Постанова № 41117110, 21.10.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2014 р. Справа № 914/372/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л.

Хабіб М.І.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.

за участю представників:

позивача: Копанський М.Л. - представник;

відповідача-1: не з'явився;

відповідача-2: Федевич Л.М.;

третьої особи: Дяків В.Б. - представник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Мостиському районі Львівської області, вих. № 1.1-15/1728 від 25.07.2014р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2014р.

у справі № 914/372/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк", м. Київ

до відповідача - 1: Головного управління юстиції у Львівській області в особі Відділу державної виконавчої служби Мостиського районного управління юстиції Львівської області, м. Мостиська

до відповідача - 2: Управління Державної казначейської служби України у Мостиському районі Львівської області, м. Мостиська

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Філія 14 Приватне підприємство "Нива-В.Ш.", м. Львів

про стягнення 15 271, 95 грн,

Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» звернувся до Господарського суду Львівській області з позовом до Головного управління юстиції у Львівській області в особі Відділу державної виконавчої служби Мостиського районного управління юстиції Львівської області та до Управління Державної казначейської служби України у Мостиському районі Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Філія 14 Приватне підприємство "Нива-В.Ш." про стягнення 15 271, 95 грн.

При розгляді спору місцевим судом позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача збитки в сумі 14 021, 95 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.04.2014р. (суддя Долінська О.З.) позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) задоволено.

Присуджено до стягнення з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Мостиському районі Львівської області на користь публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" 14 021, 95 грн завданих збитків.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 - Управління Державної казначейської служби України у Мостиському районі Львівської звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2014р., мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права.

Зокрема, покликається на те, що Управління Державної казначейської служби України у Мостиському районі Львівської не є належним відповідачем, відтак, його слід замінити належним - Державною казначейською службою України.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.14 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 30.09.14.

5 вересня 2014 позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Львівської області від 15.04.14 у справі № 914/372/14 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.09.2014р. продовжувався строк розгляду спору, розгляд справи відкладався.

Від скаржника 20.10.2014р. надійшло клопотання, в якому він зазначив, що неотримані позивачем кошти не є шкодою, завданою діями органу державної влади, а є помилково сплаченими коштами до Державного бюджету України у вигляді надходжень від реалізації конфіскованого майна, які підлягають поверненню у порядку захисту інтересів заставодержателя при припиненні його прав на заставлене майно на підставах передбачених ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження». Просив скасувати рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків.

В даному судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача-2 та третьої особи підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач-1 явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причину неявки суду не повідомив.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2 та третьої особи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2014р. у справі № 914/372/14 - залишити без змін, виходячи з наступного.

Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернулось в суд з позовом до відповідачів про стягнення 14 021, 95 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Позов мотивовано тим, що 16 жовтня 2007 року АТ «Український інноваційний банк» в особі Святошинської філії АТ «Український інноваційний банк (на даний час ПАТ) та ОСОБА_5 (надалі - позичальник) було укладено кредитний договір № 00698 (надалі - кредитний договір), відповідно до п. 1.1 банк на умовах забезпечення, повернення, строковості, оплатності та цільового використання надав позичальнику кредит на придбання автомобіля Рeugeot 407 SТ 1.8Е, 2006 року випуску (надалі - Автомобіль) в розмірі 26 910, 00 дол. США (надалі - кредит) на термін до 15 жовтня 2014 року, із сплатою 12 % річних.

В якості забезпечення виконання зобов'язань по вищевказаному кредитному договору, 16 жовтня 2007 року в Банком та ОСОБА_5 (надалі - заставодавець) укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6. зареєстрований в реєстрі за № 5859 (надалі - договір застави), предметом якого є автомобіль Рeugeot 407 SТ 1.8Е, 2006 року випуску,шасі (кузов, рама - коляска) № НОМЕР_3 реєстраційний № НОМЕР_1 (надалі - Автомобіль).

На підставі договору застави 18.10.2007р. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було зареєстровано обтяження на вищевказаний транспортний засіб за ПАТ «УКРІНБАНК».

У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором рішенням Бородянського районного суду Київської області від 02 липня 2010 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь банку заборгованості за кредитним договором у сумі 26 964. 65 дол. США та судових витрат у сумі 2 490,00 грн.

На підставі вищевказаного рішення суду 23.07.2010р. було видано виконавчі листи, які передано на примусове виконання до Відділу державної виконавчої служби Бородянського районного управління юстиції.

11 лютого 2011 року Відділом державної виконавчої служби Бородянського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 24340431 та № 24341618 з виконання виконавчих, листів щодо примусового стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_5, що підтверджується постановами про відкриття виконавчих проваджень від 11.02.2011р.

На даний час рішення суду не виконано повністю, виконавче провадження триває.

Згідно відповіді Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України (вих. № 11.4/38-2795 від 09.08.2013р.) на запит банку (вих. № 02-527 від 01.08.2013р.) стало відомо про те, що постановою Галицького районного суду м. Львова від 25.10.2011р. у справі № 3-3282/11 гр. ОСОБА_8 визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого ст.ст. 339, 352 МК України. Даною постановою автомобіль марки Рeugeot 407 SТ 1.8Е, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3, конфісковано в дохід держави.

Відділом державної виконавчої служби Мостиського районного управління юстиції Львівської області 25.07.2013р. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання постанови №3-3282/11 виданої 25.10.2011р. Галицьким районним судом м. Львова (ВП №39057901), накладено арешт на зазначений вище автомобіль, вчинено відповідні виконавчі дії по його конфіскації в дохід держави.

Дослідивши матеріали виконавчого провадження судом встановлено, що відповідно до протоколу № 1413155-1 від 17.12.2013 р. проведення аукціону з реалізації арештованого рухомого майна, вартість реалізації автомобіля становить 16 950, 00 грн.

Кошти в сумі 14 021,95 грн. перераховані в доход Держбюджету України, решта суми (1250 грн.) склали витрати на проведення виконавчих дій.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються ЗУ "Про виконавче провадження". Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Державний виконавець як працівник органу державної виконавчої служби згідно ст. 7 ЗУ "Про державну виконавчу службу" зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

Статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції закону на час виникнення спірних правовідносин) регламентовано, що реалізація заставленого майна проводиться в порядку, встановленому цим законом.

Стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувана - заставодержателя.

Відповідно до положень вказаної статті для задоволення вимог стягувачів, які не е заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі: 1) виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

В матеріалах справи відсутні відомості, що у ході виконавчого провадження державним виконавцем було повідомлено ПАТ "Український інноваційний банк" про накладення арешту на автомобіль, що перебуває в заставі позивача.

Оскільки, зареєстроване право застави у ПАТ "Український інноваційний банк" виникло набагато раніше винесення постанови Галицьким районним судом м. Львова про конфіскацію автомобіля, а вартість предмета застави була нижча заборгованості ОСОБА_5 перед банком, відповідно у державного виконавця не було правових підстав згідно ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" звертати стягнення на заставний автомобіль, так як в даному випадку звернення стягнення на предмет застави є порушенням вимог чинного законодавства та прав ПАТ "Український інноваційний банк" як заставодержателя, оскільки, як зазначає позивач, на даний час зобов'язання по кредитному договору № 00698 від 16.10.2007р. належним чином не виконуються.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 8 від 03.06.05р. "Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил" роз'яснив, що у разі, коли неможливо виконати постанову суду про конфіскацію товарів, що є безпосередніми предметами порушення митних правил (у тому числі транспортного засобу), або предметів зі спеціально виготовленими сховищами (тайниками), використаних для приховування товарів від митного контролю, або транспортного засобу, що використовувався для переміщення предметів порушення митних правил через митний кордон України, з правопорушників стягується вартість зазначених товарів, предметів і транспортних засобів шляхом зміни способу і порядку виконання рішення відповідно до ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження".

Статтею 57 Закону України "Про заставу" передбачено захист інтересів заставодержателя при припиненні його прав та прав заставодавця на заставлене майно на підставах передбачених законом. Зокрема, ч. 2 вказаної статті регламентовано, що у разі вжиття державою заходів до примусового вилучення заставленого майна або майнових прав (націоналізація, реквізиція, конфіскація, накладення секвестру, а також інших заходів, аналогічних за своїми наслідками), держава відшкодовує збитки, заподіяні заставодержателю внаслідок здійснення цих заходів.

Відшкодування такої шкоди органом державної влади, оскільки останній фінансується з державного бюджету України, здійснюється з відповідного бюджету.

Відтак, участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади.

Вищий арбітражний суд України в п. 15 роз'яснення № 02-5/602 від 24.12.1999 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу" зазначив, що заставодержатель, якому завдано збитків у зв'язку з діями держави (державних органів) стосовно примусового вилучення заставленого майна чи припинення права власності на заставлене майно, вправі звернутися з позовом до відповідного державного органу про відшкодування цих збитків у повному обсязі, хоча б згадані дії були правомірними. У таких випадках господарським судам слід застосовувати загальні норми цивільного законодавства стосовно відшкодування шкоди із врахуванням спеціальних норм, передбачених статтею 57 закону, які, зокрема, не ставлять обов'язок щодо відшкодування шкоди у залежність від наявності вини у діях відповідача.

Із п.п. 2 п. 9 розділу VI «Прикінцеві та переходні полодення» Бюджетного кодексу України вбачається, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статею 56 Конституції України, встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Враховуючи вищевикладене, кошти в сумі 14 021, 95 грн. які перераховані ГУЮ у Львівській області до державного бюджету підлягають стягненню на користь позивача як завдані останньому збитки.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують доводи, викладені в рішенні місцевого господарського суду, тому підстав для зміни чи скасування судового рішення судова колегія не вбачає.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення апеляційної скарги у відповідності до ст. 104 ГПК України відсутні.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2014 у справі № 914/372/14 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 27.10.2014

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Хабіб М.І.