Рішення № 41184125, 20.10.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/9766/13-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.Провадження № 22-ц/780/5208/14 Доповідач у 2 інстанції КоцюрбаКатегорія 24 20.10.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

20 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі :

Головуючого - Коцюрби О.П.,

Суддів - Журби С.О., Сержанюка А.С.,

При секретарі - Франюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про стягнення страхового відшкодування, -

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства (далі ПАТ) "Страхова компанія "Арсенал Страхування", третя особа: Публічне акціонерне товариство (далі ПАТ) "Укрсоцбанк" з позовом про стягнення страхового відшкодування. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 29.09.2008 року між ним та ПАТ «Укрсоцбанк» був укладений кредитний договір № 406/216/08-А.

Упродовж 2008-2012 року між позивачем та ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 1079/11-ТЗ/К. Предметом страхування виступали майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача) пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем «Тойота», д.р.н. НОМЕР_4, який належить йому на праві приватної власності.

Вигодонабувачем по даному договору страхування виступало ПАТ «Укрсоцбанк».

28.09.2012 року до вказаного договору страхування, була укладена додаткова угода, якою, в тому числі, був визначений наступний період страхування з 29.09.2012 року по 28.09.2013 року.

10.10.2012 року предмет страхування було викрадено.

Про вказаний факт, він повідомив страховика та виконав усі необхідні обов'язки, визначені договором страхування.

18.12.2012 року між ним та ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» був підписаний договір про передачу права власності.

Вказаним договором, страховик визнав, що подія, що мала місце 10.10.2012 року є страховим випадком та п. 2.1. даної угоди зобов'язався здійснити виплату страхового відшкодування на користь ПАТ «Укрсоцбанк».

03.02.2013 року страховик направив на адресу позивача лист, яким повідомив, що відмовляє у виплаті страхового відшкодування, оскільки позивачем, нібито, не виконано вимоги п. 24.2.3 договору страхування.

Відмовляючи у виплаті страхового відшкодування, страховик зазначив, що позивач у березні 2012 року замінив свідоцтво про реєстрацію ТЗ на дублікат і не повідомив про це страховика, чим порушив п. 24.2.3 договору страхування.

Однак, позивач стверджує, що ним не було порушено п. 24.2.3, так як даним пунктом договору не визначено строку, протягом якого він зобов'язаний повідомити страховика про втрату свідоцтва та не визначено форму (письмову чи усну), якою він мав повідомити страховика про таку втрату.

При укладанні додаткової угоди, він повідомляв представника страховика, що старе свідоцтво було втрачено, а замість нього виданий дублікат. Більш того, при укладенні цієї додаткової угоди нове свідоцтво про реєстрацію було відкопійовано та долучено до страхової справи. Тобто, до настання страхового випадку, страховик, був проінформований позивачем про втрату у березні 2013 року свідоцтва про реєстрацію ТЗ та видачу дубліката.

Договором страхування, встановлена страхова сума у розмірі 150 000 грн., франшиза складає 7 500 грн., а тому, з урахуванням знецінення транспортного засобу із страховика підлягає стягненню 141 965,75 грн.

Позивач просив ухвалити рішенням, яким стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму страхового відшкодування у розмірі 141 965,75 грн.

В подальшому, представником позивача були змінені позовні вимоги, згідно яких, він просив стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1, податковий номер НОМЕР_1, суму страхового відшкодування у розмірі 29 549,64 грн. Стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1, податковий номер НОМЕР_1, суму страхового відшкодування у розмірі 112 416,11 грн. шляхом перерахування на балансовий рахунок № НОМЕР_5 в ПАТ «Укрсоцбанк».

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.06.2013 року позивачу відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з вище зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просив, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.06.2013 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог. Зазначив, що рішення суду першої інстанції є незаконним.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.06.2013 року в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» і роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 970 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

В п. 2 ч. 1 ст. 989 ЦК України вказано, що страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування, надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику.

Як встановлено в судовому засіданні, 29.09.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» був укладений кредитний договір № 406/216/08-А на купівлю автотранспортного засобу.

Відповідно до п. 1.2. договору, кредит надавався ОСОБА_1 для оплати придбаного автомобіля марки Toyota Prado, 2008 року випуску, чорного кольору.

Упродовж 2008-2012 року, між позивачем та ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 1079/11-ТЗ/К. Предметом страхування виступали майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем «Тойота», д.р.н. НОМЕР_4, який належить позивачеві на праві приватної власності.

Вигодонабувачем по даному договору страхування, виступало ПАТ «Укрсоцбанк».

28.09.2012 року до вказаного договору страхування була укладена додаткова угода, якою, в тому числі, був визначений наступний період страхування: з 29.09.2012 року по 28.09.2013 року. При цьому, як зазначено у п. 2 цієї додаткової угоди, всі положення договору, які не змінювались сторонами при підписанні цієї додаткової угоди, залишились незмінними і обов'язковими для сторін. Таким чином, підписанням додаткової угоди, позивачем підтверджено, що автомобіль НОМЕР_2, належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_6, про що зазначено у договорі.

Як вбачається з постанови слідчого СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області лейтенанта міліції О.М. Ковальчука про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 19.10.2012 року, предмет страхування - автомобіль Toyota Land Cruiser Prado, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_3, який належав ОСОБА_1 був викрадений. По факту незаконного заволодіння транспортним засобом, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України була порушена кримінальна справа.

Про вказаний факт, позивачем було повідомлено відповідача і подано до страхової компанії заяву про настання події що має ознаки страхового випадку.

Пунктом 25.1.11. договору, на позивача, як на страхувальника за договором, було покладене зобов'язання, у випадку викрадення ТЗ передати представнику страховика документи, які надають право на управління застрахованим ТЗ, в тому числі і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, відомості щодо якого були зафіксовані у договорі страхування.

18.12.2012 року між позивачем та ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» був підписаний договір про передачу права власності.

Вказаним договором, страховик визнав, що подія, яка мала місце 10.10.2012 року є страховим випадком та п. 2.1 даної угоди зобов'язався здійснити виплату страхового відшкодування на користь ПАТ «Укрсоцбанк».

ОСОБА_1 у березні 2012 року було замінено свідоцтво про реєстрацію ТЗ у зв'язку з його втратою.

03.02.2013 року відповідач направив на адресу позивача лист, яким повідомив, що відмовляє у виплаті страхового відшкодування, так як позивачем, не виконано вимоги п. 24.2.3 договору страхування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 було порушено п. 24.2.3 договору страхування, так як останній не повідомив страховика про втрату свідоцтва про реєстрацію автомобіля і таким чином позивачем були надані неправдиві відомості щодо предмета страхування.

Проте, з такими висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, так як п. 24.2.3 договору страхування визначено, що страхувальник зобов'язаний надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки ступеню страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику (передача застрахованого ТЗ в оренду (прокат) чи в заставу, зміна власника тз, заміна кузова чи двигуна, встановлення додаткового обладнання, наявність подвійного страхування, зняття ТЗ з державного обліку, втрата ключа чи реєстраційних документів на застрахований ТЗ, поломка чи зняття протиугінного пристрою, використання ТЗ як таксі).

Дійсно, 07.03.2012 року свідоцтво про реєстрацію ТЗ у зв»язку з втратою було змінено на дублікат, але позивачем при цьому не було порушено п. 24.2.3 договору страхування.

Києво-Святошинським районним судом Київської області при розгляді справи не враховано, що п. 24.2.3 не визначає форму - письмову чи усну, якою позивач повинен був повідомити страховика про таку втрату.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що при укладенні додаткової угоди від 28.09.2012 року, нове свідоцтво про реєстрацію ТЗ було відкопійовано та долучено до страхової справи.

Судом першої інстанції не враховано, що п. 24.2.3 не визначає строку протягом якого позивач зобов'язаний повідомити страховика про втрату свідоцтва.

Також, суд першої інстанції проігнорував, що повторним письмовим повідомленням від 15.06.2013 року позивач повторно проінформував відповідача про те, що в березні 2012 року було втрачено свідоцтво про реєстрацію ТЗ та замість втраченого свідоцтва про реєстрацію ТЗ, 07.03.2012 року видано дублікат.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що на момент ухвалення судового рішення, порушень договору страхування позивачем не було допущено.

Києво-Святошинським районним судом Київської області при розгляді справи не було враховано те, що 18.12.2012 року між позивачем та ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» був підписаний договір про передачу права власності.

Вказаним договором п. 2.1 встановлено, що страховик зобов'язався виплатити передбачену п. 1.4 угоди суму страхового відшкодування страхувальнику, на реквізити, вказані вигодонабувачем у розпорядженні щодо напряму виплати страхового відшкодування.

Напрям виплати страхового відшкодування, вигодонабувач вказав у розпорядженні від 13.12.2012 року, вих. 10.1-12/67.

Суд першої інстанції не прийняв дану угоду до уваги з причин того, що на ній відсутня печатка ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування», а повноваження представника страховика не підтверджені.

Посилаючись на вказані обставини, Києво-Святошинський районний суд Київської області порушив вимоги ст. 204 ЦК України, у відповідності до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи не містять рішення суду про визнання угоди про передачу права власності від 18.12.2012 року недійсною, також суд першої інстанції не зазначив жодну норму права, з якою він пов»язує недійсність даного правочину.

Таким чином, угода про передачу права власності від 18.12.2012 року є правомірною та обов'язковою для виконання сторонами, у тому числі зобов'язання страховика сплатити відповідну суму страхового відшкодування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.06.2013 року скасуванню і по справі необхідно ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2013 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про стягнення страхового відшкодування.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1, податковий номер НОМЕР_1 у рахунок виплати страхового відшкодування у розмірі 29 549, 64 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1, податковий номер НОМЕР_1, суму страхового відшкодування у розмірі 112 416, 11 грн., шляхом перерахування на балансовий рахунок Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» № НОМЕР_5, МФО 300023, одержувач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019..

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: