Ухвала суду № 41152984, 15.10.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2014 р.Справа № 227/1509/14-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15.05.2014р. по справі № 227/1509/14-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області

про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

28.03.2014 року позивач - ОСОБА_1 - звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати дії відповідача неправомірними, зобов'язати відповідача здійснити з урахуванням виплачених сум перерахунок та виплату позивачу щомісячної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 28.09.2013 року по 03.03.2014 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" по день розгляду справи в суді.

Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15.05.2014 року позов задоволено.

Визнано незаконними дії Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради.

Зобов'язано Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради здійснити, з врахуванням виплачених сум, перерахунок та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 28.09.2013 року по 03.03.2014 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років на відповідний період, за рахунок коштів Державного бюджету України.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, копія якого долучена до матеріалів справи. (а.с. 6)

Позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради як незастрахована особа з березня 2011 року та отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі 130 грн. (а.с. 7)

Не погодившись з розміром отриманої допомоги по догляду за дитиною, позивач звернулася із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на перерахунок та виплату їй недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 28.09.2013р. по 03.03.2014р., виходячи з розміру прожиткового мінімуму не меншого прожиткового мінімуму, для дітей віком до 6 років на відповідний період, за рахунок коштів Державного бюджету України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-ХІІ покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" - правовідносини щодо виплати допомоги регулювалися Законом N 2811-XII "Про Державну допомогу сім'ям з дітьми", дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Законом України від 18 січня 2001 року N 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (далі - Закон N 2240-III), який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими законами.

Зокрема, статтею 43 Закону N 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 15 Закону N 2811-XII було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Пунктами 23, 25 розділу II Закону N 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону N 2811-XII та Закону N 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону N 2811-XII його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону N 2240-III було виключено статті 40 - 44.

Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону N 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II зазначеного Закону щодо виключення статей 40 - 44 Закону N 2240-III.

Пунктом 2 розділу III Закону N 107-VI було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.

Таким чином, з часу проголошення Конституційним Судом України Рішення N 10-рп/2008 відновили свою дію вищезазначені положення Закону N 2240-III, а з 01.01.2009 року - статті 13, 15 Закону №2811-ХІІ.

Статтею 46 Закону України від 26 грудня 2008 N 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та статтею 45 Закону України від 27 квітня 2010 року N 2154-VI "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (далі - Закон N 2154-VI) передбачено, що у 2009, 2010 роках допомога по догляду за дитиною відповідно до Закону N 2240-III призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1751 саме на виконання Закону N 2811-XII (пункт 1). Новий акт уряду на виконання статті 45 Закону N 2154-VI не приймався.

Таким чином, з 1 січня 2011 року існує дві законодавчі норми щодо виплати допомоги по догляду за дитиною у розмірах, передбачених Законом N 2811-XII та Законом N 2240-III.

З матеріалів справи убачається, що спір виник щодо виплати допомоги з 28.09.2013 особі, яка не застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, то за таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального Закону, яким є Закон N 2811-ХІI, відповідно до статті 15 якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого Законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Саме така правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 25 грудня 2012 року (справа N 21-410а12).

Згідно з ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на перерахунок та виплату їй недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 28.09.2013р. по 03.03.2014р., виходячи з розміру прожиткового мінімуму не меншого прожиткового мінімуму, для дітей віком до 6 років на відповідний період, за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що постанова Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15.05.2014 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15.05.2014р. по справі № 227/1509/14-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Курило Л.В.Судді Русанова В.Б. Присяжнюк О.В.