Постанова № 41160081, 17.10.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2014 року 810/5850/14

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправними дій, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними дій, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2013 №Ф-70-У та зобов'язання припинити нарахування сплати єдиного внеску позивачу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". З травня 2006 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування. Всупереч чинному пенсійному законодавству, яке звільняє працюючих пенсіонерів, що перебувають на спрощеній системі оподаткування, від сплати єдиного внеску, відповідачем було нараховано недоїмку по сплаті єдиного внеску та виставлено вимогу від 21.11.2013 №Ф-70-У. Зважаючи на неправомірність таких дій податкового органу, позивач звернувся до суду.

Відповідач заперечень проти позову або будь-яких пояснень до суду не надав.

Позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.

У судове засідання, призначене на 17.10.2014, відповідач не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, але про причини своєї неявки суд не повідомив.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Крім того, частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 та ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 02.06.1999 ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_2.

Крім того, судом встановлено, що з 04.05.2006 ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що в ЄДРПОУ зроблений запис №23280000000001629.

Так, згідно відмітки на Свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії НОМЕР_3 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування в Білоцерківській ОДПІ з 17.05.2006.

Відповідачем 21.11.2013 прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-70-У, відповідно до якої визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 2061,53 грн.

Проте, не погоджуючись із діями відповідача та прийнятою вимогою, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до статті 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону).

06 серпня 2011 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 07.07.2011 №3609-VІ, яким статтю 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" доповнено частиною четвертою, відповідно до якої фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

З аналізу законодавства, що регулює спірні правовідносини, вбачається, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та одночасно є пенсіонерами, що отримують пенсію за віком або по інвалідності, можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено поняття "пенсія", зокрема, це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Так, статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Тобто нормами зазначеного Закону встановлено загальне правило набуття (призначення) пенсії.

Як встановлено судом, позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до ст. 12 вищезазначеного Закону пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку (за умови певної вислуги років).

Відповідно до ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" перелічені вище особи мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Статтями 2, 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" встановлено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби за наявності вислуги років.

Згідно норм статті 5 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" особам, звільненим з військової служби, іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, може призначатися (за їх бажанням) пенсія на умовах і в порядку, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до статті 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі, якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором.

Згідно з п. 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, затвердженого Указом Президента України від 13.05.1993 №174/93, офіцери можуть бути звільнені з військової служби: а) за вислугою строку служби; б) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Окремі категорії осіб офіцерського складу, перелік яких затверджується Міністром оборони України, за їх згодою можуть бути звільнені з військової служби за віком, якщо їм до досягнення встановленого граничного віку залишилося п'ять і менше років за умови наявності у них права на одержання пенсії за вислугу років. Офіцери, у яких закінчився строк контракту і які досягли граничного віку перебування на військовій службі, можуть бути залишені на ній за їх згодою після укладення нового контракту, але не більш як до досягнення граничного віку перебування в запасі; в) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби; г) у зв'язку зі скороченням штатів або з організаційними заходами в разі неможливості використання на військовій службі; д) після закінчення строку контракту або у зв'язку з його розірванням; е) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; є) за службовою невідповідністю; ж) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; з) за власним бажанням за наявності вислуги не менш як п'ять років у календарному обчисленні на посадах офіцерського складу.

У рішенні Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 1-16/99 по справі за конституційними поданнями Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини сьомої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" зазначено, що Україна, як соціальна держава, взяла на себе зобов'язання щодо соціального захисту громадянина, забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, тощо. Позбавлення членів сім'ї працівника міліції чи особового складу державної пожежної охорони права на житлово-комунальні пільги, якими вони користувались протягом усього періоду перебування останнього на службі в міліції чи державній пожежній охороні, у разі його звільнення за віком, через хворобу чи за вислугою років означало б не лише суттєве обмеження прав особи, звуження їх змісту та обсягу, а й дискримінацію непрацездатних, приниження людини, зневажання її честі й гідності, повагу до яких закріплено на конституційному рівні.

Таким чином, згідно приписів п. 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, затвердженого Указом Президента України від 13.05.1993 №174/93, позивач досяг пенсійного віку, встановленого спеціальним законодавством і є пенсіонером за віком.

Частина 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким пенсію призначено відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", та враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів укладення позивачем з Білоцерківською ОДПІ договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, то у позивача відсутній обов'язок зі сплати за себе з 06 серпня 2011 року єдиного внеску, що не було враховано відповідачем при винесення оскаржуваної вимоги.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що сформована відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2013 №Ф-70-У є протиправною і підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Задоволенню в адміністративному процесі підлягають лише ті вимоги, які поновлюють порушене право особи в публічно-правових відносинах.

Враховуючи те, що наслідком відповідної активної поведінки відповідача стало конкретне рішення, а саме: вимога від 21.11.2013 №Ф-70-У про сплату боргу, яка, як встановлено судом, є протиправною, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування оскаржуваної вимоги є достатнім та належним способом захисту порушених прав позивача в сфері публічно-правових відносин з відповідачем.

Відтак, у задоволенні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття вимоги про сплату боргу від 21.11.2013 №Ф-70-У суд вважає за необхідне відмовити.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача припинити нарахування сплати єдиного внеску позивачу, то вона залишається судом без задоволення з огляду на таке.

Згідно з вимогами статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.

Виходячи зі змісту статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи. Отже, зобов'язання, встановлені в резолютивній частині рішення суду, не можуть поширюватись на майбутнє. Таким чином, неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивача в майбутньому.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача підтверджені матеріалами справи, доведені під час розгляду справи та такі, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню з державного бюджету на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2013 № Ф-70-У.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачений судовий збір у сумі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.