Ухвала суду № 41150487, 03.10.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

03 жовтня 2014 року Справа № 916/2319/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКочерової Н.О.,суддів:Губенко Н.М., Добролюбової Т.В., Мележик Н.І., Самусенко С.С.,розглянувши заявувійськової частини А1785про перегляд Верховним Судом УкраїнипостановиВищого господарського суду України від 23.04.2014у справі№ 916/2319/13за позовомзаступника Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Одеській областідовійськової частини А1785про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Заступник Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Одеській області до військової частини А1785 про стягнення 46208,14 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом засмічення земельної ділянки будівельними відходами.

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.11.2013 у справі №916/2319/13, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2014, в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2014 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Військова частина А1785 звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23.04.2014 у справі №916/2319/13, в якій заявник просить зазначену постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 27.10.2011 у справі №6-25-20/71-10-2520, від 13.01.2011 у справі №20/71-10-2520, від 27.04.2010 у справі №11/236-09, від 05.02.2013 у справі №5011-74/7004-2012, від 10.10.2011 у справі №5015/2810/11 та від 23.06.2014 у справі №921/664/13-г/11.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.08.2014 повідомлено заявника - Військову частину А1785 про недоліки поданої заяви та надано строк для усунення недоліків.

Заявником вимоги ухвали від 22.08.2014 виконані належним чином, надані відповідні документи на підтвердження посадової особи, якою підписано заяву.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту постанови від 23.04.2014 у справі №916/2319/13, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позову про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом засмічення земельної ділянки будівельними відходами. При цьому, суд касаційної інстанції зазначив про необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо невідповідності актів перевірки вимогам Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 №464 (далі - Порядок), з огляду на те, що перевірка проводилась в присутності начальника служби екологічної безпеки відповідача, тобто уповноваженої особи, якою і підписано акт перевірки. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з Порядком, акт перевірки - це документ який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання, тобто позовні вимоги ґрунтуються на фактичних обставинах справи та приписах чинного законодавства.

Водночас, у постановах від 27.10.2011 у справі №6-25-20/71-10-2520, від 05.02.2013 у справі №5011-74/7004-2012 та від 23.06.2014 у справі №921/664/13-г/11, на які посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у позовах про стягнення шкоди, завданої внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, з огляду на те, що:

- процедура проведення перевірки і оформлення її результатів відповідно до вимог Порядку дотримана не була, а протокол про адміністративне правопорушення, на підставі якого встановлено порушення і здійснено розрахунок збитків, чинним законодавством не передбачений як доказовий документ проведеної перевірки (справа №6-25-20/71-10-2520);

- акти перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства складено з порушенням вимог Порядку, а відтак, зазначені акти не можуть бути належними та допустимими доказами в розумінні статті 32 ГПК України (справа №5011-74/7004-2012);

- прокурором не доведено своїх вимог належними та допустимими доказами, як того вимагає стаття 33 ГПК України (справа №921/664/13-г/11).

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків. До того ж зі змісту заяви вбачається, що доводи заявника фактично зводяться до правової оцінки повноти дослідження обставин справи судом касаційної інстанції.

Крім того, постанови Вищого господарського суду України від 13.01.2011 у справі №20/71-10-2520 та від 27.04.2010 у справі №11/236-09, на які також посилається заявник, не можуть бути доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки судом касаційної інстанції скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій, а справи направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення спору в справі, а тому на відповідні постанови не може здійснюватись посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

Постанова Вищого господарського суду України від 10.10.2011 у справі №5015/2810/11, на яку також здійснює посилання заявник, не може бути доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки предметом перегляду в суді касаційної інстанції було питання правомірності винесення судом першої інстанції ухвали про припинення провадження у справі на підставі пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України. Отже, судом касаційної інстанції фактично вирішувалося процесуальне питання правомірності припинення провадження у справі та правильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а саме положень статті 80 ГПК України, при цьому, спір по суті позовних вимог з застосуванням норм матеріального права, що встановлюють права та обов'язки сторін у правовідносинах щодо предмета спору не розглядався, що не відповідає приписам розділу XII2 ГПК України.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В :

Відмовити військовій частині А1785 у допуску справи №916/2319/13 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяН.Кочерова Судді Н.Губенко Т.Добролюбова Н.Мележик С.Самусенко