Рішення № 41146562, 29.10.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 жовтня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Джуги С.Д.,

суддів - Боднар О.В., Кеміня М.П.

при секретарі: Чейпеш С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсними окремих положень кредитного договору, відшкодування збитків та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою (яку в процесі розгляду справи декілька разів уточнювала) до Публічне акціонерне товариства «Альфа-Банк» (далі по тексту - ПАТ «Альфа-Банк») про визнання недійсними окремих положень кредитного договору, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що у червні 2013 року між нею та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір відповідно до якого вона отримала кредитні кошти на суму 20 000 грн. під 15 % річних, зі сплатою щомісячної комісії в сумі 10 грн. при погашенні кредиту безпосередньо в банку та щомісячної сталої комісії в розмірі 638 грн. протягом дії договору.

Вважає, що дані умови договору в частині сплати щомісячної комісії суперечать приписам ч.ч. 4, 5 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Крім того банк при укладені даного договору, в порушення приписів п.2 ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» не повідомив її у письмовій формі про кредитні умови, які до того ж на її думку є несправедливими в розумінні ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

За таких обставин (після уточнень) остаточно просила суд: 1) визнати недійсними положення п.2.8 кредитного договору укладеного 14.06.2013 року між нею та ПАТ «Альфа-Банк» щодо сплати протягом дії договору щомісячної комісії в розмірі 3,19% від суми кредиту (638 грн.) та 10 грн. комісії при погашенні кредиту; 2) застосувати наслідки недійсності п.2.8 кредитного договору, стягнути з відповідача на її користь збитки у вигляді сплачених нею комісії за період з 14.06.2013 року по день набрання рішенням законної сили та 20 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11 квітня 2014 року даний позов задоволено частково. Визнано недійсним п.2.8 кредитного договору укладеного 14.06.2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк». Стягнуто з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_2 4536 грн. майнової шкоди та 2000 грн. моральної шкоди.

На дане рішення ПАТ «Альфа-Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. На обґрунтування скарги зазначає, що позивачка підписала кредитний договір та погодилася з усіма його умовами, з якими була ознайомлена. Відповідно до п.2.8 Розділу 1 кредитного договору, передбачено комісійну винагороду за послуги «Альфа-Сервіс» в розмірі 240 грн. за кожний місяць користування кредитом, дані умови є невід'ємною частиною кредитного договору. Вважає, що висновок суду стосовно нероз'яснення позивачу умов договору є помилковим.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Як вбачається з матеріалів справи 14 червня 2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №500382266, згідно якого остання отримала кредит на суму 20 000 грн. під 14,99 % річних (а.с.21).

З читабельної версії даного кредитного договору (оригіналу), яка була надана представником банку для огляду в судовому засіданні в апеляційній інстанції, вбачається, що п. 2.8 даного кредитного договору передбачена сплата комісійної винагороди банку.

Зокрема згідно п.2.8.1 комісійна винагорода банку за управління кредитом становить 3,19 % за період з 1-го місяця користування кредитом по 36-й місяць користування кредитом від суми кредиту, яка сплачується щомісячно.

Згідно 2.8.4 кредитного договору за переказ коштів за допомогою програмно-технічного комплексу самообслуговування ПАТ «Альфа-Банк» (банкомат з функцією cash-in) у випадку, якщо сума платежу становить до 1500 грн. (включно) встановлено комісії в розмірі 10 грн.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що правовідносини між сторонами регулюються ЦК України та ЗУ «Про захист прав споживачів».

Згідно ч.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб

Умовами кредитного договору не визначено в чому полягає надання банком послуг позивачу за управління кредиту та яка природа цих послуг. Не визначено це і в Розділі №2 Загальні умови споживчого кредитування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», як невід'ємній частині кредитного договору. В апеляційній скарзі апелянтом також жодним чином не вказано, в чому полягає надання послуг за управління кредиту.

Щодо комісії в розмірі 10 грн. за переказ коштів (п.2.8.4), то колегія суддів констатує, що відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо)

Таким чином здійснення споживачем переказу платежів з метою погашення кредиту є дією на користь банку, а відтак не може вважатися послугою в розумінні ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів», у зв'язку з чим встановлення банком сплати комісії за дану операцію суперечить ч.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

За таких обставин суд першої інстанції вірно встановив, що умови кредитного договору щодо встановлення комісії за управління кредитом розмірі 3,19 відсотків (638 грн.) та за переказ платежів в розмірі 10 грн. є такими, що суперечать ч.4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». При чому дана норма прямо встановлює нікчемність таких умов договору.

Доводи апеляційної скарги щодо добровільного підписання позивачем кредитного договору та передбачення комісії за послуги «Альфа-Сервіс» не спростовують даного висновку та не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки добровільне підписання споживачем договору про споживчий кредит та надання споживачем при підписання згоди стосовно умов договору не перешкоджають йому (як біль слабкій стороні договору про надання споживчого кредиту) оскаржувати умови даного правочину з підстав, передбачених ЗУ «Про захист прав споживачів». В даному випадку правочин оспорюється через його невідповідність конкретним умовам ЗУ «Про захист прав споживачів», а не через надання чи ненадання споживачем згоди щодо якихось його умов. Тобто вказані доводи апеляції взагалі не мають жодного правового значення для даної справи.

Щодо посилання апелянта на помилковість висновку суду стосовно нероз'яснення позивачу умов договору, то колегія суддів констатує, що суд з цих підстав умови договору неідйсними не визнавав, а відтак дане посилання апелянта не впливає на вищевказані висновки суду першої інстанції та також не береться до уваги колегією суддів.

Разом з тим, колегія суддів констатує, що виходячи з остаточної версії уточненої позовної заяви, а саме з її прохальної частини, позивачка фактично оспорювала умови кредитного договору щодо сплати протягом дії договору щомісячної комісії в розмірі 3,19% від суми кредиту (п.2.8.1) та 10 грн. комісії при погашенні кредиту (п.2.8.4). Суд першої інстанції, визнаючи недійнсим п.2.8 кредитного договору в цілому фактично вийшов за межі позовних вимог, чим порушив принцип диспозитивності цивільного процесу (ст. 11 ЦПК України).

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно роз'яснень викладених в п.7 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Таким чином, оскільки ч.4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» прямо встановлена нікчемність таких умов договору (п.2.8.1, п.2.8.4), то суд повинен був вказати на нікчемність даних умов та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а не визнавати такі умови недійнсими.

При цьому сума коштів, що підлягає стягненню в порядку реституції (названа судом як майнова шкода) визначена правильно, так як з матеріалів справи вбачається, що позивачкою за час дії договору 7 разів сплачувалися платежі по кредитному договору (а.с.8, 40, 41, 43) в які входили в тому числі і вищевказані комісії, а відтак підлягає стягненню з відповідача в порядку реституції 4536 грн. (7 * (638 + 10) = 4536).

Що стосується стягнення моральної шкоди в розмірі 2000 грн., то колегія суддів погоджується з рішенням суду в цій частині, оскільки такий висновок суду узгоджується з ч.2 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів». Розмір моральної шкоди визначений судом відповідає засадам добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції якщо судом невірно застосовано норми матеріального права.

Керуючись ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 11, 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 квітня 2014 року змінити.

Викласти другий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Встановити нікчемність п.п.2.8.1, 2.8.4 кредитного договору №500382266, укладеного 14.06.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2.»

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін..

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

Суддя-доповідач

Судді