Ухвала суду № 41150909, 21.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року м. Київ К/800/6170/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову та ухвалуХарківського окружного адміністративного суду від 10.10.2013 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 рокуу справі№ 820/9027/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Наша Олія»до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2013 року у справі № 820/9027/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 року, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 21.06.2013 року № 0002202210 та № 0002192210.

Не погоджуючись із судовим рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального права, зокрема, пп. пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, ст. ст. 195, 198, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 1, 3, 4, 8, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі оскаржену постанову.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що результатами проведеної відповідачем позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Наша Олія» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам та їх реальності та повноти відображення в обліку з ТОВ «АПК-ГРУП Україна» за жовтень та листопад 2012 року складено акт від 30.05.2013 року № 2053/2210/32868834, яким зафіксовані порушення: пп. пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. п. 138.2, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на загальну суму 246 050,00 грн., в тому числі за 4-й квартал 2012 року в сумі 246 050,00 грн.; ст. ст. 185, 189, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 234 334,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.06.2013 року № 0002202210 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання по податку додану вартість на загальну суму 292 917,50 грн. та № 0002192210 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 307 562,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що доводи податкового органу, що стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень, спростовують матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, враховуючи наступне.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. пп.138.10.2 (г), 138.10.3 (г) п. 138.10 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

До витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 цього Кодексу).

Податкова накладна відповідно до абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору поставки № 1010/12 від 10.10.2012 року, укладеного між позивачем та ТОВ «АПК-ГРУП УКРАЇНА», підтверджується первинними документами, які відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Розрахунки між суб'єктами господарювання здійснювались в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів ТОВ «Наша Олія» на розрахункових рахунок постачальника, що підтверджується виписками з банку.

Придбану сировину ТОВ «Наша Олія» переробляла в готову продукцію, яка в подальшому реалізована покупцям.

Посилання відповідача на висновки актів перевірки контрагента позивача підлягають відхиленню, оскільки вони не є безумовною підставою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та валових витрат покупцем.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договорів із спірним контрагентом, викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 року у справі № 820/9027/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак