Ухвала суду № 41173963, 22.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2014 року м. Київ К/800/8218/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.01.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013

у справі № 2а-6435/11/1470

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Визит-Альянс" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.01.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.02.2011 № 0000242301 та № 0000252301.

У прийняття цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що витрати позивача на оплату відсотків за банківським кредитом було правомірно відображено позивачем у складі валових витрат платника відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Посилаючись на невідповідність наданої судами правової оцінки обставин справи вимогам чинного законодавства (зокрема, пункту 3.1 статті 3, підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та наявним у справі доказам, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема, ДПІ зазначає, що у даному разі витрати позивача на оплату відсотків за кредитом є витратами, що складають собівартість кваліфікаційного активу, а тому ці витрати підлягають амортизації у складі вартості відповідної групи основних фондів.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010. За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 02.02.2011 № 383/23-200/30680882 та прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 18.02.2011 № 0000242301, за яким Товариству нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 827 896,25 грн. (у тому числі 662 317 грн. за основним платежем та 165 579,25 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 18.02.2011 № 0000252301, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5 927 205 грн.

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став висновок податкового органу про незаконне відображення позивачем у складі валових витрат підприємства суми нарахованих та сплачених відсотків за користування банківським кредитом. При цьому ДПІ посилається на те, що в разі використання кредитних коштів для придбання об'єктів рухомого та нерухомого майна, ремонту основних фондів відсотки за користування цими коштами є фактично частиною вартості таких об'єктів основних фондів, а відтак підлягають амортизації у складі вартості відповідної групи основних фондів у порядку, визначеному статтею 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди цілком обґрунтовано визнали наведений висновок податкового органу таким, що не відповідає нормам матеріального права, які регулюють розглядувані правовідносини.

Так, відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

За правилами підпункту 8.1.2 пункту 8.1 цієї ж статті Закону амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

За змістом підпункту 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Наведені норми не дають підстави для ототожнення витрат на сплату кредитних коштів з витратами на придбання (ремонт) основних фондів.

У той же час пункт 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями.

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Зміст наведених норм Закону свідчить на користь висновку про те, що законодавець виділив витрати на сплату процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за кредитом) як окрему категорію витрат незалежно від цільового призначення кредитних коштів та встановив особливий порядок відображення цих витрат у податковому обліку платника.

Обставин щодо використання позивачем одержаних кредитних коштів поза межами господарської діяльності платника податковою інспекцією виявлено не було; правильність нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами у перевіреному періоді ДПІ не заперечується.

У зв'язку з викладеним Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для невизнання права позивача на відображення у складі валових витрат нарахованих (сплачених) відсотків за банківськими кредитами та погоджується з правильністю оскаржуваних судових рішень про задоволення даного позову.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.01.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 у справі № 2а-6435/11/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько