Позивачу 06.12.2013 року видано довідку про звернення за захистом в Україні № 0000896, дійсну до 26.12.2013 року.

В обгрунтування своєї заяви ОСОБА_5 покликається на те, що її належність до християнської конфесії Свідків Єгови, яка є забороненою в Узбекистані, є тяжким злочином віровідступництва, за яке передбачено покарання аж до смертної кари, через що вона боїться повертатися до країни свого походження.

З матеріалів особової справи №2013LV 0024 довідки №1 від 20.11.2013 р., виданої релігійною громадою Свідків Єгови м. Старий Самбір, ОСОБА_5 з 02.07.2011 року є охрещеним вісником вказаної релігійної громади. Згідно протоколу співбесіди №1 від 16.12.2013 року, ОСОБА_5 є уродженкою села Гайбу, Ургенчського району Хорезмської області Республіки Узбекистан, де в 1991 році закінчила 11 класів середньої школи. З 2003 по 2005 рр. працювала молодшою медсестрою в міській лікарні міста Ургенч. З травня 2005 року і по сьогоднішній час заявниця разом із чоловіком ОСОБА_9 та дітьми ОСОБА_10, ОСОБА_11 проживає в Україні у м. Старий Самбір Львівської області. З 2006 р. здійснює підприємницьку діяльність з реалізації одягу на місцевому ринку, як фізична особа-підприємець.

Під час співбесіди заявниця зазначила, що не може повернутись до країни своєї громадянської належності через зміну релігії, оскільки, за інформацією засобів масової інформації та за чутками від людей, над віруючими Свідками Єгови знущаються. Однак, з національного паспорта ОСОБА_5 встановлено, що вона виїжджала в Узбекистан лише один раз в липні 2013 року для заміни паспорта у зв'язку із закінченням терміну його дії. Жодних побоювань щодо свого життя у заявниці в цей час не було.

Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області при розгляді заяви ОСОБА_5 встановлено, що заявниця не зверталась до органів міграційної служби з питань отримання захисту в Україні, посвідки на тимчасове або постійне проживання, набуття громадянства України.

ОСОБА_5 16.12.2013 року подала до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області заяву з проханням допустити до участі в її справі ОСОБА_12 який діє на підставі довіреності, посвідченої секретарем Страшевицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області 16.12.2013 року. Втім, ОСОБА_12 до проведення співбесіди не був допущений. Разом з тим, співбесіда з ОСОБА_5 проводилася українською мовою та без представника за згодою заявниці, що підтверджується записами протоколу співбесіди №1 від 16.12.2013 року.

Відмову у допуску представника ОСОБА_12 Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області мотивувало у своєму листі від 17.12.2013 року за №25042 згідно якого, відмова у допуску представника ОСОБА_12 зумовлена положеннями частин 2, 3 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до якої участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть брати адвокат та перекладач. Оскільки ОСОБА_12 не відповідає зазначеним вище вимогам йому відмовлено у допуску до участі у співбесіді.

Як встановлено з Висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.12.2013 року, Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області дійшло до висновку, що громадянка Узбекистану ОСОБА_5 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до вимог пунктів 1, 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

На підставі зазначеного Висновку Головним управлінням Державної міграційної служби України видано наказ від 25.12.2013 року № 153 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", про що повідомлено ОСОБА_5 відповідним повідомленням від 25.12.2013 року № 15.

Повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.12.2013 року № 15 особисто одержано ОСОБА_5 26.12.2014 року, що підтверджується власноручним підписом у Журналі реєстрації видачі повідомлень. В той же час, 26.12.2013 року довідка про звернення за захистом в Україні № 0000896 була вилучена у ОСОБА_5 працівниками Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, що визнається сторонами.

ОСОБА_5 26.12.2013 року подала на ім'я начальника Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області заяву про допущення до участі у справі адвоката ОСОБА_13, вказавши у заяві номер адвокатського посвідчення та контактного телефону адвоката. Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що адвокат ОСОБА_13 не був допущений до ознайомлення з матеріалами справи, оскільки пред'явив працівникам Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області лише свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, не пред'явивши при цьому ні своє адвокатське посвідчення, ні ордер, ні договір про надання правової допомоги.

Як пояснив представник позивача ОСОБА_3, адвокатське посвідчення ОСОБА_13 перебувало на переоформленні, тому не могло бути представленим.

Договір про надання правової допомоги, укладений ОСОБА_13 з ОСОБА_5 на вимогу суду першої інстанції не був представлений, хоча представники позивача стверджували про його наявність.

На рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 25.12.2013 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_5 подала скаргу від 02.01.2014 року до Державної міграційної служби України.

Державна міграційна служба України 07.02.2014 року склала Висновок ОС№2013LV0024 за результатами розгляду скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджений 12.02.2014 року, яким скаргу ОСОБА_5 відхилено (а.с.168-172).

Про відхилення Державною міграційною службою України скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області довело до відому ОСОБА_5 повідомленням від 21.02.2014 р. №16, яке позивач отримала особисто 25.02.2014 року, підтвердженням чого є власноручний підпис у Журналі реєстрації видачі повідомлень.

Даючи правову оцінку покликанням апелянта на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та помилкове застосування норм процесуального права, колегія суддів виходить з таких міркувань.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб , які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини 1 статті 1 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, передбачені статтею 6 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до яких, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону №3671, відсутні.

Згідно частини 1 статті 7 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. Крім того частиною 10 вказаної вище статті передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою. разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Порядок попереднього розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту встановлений статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до частини першої якої орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. У відповідності із вимогами вказаної норми 06.12.2013 року Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області ОСОБА_5 видано довідку про звернення за захистом в Україні № 0000896, дійсної до 26.12.2013 року.

Покликання апелянта на неправомірну відмову у наданні можливості ознайомитись із матеріалами особовою ї справи спростовуються наступними твердженнями.

Згідно до частини другої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку.

Частиною третьої цієї ж статті передбачено, що під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, орган міграційної служби забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб.

Таким чином, частинами другою та третьою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено право особи, яка звернулася за захистом в Україні, мати адвоката та перекладача під час проведення співбесіди з цією особою.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 року № 649 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за № 1146/19884.

З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження факту відмови у допуску представника ОСОБА_12, позивач покликається на лист Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області 17.12.2013 року за №25042, відповідно до якого відмову у допуску обґрунтовано положеннями частин 2, 3 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до якої участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть брати адвокат та перекладач.

В той же час ОСОБА_12 не надав жодних документів, які б надавали йому право здійснювати адвокатську діяльність, чи підтверджували його акредитацію як перекладача

На підтвердження факту відмови у допуску адвоката ОСОБА_13 позивач покликається на письмові пояснення від 05.05.2014 року, підписані та скріплені печаткою адвоката ОСОБА_13, в яких останній стверджує, що відповідач неодноразово відмовляв в ознайомленні з матеріалами особової справи ОСОБА_5.

Відповідно до статті у статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року терміни "адвокат", "адвокатська діяльність" та "представництво" вживаються в такому значенні: 1) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом;2) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту;9) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатуську діяльність" ), а документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:1) договір про надання правової допомоги;2) довіреність;3) ордер;4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Наведене вище свідчить, що поняття "адвокат" та "представник" не ототожнюються а "представництво" в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" є видом адвокатської діяльності, здійснення якої відбувається на підставі договору про надання правової допомоги з підтвердженням повноважень адвоката на таке представництво певними документами (договором, довіреністю, ордером тощо).

Таким чином, ОСОБА_12, якому ОСОБА_5 довірила представництво її інтересів згідно довіреності, посвідченої секретарем Страшевицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області 16.12.2013 року, не є особою, яка відповідає вимогам адвоката в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", тому відповідач правомірно відмовив ОСОБА_12 у допуску до співбесіди.

Крім цього, суд не вбачає неправомірними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області стосовно недопуску адвоката ОСОБА_13 до ознайомлення із матеріалами справи, оскільки остання, при зверненні до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області 26.12.2012 року не представила відповідачу жодного із встановлених статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"документа, який би підтвердив його повноваження на надання правової допомоги ОСОБА_5 Адвокат ОСОБА_13 не мав при собі і адвокатського посвідчення, яке зі слів представника позивача, віддане на переоформлення. Безпосередньо Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, яке пред'являлося адвокатом, є документом, який посвідчує право ОСОБА_13 на такий вид діяльності, але це свідоцтво жодним чином не може підтверджувати його повноваження на надання правової допомоги ОСОБА_5, та за ним в силу відсутності фотокартки неможливо встановити відповідність особи пред'явника такого свідоцтва.

Співбесіда з ОСОБА_5 16.12.2013 року проводилася українською мовою та без представника за згодою заявниці, що підтверджується записами протоколу співбесіди.

Згода заявниці на проведення співбесіди саме українською мовою за відсутності перекладача свідчить про розуміння ОСОБА_5 української мови, зумовлене тривалістю її проживання в Україні (з 2003 року) та здійсненням підприємницької діяльності, яка передбачає спілкування не тільки на побутовому рівні. Крім того, з матеріалів справи, а саме протоколу співбесіди і переліку наведених питань у ньому, не встановлено використання спеціальної термінології чи понять, які б передбачали необхідність досконалого знання та професійної лексики для розуміння запитуваних питань.

Покликання апелянта на можливість розширеного трактування положень ч.2 ст.8 Закону України Про біженців суд не бере до уваги з врахуванням того, що відповіді Головного управління Державної міграційної служби України (а.с.136 та а.с. 140), на які покликається апелянт, не спростовують одна-одну, а стосуються різних прав заявника та різних стадій, процедур розгляду заяви про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, Відповідно пункту 4.9. Правил, з урахуванням наступного за письмовою згодою заявника його адвокат, законний представник або представник УВКБ ООН на будь-якому етапі розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть мати доступ до матеріалів, які містяться в особовій справі, якщо така інформація стосується розгляду та оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, Правилами, як і статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", передбачено участь у розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, адвоката. ОСОБА_5 є повнолітньою і дієздатною особою, ОСОБА_12 не є її законним представником, а представник УВКБ ООН з заявою про допуск його до розгляду заяви ОСОБА_5 не звертався. Крім цього, помилковими є доводи представників позивача про те, що підставою допуску представника до розгляду заяви визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є письмова згода заявника, оскільки це не відповідає вимогам Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", аналіз яких наведено вище.

Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що інших випадків відмови ОСОБА_5 в ознайомленні з матеріалами її особової справи та висновками, на підставі яких прийнято рішення про відмову у прийнятті її заяви про надання статусу біженця та відхиленні її скарги на рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області та по недопущенню представника позивача до участі у наданні їй правової допомоги під час її звернення до відповідача, протиправність яких просить визнати позивач та на які посилалися в судовому засіданні її представники, судом не встановлено.

Диктофонний запис, зміст який був прослуханий в судовому засіданні 19.06.2014 року за клопотанням представника позивача на належних йому носіях інформації та технічних пристроях, не дає можливості ідентифікувати місце та час його здійснення, не був долучений до матеріалів справи і не є належним та допустимим доказом, тому судом до уваги не беруться.

Підстави прийняття та надсилання повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким є повідомлення № 15 від 25.12.2013 року, передбачені частиною сьомою статті 8 Закону Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", згідно якої у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

У зв'язку із прийняттям Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області на підставі висновку рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке згідно вимог частини четвертої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлено наказом від 25.12.2013 року № 153, відповідач вручив ОСОБА_5 повідомлення № 15 від 25.12.2013 року. Зі змісту вказаного повідомлення встановлено, що ОСОБА_5 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки її заява є очевидно необґрунтованою, тобто у заяві відсутні умови, зазначені в п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене наказом від 25.12.2013 року № 153, не є предметом оскарження. Згідно пункту 4.6. Правил у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття орган міграційної служби надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 16), з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 17).

Порушень Головним управлінням Державної міграційної служби України Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" при оформленні та врученні відповідачем ОСОБА_5 повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.12.2013 року №15, яке відповідає формі, визначеній додатком 16 Правил ,не встановлено.

Порядок та строки оскарження рішень щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Процедура розгляду скарг Державною міграційною службою України визначена розділом VIII Правил. Згідно частини першої статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

ОСОБА_5 у встановлений чинним законодавством п'ятиденний строк оскаржила до Державної міграційної служби України відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене наказом від 25.12.2013 року № 153.

У відповідності до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та пунктів 8.1-8.4, 8.5 Правил Державної міграційної служби України України 07.02.2014 року склало Висновок ОС№2013LV0024 за результатами розгляду скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджений 12.02.2014 року, яким скаргу ОСОБА_5 відхилено.

Про відхилення Державної міграційної служби України скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області довело до відому ОСОБА_5 повідомленням від 21.02.2014 р. №16, роз'яснивши строк та порядок оскарження такого рішення до суду.

ОСОБА_5, одержавши 26.02.2014 року повідомлення від 21.02.2014 р. №16, оскаржила в судовому порядку не рішення Державної міграційної служби України від 07.02.2014 року, а саме повідомлення від 21.02.2014 р. №16, звернувшись з позовом 07.03.2014 року.

З вимогою про оскарження рішення Державної міграційної служби України від 07.02.2014 року ОСОБА_5 звернулася після розгляду справи по суті, подавши 07.05.2014 року заяву про уточнення позовних вимог, яка ухвалою суду від 19.06.2014 року в силу статті 137 КАС України повернута.

З врахуванням наведеного факти, які б свідчили про порушення відповідачем будь-яких вимог чинного законодавства при оформленні та врученні ОСОБА_5 повідомлення про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.02.2014 р. №16 відсутні.

Частиною 9 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що у разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні та повертає особі документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, що перебувають на зберіганні в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Таким чином довідка про звернення за захистом в Україні підлягає вилученню у особи, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не раніше ніж через п'ять днів після одержання цією особою письмового повідомлення про прийняття такого рішення.

Аналогічна норма міститься у пункті 4.8. Правил, згідно якого у разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні та повертає особі її документи, що посвідчують особу, та інші документи, що надавались такою особою під час звернення до органу міграційної служби та перебувають на його зберіганні, про що робиться відмітка в розписці про зберігання документів.

З матеріалів справи встановлено, що довідка про звернення за захистом в Україні № 0000896 вилучена відповідачем у ОСОБА_5 26.12.2013 року (а не 25.12.2014 року) - у день вручення їй повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.12.2013 року №15.

Таким, чином, вилучення довідки про звернення за захистом в Україні № 0000896 26.12.2014 року працівниками Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області є передчасним та суперечить вимогам частини 9 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Тому, вказані вище дії є протиправними.

Не встановлено також і порушень з боку Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області при розгляді звернення ОСОБА_5 про надання їй статусу біженця, тому вимоги про визнання дій відповідача протиправними при цьому є безпідставними. З огляду на це, відсутні підстави зобов'язувати Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути питання про надання ОСОБА_5 статусу біженця, відтак позов і в цій частині не підлягає до задоволення.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 195, 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2014р. по справі № 813/2078/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.