Ухвала суду № 41161764, 13.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2014 року Справа № 9104/147842/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду в м. Тернополі на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду в м. Тернополі про повернення зайво виплачених коштів,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду в м. Тернополі в якому просив зобов'язати відповідача повернути зайво сплачені кошти в сумі 548,10 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року позовні вимоги задоволено, зобов'язано управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі повернути ОСОБА_1 зайво зараховані грошові кошти в сумі 548 (п'ятост сорок вісім) грн. 10 коп. на картковий рахунок № НОМЕР_1 Приватбанку, номер рахунку НОМЕР_2, МФО 305299, ОКПО 14360570.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду в м. Тернополі оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що постанова винесена з порушенням норми матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що згідно Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно ст. 1 вказаного Закону страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Сфера дії цього Закону поширюється на відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню (ст. 5 Закону).

Страхувальниками згідно зі ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є роботодавці, зокрема, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону. Стаття 15 вказаного Закону передбачає, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону. Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 17 цього ж Закону (в редакції, що діяла до внесення змін згідно Закону України від 08.07.2010р. № 2464-VI) страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Відповідно до ст. 18 зазначеного вище Закону страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 727/98 від 03.07.1998р. суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до Пенсійного фонду України - 42 відсотки.

Тобто, вказаним вище Указом Президента України регулюються відносини пов'язані зі сплатою податків, зборів інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. Страхові ж внески, як зазначалося вище, не відносяться до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. Тобто, суми відрахувань єдиного податку, можуть зараховуватися як страхові внески, проте вони при сплаті не є саме страховими внесками.

Згідно зі ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд не може провадити будь-яку іншу діяльність, крім зазначеної у частині першій цієї статті, і використовувати кошти загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на цілі, не пов'язані із зазначеною діяльністю.

Таким чином, суми єдиного податку сплачені позивачем та в подальшому розподілені відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» не є страховими внесками, а отже відсутній обов'язок повертати сплачений позивачем єдиний податок.

Враховуючи викладене просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до статті 1 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Згідно статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону, сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та інше.

За нормами статті 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону, зокрема підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичної партії ( у тому числі філії представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1,10,15 статті 11 цього Закону.

Згідно Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку в таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки, до Пенсійного фонду України - 42 відсотки, на обов'язкове соціальне страхування -15 відсотків.

Судом першої інстанції у даній спірній ситуації з'ясовано, що позивач ОСОБА_1, як приватний підприємець до 01.01.2011 року був платником єдиного податку, сплата якого регулювалась Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 746/99 від 28.06.1999 року, сплатив на рахунки Державного казначейства України 1305 грн. з яких 42 % 548,10 грн. перераховано на рахунки Пенсійного фонду України.

З 01.01.2011 року вступив в силу Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-УІ дія якого поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно - правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Оскільки з 01.01.2011 року встановлено інший порядок сплати внесків, а саме внески сплачуються на рахунки органів Пенсійного фонду України відкриті в органах Державного казначейства України, то позивач звернувся до відповідача 14 червня 2011 року із заявою про зарахування на єдиний соціальний внесок зайво сплаченого ним єдиного податку за 2009-2010 роки в сумі 548,10 грн., а в заяві від 15.09.2011 року просив повернути зайво переплачені в 2010 році грошові кошти у вказаній сумі. 15.09.2011 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Тернополі ОСОБА_1 направлено відповідь за № 19741/02 про неможливість повернення або зарахування переплати на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з відкликанням спільного листа Пенсійного фонду України від 14.02.2011 року № 2634/03-20 та Державної податкової адміністрації України від 14.02.2011 року № 3986/7/19-0117/165 «Щодо надходжень єдиного податку з 01.01.2011 року», в якому було зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року № 1196 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 року № 507» передбачено, що суб'єкт малого підприємництва сплачує 43% нарахованого єдиного податку на рахунки відповідного бюджету, а 57% нарахованого єдиного податку на рахунки органів Пенсійного фонду України як частину суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За період з 01.01.2011 року до 07.02.2011 року сплата єдиного та фіксованого податків здійснювалась на розподільчі рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України у 2010 році. Розподіл зазначених видів платежів між місцевими бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснювався у порядку, що діяв до 01 січня 2011 року. Таким чином внаслідок сплати ОСОБА_1 єдиного податку в грудні 2010 року та в січні 2011 року на рахунок Пенсійного фонду України зараховано 42% сплаченого податку.

Суд першої інстанції вірно відхилив доводи відповідача, що в даний час відсутня можливість повернення або зарахування надміру сплачених коштів на рахунках управлінь Пенсійного фонду України через відкликання вище вказаного спільного листа Пенсійного фонду України від 20.05.2011 року № 10045/03-20 та Державної податкової адміністрації України від 20.05.2011 року № 14152/7/19-0116/411. При цьому правильно зазначив, що відповідно до Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 27.09.2010 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 року за № 955/18250 передбачено порядок та умови такого перерахування коштів або в рахунок майбутніх платежів або повернення їх, як помилково сплачених.

А відтак суд прийшов до переконливого висновку про підставність заявлених позовних вимог.

З врахування викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду в м. Тернополі - залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року по справі № 2-а/1970/2812/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Т.І. Шинкар

Н.В. Ільчишин