Ухвала суду № 41194731, 23.10.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц778/3317/14 Головуючий у 1 інстанції: Герасименко С.Г.

Суддя-доповідач: Стрелець Л.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2014 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізькій області у складі:

головуючого Савченко О.В.,

суддів Стрелець Л.Г.,

Дашковської О.В.

при секретарі: Мосіній О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про визнання договорів недійсними, встановлення факту, що має юридичне значення та повернення майна, переданого за недійсним правочином, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про визнання договорів недійсними, встановлення факту, що має юридичне значення та повернення майна, переданого за недійсним правочином.

В обґрунтування позову зазначала, що вона на праві приватної власності володіла квартирою АДРЕСА_1

15 листопада 2005 року вона надала відповідачу ОСОБА_6 - своєму зятю довіреність строком на три роки, тобто до 15 листопада 2008 року, на представництво її загальних інтересів в усіх сферах життя, у тому числі розпорядження усім належним їй майном.

Зазначає, що таке рішення вона прийняла з причин необхідності реєстрації права власності на спірну квартиру, свідоцтво про право власності на яку отримала 01.11.2005 року та неможливості належним чином самій реалізувати свої законні права та обов'язки у зв'язку з віком та частими хворобами.

Бажання продавати свою квартиру вона не мала, конкретного повноваження на її продаж у вказаній довіреності на надавала.

У листопаді 2011 року ОСОБА_6 повідомив її, що належна їй квартира є предметом іпотеки, що забезпечує вимоги кредитного договору між ОСОБА_5 та банком, на яку банк може звернути стягнення.

24.11.2011 року, згідно довідки ОП «ЗМБТІ» їй стало відомому, що належна їй квартира відчужена від її імені представником ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2005 року відповідачу ОСОБА_5

Зазначає, що весь час до звернення до суду з позовом, відповідач ОСОБА_5 жодного разу не вимагала у неї передати їй спірну квартиру, не проживала та не користувалась квартирою. Вона проживала в квартирі, виконувала обов'язки по її утриманню та зберіганню, сплачувала комунальні платежі.

Також зазначає, що спірний договір купівлі-продажу не відповідав її волі, оскільки укладався з метою послідуючої передачі предмету договору - спірної квартири в іпотеку для забезпечення кредитного договору укладеного з відповідачем ОСОБА_8, але фактично кредитом за цим договором користувався відповідач ОСОБА_6

Договори іпотеки від 30.11.2005 року та від 27.03.2008 року укладені між ОСОБА_5 та банком не відповідають ст.18 ЗУ «Про іпотеку».

Посилаючись на те, що відповідачі добровільно повертати їй спірну квартиру відмовляються, іншого житла вона не має, дії відповідачів порушують її право на житло, володіння, користування та розпорядження своєю власністю, тому просила суд визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 30.11.2005 року, укладений між ОСОБА_6, який діяв від її імені на підставі довіреності від 15.11.2005 року та ОСОБА_5 посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за № 9333, як вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином недійсним; встановити факт відсутності у спірному договорі іпотеки між ОСОБА_5 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» від 30.11.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за № 9338 в якості забезпечення вимоги іпотекодержателя, що випливають з договору кредиту № 014/17-36/712-31 від 30.11.2005 року, певних передбачених законом для даного виду договорів, істотних умов, у зв'язку з чим згідно ст.18 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції від 05.-6.2003 року) він вважається неукладеним; визнати договір іпотеки від 27.03.2008 року укладений між ОСОБА_5 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10 за № 1059, з договором про внесення до нього змін від 13.04.2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10 за № 887, який є невід'ємною частиною першого договору, в якості забезпечення вимоги іпотекодержателя, що випливають з договору кредиту від 27.03.2008 року недійсним у зв'язку з навмисним введенням іпотекодавцем іпотеко держателя в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а іпотеку за цим договором припиненою, повернути їй кватиру № 111 в будинку № 26-а по вул. Чумаченко в м. Запоріжжя, передану за недійсним правочином купівлі-продажу від 30.11.2005 року.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2014 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Заборонено ОСОБА_5 та ПАТ «Райффацйзен банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен банк Аваль» вчиняти будь які дії, спрямовані на відчуження квартири АДРЕСА_1 до вирішення цієї справи по суті.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2014 року в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм процесуального права, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 212-215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання недійсними договорів купівлі продажу квартири, іпотеки та встановлення факту, що має юридичне значення та повернення майна, переданого за недійсним правочином позивач в силу ст. ст. 10,60 ЦПК України, зобов'язаний на засадах змагальності переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Жодного доказу відносно вказаних обставин позивачем не надано.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, суд, надавши всебічний аналіз як умовам оспорюваних правочинів, так і обставин їх укладання, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність заявлених вимог.

Вказаний висновок є правомірним, враховуючи, що відповідно до положень ст. 215 ЦК України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п.7 постанови № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними" від 6 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Виходячи з положень ст.ст. 3,4,11,27,31 ЦПК України право визначати предмет і підставу позову, та спосіб захисту порушеного права належить позивачеві.

Доводи позивача щодо недійсності оспорюваних договору купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 від 30 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за № 9333, та договорів іпотеки від 30.11.2005 року укладеного в забезпечення кредитного договору № 014/17-36/712-31, та договору іпотеки від 27.03.2008 року укладеного в забезпечення кредитного договору № 014/17-36/1844-31 між ОСОБА_5 та ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" законних підстав для визнання їх недійсними не містили.

За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

У відповідності до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Нормами статтей 237,238 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення в якому одна сторона зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник має право діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє. Повноваження, надані представнику, на підставі довіреності, повинні виконуватися у відповідності до змісту цієї довіреності та у її межах.

Статтею 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також відносно інших осіб, встановлених законом.

Нотаріально посвідченою довіреністю від 15 листопада 2005 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_6 на представництво її загальних інтересів в усіх сферах життя, у тому числі на розпорядження усім належним їй майном.

30 листопада 2005 року ОСОБА_6 діючи від імені позивача, відчужив спірну квартиру відповідачу ОСОБА_5, про що був укладений договір купівлі продажу, посвідчений нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9, за № 9333.

30 листопада 2005 року між відповідачем ОСОБА_5 та відповідачем ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" був укладений кредитний договір № 014/17-36/712-31, для забезпечення виконання якого між даними сторонами був укладений договір іпотеки від 30.11.2005 року, згідно якого предметом іпотеки є спірна квартира.

27 березня 2008 року між відповідачем ОСОБА_5 та відповідачем ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" був укладений кредитний договір № 014/17-36/18844-31, для забезпечення виконання якого між даними сторонами був укладений договір іпотеки від 27.03.2008 року, згідно якого предметом іпотеки є спірна квартира.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.11.2011 року позов ПАТ „ Райффайзен БАНК Аваль" до ОСОБА_5 був задоволений та звернуто стягнення на спірну квартиру, як предмет іпотеки за невиконання кредитних зобов'язань по вищевказаним кредитним договорам.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, щодо визнання договору купівлі продажу квартири недійсним ОСОБА_3 вказувала на те, що не мала наміру продавати квартиру і тому укладений договір купівлі продажу квартири порушує її права та законні інтереси.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині суд правильно виходив з того, що про намір ОСОБА_3 продати належну їй квартиру свідчить видана нею 15 листопада 2005 року і нотаріально посвідчена довіреність на ім'я ОСОБА_6

Представник апелянта в судовому засіданні наполягав на визнанні договору купівлі-продажу квартири недійсним саме на підставі ст.238 ч.3 ЦК України, оскільки договір не відповідає внутрішній волі позивача, а ОСОБА_6 укладаючи з ОСОБА_5 договір купівлі продажу належної їй квартири діяв в своїх інтересах.

Проте з тексту довіреності, вбачається, що позивачка уповноважила ОСОБА_6 на власний розсуд розпоряджатися її власним майном та майновими правами, без застереження порушувати її інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Встановлено, що ОСОБА_3 з часу підписання довіреності від 15 листопада 2005 року з вимогою про її скасування не зверталась.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним із названих підстав, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх позовних вимог.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу від 30 листопада 2005 року із перевищенням повноважень, а також належних доказів, що названий договір є недійсним відповідно до вимог ст.ст. 203,215 ЦК України ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді позивачем надано не було.

При цьому районний суд навів у рішенні відповідні доводи з посиланням на надані по справі докази та положення закону.

Не можливо погодитися і з доводами апелянта про те, що укладений договір купівлі продажу квартири є фіктивним.

В пункті 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними" роз'яснено, що у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не можу бути кваліфікований як фіктивний.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно встановив фактичні обставини справи та належним чином перевірив докази, дійшов висновку про те, що договір купівлі-продажу квартири не є фіктивним, оскільки договір не тільки є укладеним але і виконаний сторонами і за договором було передано майно у власність покупця, цей факт сторонами не оспорений і підтверджений належними доказами.

Розглядаючи спір в частині визнання договору іпотеки укладений між ОСОБА_5 та ПАТ „Райффайзен банк Аваль" від 30.11.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за № 9338 недійсним суд дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги і в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки позивач не надала доказів на підтвердження обману чи помилки з боку сторін правочину на момент його вчинення.

Не можливо погодитися і з доводом представника апелянтиа про те, що вказаний договір є неукладеним, оскільки договір підписаний сторонами договору, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_11 за № 1059.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування чи зміни рішення.

Таким чином оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Докази та обставини, на які посилається апелянт були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновком суду першої інстанції з їх оцінкою.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи являються безпідставними.

Рішення суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2014 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: