Ухвала суду № 41202097, 21.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

21 жовтня 2014 року

справа № П/811/411/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року у справі № П/811/411/14 за адміністративним позовом Приватної виробничо-комерційної фірми «Жемчуг» до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне виробничо-комерційна фірми «Жемчуг» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 22 листопада 2013 року №0001322202, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 75000 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 37500 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначав про протиправність висновків відповідача, викладених в акті перевірки щодо безпідставного включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість по операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю „Анвір Груп” в рамках укладеної угоди, яка є нікчемною, оскільки правочин, за наслідками укладення якого позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із судовим рішенням, Кіровоградська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт зазначає, що позивачем занижено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагенти не виконують свого зобов’язання щодо сплати податку на додану вартість до бюджету. Крім того, судом першої інстанції не прийнято до уваги доводи відповідача про нікчемність договорів позивача з його контрагентом, що укладені без мети настання реальних наслідків.

Сторони, належним чином повідомлені про день, місце і час розгляду апеляційної скарги, доказом чого є повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, у судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

У відповідності до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, Приватна виробничо-комерційна фірма “Жемчуг” зареєстрована як юридична особа 14 жовтня 1993р. виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради, та перебуває на обліку в Кіровоградській об’єднаній державній податковій інспекції як платник податків. Кіровоградською об’єднаною державно податковою інспекцією на підставі наказу №1084 від 06 листопада 2013р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю „Анвір Груп” за липень 2013 року, за результатами якої складено акт №124/11-23-22-02/13768257 від 08 листопада 2013р. Відповідно до даного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ за липень 2013р. на суму 75000 грн. На підставі даного акту перевірки Кіровоградською об’єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2013 року №0001322202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 112500 грн., у тому числі 75000 грн. – за основним платежем та 37500 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем не доведена правомірність збільшення позивачу грошового зобов’язання за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 3 вищезазначеного Закону встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Пунктом 1 ст. 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 липня 2013р. між позивачем (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Інвест-Регіон” (Замовник) укладено договір №04/07 на проектування й будівництво об’єкту нерухомості (багато-паливного автозаправного комплексу) та послуги з управління будівельним проектом, згідно якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов’язання у встановлені договором строки на власний ризик, власними і залученими силами і засобами виготовити проектну документацію, узгодити її, виконати будівництво об’єкту, виконати окремі функції замовника по управлінню будівельним проектом, а Замовник зобов’язується прийняти результат таких робіт та сплатити виконавцю вартість виконаних робіт. 10 липня 2013 року позивачем (Замовник), з метою виконання вищезазначеного договору, укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю „Анвір Груп” (Субпідрядник) договір №33/07, згідно якого Субпідрядник зобов’язується виконати на свій ризик за завданням Замовника з власних матеріалів роботи по влаштуванню насипу 4166 м3 на АЗС 7009 200 км, а/д Київ – Одеса (зліва) на землях Дмитрушівської сільської ради Уманського району Черкаської області за територією населеного пункту у відповідності з робочим проектом.

Всі первинні документи, надані позивачем на перевірку, відповідають вимогам, встановленим Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами за умовами договору.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що чинне законодавство не передбачає обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності, в даному випадку позивача, бути обізнаним із особливостями господарювання контрагентів. Так, для платника податку не передбачено обов'язку та не надано право вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в тому числі наявність основних засобів та трудових ресурсів, правильності ведення податкового обліку, сплати податків до бюджету тощо), права перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах. Не передбачено також обов'язку чи права одного платника податку контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість чи податку на прибуток іншого платника податку. Це саме стосується і перевірки замовником намірів виконавця щодо сплати ним податків в держаний бюджет. Єдині відомості, що є обов'язковими для перевірки суб'єктом підприємницької діяльності стосовно контрагента - це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та наявність свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, на час укладення та виконання всіх правочинів контрагенти позивача та сам позивач були зареєстровані в ЄДРПОУ, були юридичними особами наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебували на обліку як платники податків, у тому числі були платниками податків на додану вартість.

Щодо посилань відповідача на вчинення позивачем правочинів, які не спрямовані на настання реальних наслідків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Так, законом не передбачена можливість визначення податковим органом правочину нікчемним під час проведення перевірки суб'єкта господарювання на підставі припущень, що відповідні господарські операції проведені з певними контрагентами було здійснено без наміру створення правових наслідків. Адже, в окремому випадку, факт недійсності правочину може бути встановлено рішенням суду. Крім того, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому фіктивним правочином є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Натомість відповідачем не були надані відповідні судові рішення щодо визнання, укладених правочинів недійсними.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що помилковими є і висновки відповідача про заниження сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагенти не виконують свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Вказані обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, повинні ґрунтуватися лише на належних, достатніх та тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності спірного податкове повідомлення-рішення; доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, вірно застосований матеріальний закон та не допущено порушень процесуального права, оскаржене судове рішення має бути залишено без змін.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження у суді апеляційної інстанції, у зв’язку з чим вона підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління міндоходів у Кіровоградській області – залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року у справі № П/811/411/14 – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її тексту у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко