Ухвала суду № 41173964, 22.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/4568/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А. О.

та представників сторін:

позивача - Нежельська О.С.,

відповідача -не з'явився,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби(далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012

у справі № 2а-7730/11/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Форвард" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.01.2011 № 0000012200.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові акти і відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про правомірність донарахування платникові оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за наслідками виявлення фактів, що свідчать про заниження Товариством оподатковуваного доходу.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Як встановили суди, на виконання постанови слідчого відділу податкової міліції ДПА у Харківській області від 12.11.2010 у кримінальній справі № 16100032, порушеній відносно посадових осіб товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Восток», за наказом керівника ДПІ від 01.12.2010 № 1487 відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 28.12.2010 № 13693/2200/32439633. В цьому акті зазначено про заниження позивачем оподатковуваного доходу внаслідок невключення до його складу відсотків, одержаних від надання позик, та одержаних за рішеннями Третейського суду штрафів та збитків, а також про завищення валових витрат на оплату консультаційних послуг.

Наведені висновки стали підставою для прийняття ДПІ оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3 551 693,25 грн. (у тому числі 2 841 354,60 грн. за основним платежем та 710 338,68 грн. за штрафними санкціями).

Як на один з мотивів для задоволення розглядуваних позовних вимог суди послалися на те, що оскільки перевірка позивача була призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, за відсутності доказів набрання законної сили судовим рішенням в кримінальній справі, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Дійсно, згідно з пунктом 86.9 статті 86 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

У той же час суди залишили поза увагою той факт, що спірна перевірка була призначена та проведена 28.12.2010, тобто до часу набрання чинності Податковим кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити правові наслідки, які були передбачені попередніми нормативно-правовими актами (що діяли на момент настання юридичного факту).

З урахуванням викладеного підстави для поширення положень пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України на розглядувані правовідносини відсутні.

Надаючи правову оцінку обставинам, які слугували підставою для донарахування Товариству оспорюваної суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, суди встановили, що позивач є позикодавцем за договорами позики від 28.01.2008 № П/01/08-01, від 02.04.2007 № З/04/07-01, від 10.06.2009 № П/06/09-01, від 10.03.2009 № П/03/09-01, від 27.10.2009 № П/10/09-01 та від 01.03.2010 № П/03/10-01 як керуючий активами закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Лідер», а також за договорами позики від 01.02.2008 № П/02/08-01, від 31.01.2008 № П/01/08-02 як керуючий активами закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Вікторія»

За висновком ДПІ, оскільки пунктом 6 частини другої статті 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» заборонено компанії з управління активами під час провадження діяльності з управління активами ІСІнадавати позику за рахунок активів ІСІ, то відсотки, отримані за вказаними договорами позики, не є доходами від здійснення операцій з активами ІСІ, що підлягають включенню до валового доходу відповідно до підпункту 4.2.8 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відхиляючи зазначений висновок податкового органу як необґрунтований, суди попередніх інстанцій послалися на те, що обмеження в діяльності компаній з управління активами, установлені пунктом 6 частини другої статті 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», не поширюються на діяльність позивача як компанії з управління активами венчурного фонду з огляду на положення частини третьої цієї ж статті Закону.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд.

Таким чином, особами-позичальниками за розглядуваними договорами позики можуть бути тільки пов'язані особи із числа емітентів, частка в корпоративних правах яких входить до складу активів такого ІСІ. Надання позик третім особам за рахунок коштів венчурного ІСІ не дозволяється.

Судами було встановлено факт дотримання позивачем наведеної вимоги Закону щодо кола осіб, які можуть бути позичальниками ІСІ. Зокрема, за наслідками дослідження статутних документів позичальників (товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Опціон», товариства з обмеженою відповідальністю «Інновіда-Україна», товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Транзіт», товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трансферт-Фінанс») суди встановили, що ці підприємства є учасниками закритих недиверсифікованих венчурних пайових інвестиційних фондів «Лідер» та «Вікторія».

На підставі цього суди дійшли цілком вмотивованого висновку про відсутність підстав для включення позивачем до валового доходу процентів, одержаних за названими договорами позики.

По епізоду щодо невключення позивачем до валового доходу штрафів та збитків у загальній сумі 9 198 000 грн., що надійшли на рахунок Товариства на виконання рішень Третейського суду, суди зазначили, що ці кошти отримані Товариством саме як керуючим активами закритих недиверсифікованих венчурних пайових інвестиційних фондів «Лідер» та «Вікторія».

Відповідно до частини шостої статті 23 Закону України «Про інститути спільного інвестування» бухгалтерський та податковий облік операцій та результатів діяльності зі спільного інвестування, яка проводиться компанією з управління активами через пайовий інвестиційний фонд, здійснюється компанією з управління активами окремо від обліку операцій та результатів її господарської діяльності та обліку операцій та результатів діяльності інших пайових інвестиційних фондів, активи яких перебувають в її управлінні.

За правилами підпункту 4.2.8 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валового доходу кошти спільного інвестування, а саме кошти, залучені від інвесторів інститутів спільного інвестування (ІСІ), доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від здійснення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону.

Згідно з пунктами 1, 9 частини першої статті 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування» активи інституту спільного інвестування - це сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування; кошти спільного інвестування - це кошти, внесені засновниками корпоративного інвестиційного фонду та залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ, доходи, нараховані за активами ІСІ, та інші доходи від діяльності ІСІ (проценти за позиками, орендні (лізингові) платежі тощо).

А відтак у даному разі для встановлення порядку оподаткування коштів, отриманих позивачем за судовими рішеннями, судам необхідно було за наслідками аналізу змісту цих судових рішень встановити правову природу цих коштів, з'ясувавши, чи були отримані ці штрафи та збитки від операцій з активами ІСІ у розумінні наведеної норми Закону, чи від операцій з власними активами Товариства; для цього судам необхідно було перевірити порядок відображення відповідних активів у податковому та бухгалтерському обліку Товариства, а також з'ясувати, до складу яких саме активів було включено позивачем одержані суми штрафів та збитків.

У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти в частині прийняття рішення по цьому епізоду та направити справу на новий розгляд для встановлення наведених обставин, що мають істотне значення для вирішення цього спору.

Не визнаючи права позивача на включення до валових витрат вартості консультаційних послуг, наданих суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ЕтінзонОленою Пилипівною у рамках виконання договору від 01.04.2010 № У-Е-КУА, ДПІ послалася на те, що, виконання зазначених послуг не підтверджено документально, тоді як зміст цих послуг дублює посадові обов'язки наявного у штаті Товариства працівника юридичного управління.

Надаючи правову оцінку зазначеним доводам податкового органу, суди на підставі наявних у справі доказів (договору, актів прийому-передачі, рахунків-фактур) дійшли висновку про відповідність розглядуваних витрат критерію документальної підтвердженості, позаяк подані позивачем первинні документи містять необхідні для цілей оподаткування відомості щодо змісту операції, її вартості та підтверджують факт її здійснення.

Також суди цілком обґрунтовано відхилили і посилання ДПІ на відсутність зв'язку цих послуг з господарською діяльністю позивача, позаяк предметом послуг було надання консультування саме у сфері управління активами ІСІ.

А відтак Вищий адміністративний суд України погоджується з незаконністю донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2500 грн.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012 у справі № 2а-7730/11/2070 скасувати в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 26.01.2011 № 0000012200 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2 874 375 грн. (у тому числі 2 299 500 грн. за основним платежем та 574 875 грн. за штрафними санкціями).

У цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012 у справі № 2а-7730/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючийсуддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько