Ухвала суду № 41173969, 22.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/22316/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області Державної податкової служби (далі - Новоселицька МДПІ)

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.10.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012

у справі № 2а-3107/10/2470

за позовом Новоселицької МДПІ

до приватного підприємства з іноземними інвестиціями "Земі-Транс" (далі - Підприємство)

про стягнення коштів.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року Новоселицька МДПІ звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила стягнути з Підприємства до державного бюджету в Герцаївському районі податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 151 694,20 грн. за рішенням від 23.09.2010 № 735/23 про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.10.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012, у позові відмовлено з тих мотивів, що чинним законодавством України не передбачено такого критерію визначення звичайної ціни товару для цілей оподаткування ПДВ, як його митна вартість.

Посилаючись на невідповідність судів положенням пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», Новоселицька МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про заниження відповідачем бази оподаткування ПДВ за операціями з продажу автомобілів за заниженою ціною. Крім того, відповідач наголошує на фіктивності угод, за якими спірні автомобілі ввозилися на територію України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що Новоселицькою МДПІ було проведено виїзну позапланову перевірку Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за травень 2010 року та червень 2010 року. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 17.09.2010 № 826/23/32626146, в якому зазначено про заниження відповідачем бази оподаткування ПДВ шляхом реалізації на митній території України імпортованих транспортних засобів за ціною, нижчою ніж їх митна вартість.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань від 08.09.2010 № 721/23, яке, в свою чергу, слугувало підставою для прийняття Новоселицькою МДПІ рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін від 23.09.2010 № 735/23.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні цього позову, суди обох попередніх інстанцій цілком об'єктивно не погодилися із зазначеними висновками податкового органу.

Так, відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

На час виникнення спірних правовідносин звичайна ціна визначалася х урахуванням положень пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Так, підпунктом 1.20.1 цього пункту передбачено, що звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За правилами підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Однак у справі, що переглядається, податковою інспекцією не подано доказів на підтвердження невідповідності ціни реалізації Підприємством автомобілів рівню звичайної ринкової ціни, не наведено інформації щодо існуючої пропозиції на відповідному ринку по аналогічним, ідентичним, однорідним товарам.

Доводи Новоселицької МДПІ щодо необхідності застосування митної вартості як рівня ринкової ціни на ввезені автомобілі не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства.

Адже аналіз положень пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» дозволяє зробити висновок про те, що для цілей оподаткування при реалізації товарів застосовується вартість товарів, що відповідає принципам цієї норми Закону. Митна вартість товару визначається за правилами розділу XI Митного кодексу України та використовується для митний цілей. Визначена декларантом митна вартість водночас не дозволяє достовірно визначити звичайну ринкову ціну на аналогічний товар, що склалася у певному регіоні; визначення та перевірка саме ринкової ціни на товар не належить до компетенції митних органів.

З огляду на наведене суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що визначення Підприємству бази оподаткування ПДВ за операціями з реалізації на території України імпортованого товару, виходячи з митної вартості останнього, не відповідає вимогам пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Посилання податкового органу на фіктивність правочинів, укладених позивачем з нерезидентом, на підставі яких Підприємством ввозилися спірні транспортні засоби на територію України, не спростовують висновки судів, покладені в основу прийняття рішень зі спору. Адже до предмету доказування у даній справі належать обставини щодо порядку оподаткування операцій з реалізації товару на митній території України; дотримання позивачем митного законодавства під час ввезення цього товару на територію України не має правового значення для вирішення даного спору.

Оскільки висновки судів цілком відповідають нормам матеріального права та установленим за наслідками оцінки наявних у справі доказів обставинам справи, то підстави для скасування оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.10.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 у справі № 2а-3107/10/2470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько