Ухвала суду № 41159630, 30.10.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0908/5698/2012

Провадження № 22-ц/779/1088/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Якимів Р.В.

Суддя-доповідач Васильковський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Девляшевського В.А., Малєєва А.Ю.

секретаря Мельник О.В.,

з участю представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсними додаткових угод до кредитного договору за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 ОСОБА_9 на рішення Калуського міськрайонного суду від 01 квітня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

у травні 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся з первісним позовом, посилаючись на те, що на підставі кредитного договору від 27.11.2007 року з наступними змінами до нього ОСОБА_5 надано кредит в сумі 1 390 000 грн., терміном погашення до 24.11.2017 року, зі сплатою 12,75 % річних. В забезпечення зобов'язань за кредитним договором 30.11.2007 року з ОСОБА_5 укладено два договори іпотеки, а 27.11.2007 року з ОСОБА_6 укладено договір поруки. Збільшивши позовні вимоги банк, у зв'язку з невиконанням зобов'язань, просив стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором станом на 16.01.2013 року на загальну суму 1 886 653,08 грн. та судові витрати.

В жовтні 2012 року ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом, мотивуючи його тим, що банк неправомірно підвищив процентну ставку по додаткових угодах, змінивши її починаючи з 2009 року з 12,75 % до 20 %. Оскільки банк в односторонньому порядку змінив умови договору, просила визнати недійсними додаткові угоди № 010/14-10-912-1 від 27.02.2009 року, № 010/14-10-912-3 від 28.08.2009 року, № 010/14-10-912-4 від 25.03.2010 року, № 010/14-10-912-5 від 22.04.2010 року до кредитного договору № 010/14-10-912 від 27.11.2007 року.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 15 листопада 2012 року позови ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 об'єднано в одне провадження.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 01 квітня 2014 позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредиту в сумі 1 886 653,08 грн. Вирішено питання судових витрат. В задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання додаткових угод до кредитного договору № 010/14-10-912 від 27.11.2007 року недійсними відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 ОСОБА_9 посилається на необґрунтованість судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що про укладені додаткові угоди ОСОБА_5 не було відомо до виникнення судового спору, так як остання їх не підписувала. Призначаючи судово-почеркознавчу експертизу суд не повідомив їй реквізити для здійснення оплати, тому експертною установою було повернуто матеріали справи без виконання. Суд не врахував, що додатковими угодами до кредитного договору без відома відповідачки збільшено процентну ставку до 20 % з 2009 року, а згідно розрахунку нарахування відсотків за 20-ти відсотковою ставкою проводилося ще з 2007 року. Не враховано судом і те, що банк порушив вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», так як встановлений договором розмір процентів не міг бути збільшений банком без її згоди. Тому просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В засіданні апеляційного суду представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» доводи апеляційної скарги заперечила. Відповідачі ОСОБА_5, її представник ОСОБА_9 та ОСОБА_6, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, не з'явились, що згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає її розглядові.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 010/14-10-912 від 27.11.2007 року з наступними змінами, згідно якого ОСОБА_5 надано кредит в сумі 1 390 000 грн. з терміном погашення до 24.11.2017 року та зі сплатою 12,75 % річних. Між банком та ОСОБА_5 укладено додаткові угоди № 010/14-10-912-1 від 27.02.2009 року, № 010/14-10-912-3 від 28.08.2009 року, № 010/14-10-912-4 від 25.03.2010 року, № 010/14-10-912-5 від 22.04.2010 року до кредитного договору № 010/14-10-912 від 27.11.2007 року про зміну графіків повернення кредиту, сплати процентів, збільшення відсоткової ставки. В забезпечення зобов'язань за кредитним договором з ОСОБА_5 укладено два договори іпотеки від 30.11.2007 року за реєстровим № Д-1936 та № Д-1938. Також, в забезпечення вищевказаних зобов'язань 27.11.2007 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 укладено договір поруки № 010/14-10-912-230. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 зобов'язань станом на 16.01.2013 року сума заборгованості склала: по кредиту - 1 274 957,58 грн., по відсотках - 507 794,57 грн., пеня - 103 900,93 грн. Загальна сума заборгованості становить 1 886 653,08 грн., що стверджується відповідним розрахунком.

Задовольняючи позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відмовляючи в позові ОСОБА_5, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк, а ОСОБА_5 порушила взяті на себе зобов'язання за кредитним договором. Волевиявлення сторін на укладення кредитного договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Відповідачкою не доведено обставин щодо несправедливих та дискримінаційних по відношенню до неї положень

Такий висновок суду відповідає нормам матеріального права, зокрема ст. ст. 526, 549, 610, 629, 1054 ЦК України щодо належного виконання умов, встановлених кредитним договором, зобов'язання позичальника повернути кредит і сплатити проценти, права кредитора на неустойку у разі порушення боржником зобов'язання, та ст. 554 ЦК України щодо солідарного обов'язку боржника і поручителя перед кредитором, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки.

Посилання апелянта на неправомірне збільшення процентної ставки додатковими угодами до кредитного договору без відома відповідачки є необґрунтованим.

Як видно з листа від 04.06.2008 року банк повідомив ОСОБА_5 про збільшення процентної ставки з 12,75 % до 18 % у відповідності до п. 1.4.1.7 укладеного між ними кредитного договору (т. 1 а. с. 185).

Згідно умов додаткової угоди № 010/14-10-912-1 від 27.02.2009 року сторони встановили новий графік погашення кредитної заборгованості; додатковою угодою № 010/14-10-912-3 від 28.08.2009 року визначили розмір фактичної заборгованості станом на дату укладення цієї додаткової угоди в сумі 1 252 277,18 грн., яка збільшується на суму заборгованості за процентами і встановили новий графік погашення кредиту та сплати процентів; додатковою угодою № 010/14-10-912-4 від 25.03.2010 року збільшили процентну ставку з 18 % до 20 % річних та встановили розмір фактичної заборгованості 1 243 010,17 грн. і новий графік погашення кредиту та сплати процентів; додаткова угода № 010/14-10-912-5 від 22.04.2010 року стосується заставного майна і підтвердження зобов'язань поручителя ОСОБА_6, крім того сторони підтверджують свої зобов'язання по всім іншим умовам договору.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, при укладенні кредитного договору і додаткових угод, беручи на себе певні зобов'язання, ОСОБА_5 усвідомлювала, що повинна належно їх виконувати відповідно до умов договору, однак у встановлений строк зобов'язання не виконала.

Доводи апеляційної скарги про те, що додаткові угоди до кредитного договору, внаслідок яких збільшився обсяг її відповідальності, ОСОБА_5 не підписувала, а судом першої інстанції не забезпечено проведення судово-почеркознавчої експертизи, колегія суддів відхиляє.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 заперечувала вчинення свого підпису на додаткових угодах до кредитного договору № 010/14-10-912 від 27.11.2007 року і заявила клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 червня 2014 року така експертиза була призначена.

Згідно висновку експерта № 09/03-304 НДЕКЦ при УМВС України в Івано-Франківській області від 07.10.2014 року за результатами судово-почеркознавчої експертизи вирішити питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_5 в графі (підпис) додаткових угод до кредитного договору № 010/14-10-912 від 27.11.2007 року, а саме: № 010/14-10-912-1 від 27.02.2009 року, № 010/14-10-912-3 від 28.08.2009 року, № 010/14-10-912-4 від 25.03.2010 року, № 010/14-10-912-5 від 22.04.2010 року тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_5, не є можливим по причині спрощеної будови підпису, що не дозволяє виявити сукупність ознак, які б ідентифікували підпис виконавця; питання: чи виконано підпис у даних документах ОСОБА_5 зміненим способом (скорописним, іншою рукою, незвичним триманням приладу для писання) та чи виконано підпис на документах спеціально із зміною ознак свого підпису або в незвичних умовах, не вирішувалося по причині не встановлення виконавця підпису (т. а. с. 133-137).

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У висновку експертизи відсутня у категоричній формі відповідь на питання щодо невиконання позивачкою підпису у заяві.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

За змістом ст. ст. 207, 215 ЦК України, ст. 60 ЦПК України, з урахуванням предмета та підстави позову, саме позичальник має довести належними та допустимими доказами, що оспорювані правочини ним не підписані.

Доводи відповідача що підпис від її імені на додаткових угодах до кредитного договору виконано іншою особою належними і допустимими доказами не підтверджені.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду про задоволення позову.

Зібраним доказам суд дав належну оцінку.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне й обгрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 ОСОБА_9 відхилити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 01 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Девляшевський В.А.

Малєєв А.Ю.