Ухвала суду № 41143167, 22.10.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2014 р.Справа № 816/3395/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2014р. по справі № 816/3395/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпобутхолод"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпобутхолод" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0008571501/1548 від 12.08.2014 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області № 0008571501/1548 від 12.08.2014.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпобутхолод" витрати зі сплати судового збору в сумі 182,70 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Скаржник зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, не вірно застосував до спірних правовідносин положення п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст.. 79, п.201.6 ст. 201, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Промпобутхолод" зареєстровано рішенням Кременчуцького міського управління юстиції № 1 585 1020 0000 08742 від 06.09.2013, перебуває на обліку в Кременчуцькій ОДПІ та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва платника ПДВ № 200148664.

В період з 14.07.2014 по 18.07.2014 працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "Промпобутхолод" з питань взаємовідносин з ТОВ "КСІТІ" за період з 01.02.2014 по 28.02.2014.

За результатами перевірки складено акт від 25.07.2014 № 1898/16-03-15-01/38842785, яким зафіксовано порушення позивачем ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України та п. 201.6 ст. 201, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результатів чого дані, наведені в декларації з податку на додану вартість за лютий 2014 року на загальну суму ПДВ 516,67 грн. про обсяги придбання, та податковий кредит - не є дійсними, та як наслідок зменшується податковий кредит на суму ПДВ - 516,67 грн. та збільшується сума, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 516,67 грн. за лютий 2014 року.

За результатами розгляду вказаного акту Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 12.08.2014 № 0008571501/1548 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 645,84 грн.

З вимогою про визнання протиправним та скасування вищезазначеного податкового повідомлення-рішення позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судовим розглядом встановлено, що 20.02.2014 між позивачем (замовник) та ТОВ "КСІТІ" (виконавець) укладено договір надання послуг монтажу № 1615, за умов якого виконавець надає замовнику послуги з встановлення систем відеоспостереження в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

За результатами здійснення вказаної господарської операції ТОВ "КСІТІ" було складено наступні бухгалтерські документи: рахунок на оплату № 124 від 25.02.2014, акт здачі приймання наданих послуг № 165 від 25.02.2014, податкову накладну № 165 від 25.02.2014.

На підтвердження здійснення оплати за отримані послуги позивачем до суду було надано платіжне доручення № 31 від 05.03.2014.

Колегія суддів зазначає, що судовим розглядом не встановлено, а відповідачем, а ні з власної ініціативи, а ні на вимогу суду не було надано доказів відсутності ТОВ "КСІТІ" за місцезнаходженням на час укладання та виконання вимог договору № 165 від 20.02.2014.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладені в акті перевірки висновки з приводу нікчемності угоди, укладеної позивачем з ТОВ "КСІТІ" зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України не надає податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань визначається Податковим кодексом України. Зазначений нормативно-правовий акт не містить норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства.

Посилання контролюючого органу в апеляційній скарзі на відомості, викладені в акті перевірки ТОВ "КСІТІ" складеному ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, не приймаються колегією суддів в якості достатніх обґрунтувань правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення, оскільки отримання податковим органом акта перевірки контрагента платника податків, в якому викладені висновки про вчинення таким контрагентом нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, адже акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

Крім того, як визначено частиною другою статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною першою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, зважаючи на принцип персональної відповідальності платника податку, право добросовісного платника податків на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Аналогічну думку викладено в рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 (справа "Булвес" АД проти Болгарії") та численних рішеннях Верхового Суду України в даній категорії справ (постанови ВСУ від 09.09.2008 у справі №21-500во08, від 01.06.2010 у справі №21-573во10, від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи вимог положення п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст.. 79, п.201.6 ст. 201, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та норм ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи висновків суду не спростовують, оскільки при розгляді справи суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 159 КАС України повно і всебічно, в межах заявлених вимог, з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно вирішив питання щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та вирішив справу на підставі норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

З огляду на вищевикладене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2014р. по справі № 816/3395/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А.Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 27.10.2014 р.