Ухвала суду № 41116564, 29.04.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/5034/13-к

Номер провадження 11-кп/786/284/14

Категорія: ч.2 ст.286 Т.З. Головуючий у 1-й інстанції Гафяк В. М.

Доповідач ап. інст. Гонтар А. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого - судді Гонтар А.А.,

суддів: Голубенко Н.В., Костенка В.Г.

за участі:

секретаря судового засідання Гринь А.В.,

прокурора Деряги Л.М.

захисника ОСОБА_2

представника потерпілих ОСОБА_3

потерпілих: ОСОБА_4,ОСОБА_5,

обвинуваченого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальне провадження за апеляціями захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, прокурора прокуратури м. Кременчука Полтавської області Хасаєва К.Н. на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.02.2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1

- засуджений за ч.2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на чотири роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_4 на відшкодування майнової шкоди на суму 29 509.75 грн. та 100 000 грн. моральної шкоди, ОСОБА_5 та ОСОБА_9 на відшкодування моральної шкоди на суму по 100 000 грн. кожній залишено без розгляду.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Полтавській області процесуальні витрати у сумі 1646,40 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно вироку суду, 04 вересня 2012 року, близько 12 години по сухому асфальтобетонному покриттю вулиці О.Дундича у м. Кременчуці, в світлий час доби, у напрямку від проспекту Полтавського до провулку Постишева м. Кременчука, керуючи автомобілем НОМЕР_2 рухався обвинувачений ОСОБА_6 В цей же час в зустрічному напрямку, керуючи мотоциклом «Хонда», без номерного знаку, не дотримуючись вимог п.п.12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України, зі швидкістю не меншою 69, 4 - 72 км за годину, рухався потерпілий ОСОБА_10

Рухаючись у вказаному напрямку, наближаючись до АЗС «Кременчукнафтопродуктсервіс», обвинувачений ОСОБА_6 порушуючи вимоги п.п. 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України, не переконався у безпеці виконуваного маневру та не надавши переваги у русі мотоциклу «Хонда» під керуванням потерпілого ОСОБА_10, розпочав виконувати маневр повороту ліворуч, виїхавши на зустрічну полосу руху, та допустив при цьому зіткнення з вказаним мотоциклом.

В результаті зіткнення водій мотоцикла «Хонда» ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок чого сталася смерть останнього на місці ДТП.

В поданій апеляції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_2 просить вирок суду змінити в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зокрема, просить врахувати, що ОСОБА_6 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, визнав вину, частково відшкодував шкоду, намагався допомогти потерпілому, за останнім місцем роботи характеризується позитивно, одружений, виховує двох дітей. З урахуванням вище викладеного та порушенням Правил дорожнього руху також і потерпілим - просить пом'якшити призначене ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст.69 КК України та звільнити його від відбування покарання на підставі ст.75 КК України.

Потерпілі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, у своїх апеляціях прохають вирок місцевого суду скасувати, постановити новий вирок яким засудити ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України та призначити покарання у вигляді 8 років позбавлення волі, оскільки призначене місцевим судом покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та особі обвинуваченого. Крім того, прохали у повному обсязі задовольнити їхні цивільні позови.

В апеляції прокурора ставиться питання про скасування вироку суду у зв'язку з неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Прокурор посилається на те, що відповідно до ст.12 КК України, вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення віднесено до категорії тяжких; обвинувачений визнав вину та розкаявся лише в кінці судового розгляду провадження, переказ потерпілим 1000 грн. не можна вважати навіть частковим відшкодуванням тієї шкоди, що завдав обвинувачений загибеллю людини, яка є батьком та сином. Допущені потерпілим порушення ПДР не зменшують ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення. Прокурор просить постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на два роки.

Інші учасники судового провадження вирок суду не оскаржили.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, захисника ОСОБА_2, яка уточнила свої апеляційні вимоги, а саме просила вирок змінити призначити більш м'яке покарання із застосуванням ст.69,75,76 КК України, а також скасувати вирок в частині позбавлення ОСОБА_6 права керувати транспортними засобами строком на два роки. Крім того просила звільнити ОСОБА_6 від призначеного покарання на підставі п. «в» ст.1 ЗУ «Про амністію у 2014 році»; обвинуваченого ОСОБА_6 на підтримання апеляції свого захисника та його заперечення проти апеляцій прокурора та потерпілих; потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підтримання доводів своїх апеляцій та апеляції ОСОБА_7, а також їх заперечення проти апеляції захисника обвинуваченого та застосування щодо обвинуваченого амністії; представника потерпілих адвоката ОСОБА_3 на підтримання апеляцій потерпілих; прокурора Дерягу Л.М., яка не підтримала апеляцію прокурора в кримінальному провадженні, заперечувала проти апеляції захисника, одночасно підтримала апеляції потерпілих в частині призначення більш суворого покарання та заперечувала проти задоволення їх апеляційних вимог щодо скасування вироку в частині залишення цивільних позовів без розгляду. Крім того заперечувала проти застосування до обвинуваченого амністії оскільки він не відшкодував завдані ним збитки та не усунув заподіяну злочином шкоду; перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій; провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів прийшла до такого.

Згідно ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки місцевого суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, ґрунтуються на належним чином досліджених і перевірених судом доказах, які в апеляціях учасників судового провадження не оскаржуються..

Зокрема, висновки суду ґрунтуються на показаннях обвинуваченого, який не заперечував факту виїзду керованого ним автомобіля на зустрічну смугу; показаннях свідків ОСОБА_11 та, ОСОБА_12 щодо обставин ДТП, що відбулося за участю автомобіля, який виїхав на зустрічну смугу руху та мотоцикла, який рухався по цій полосі із значною швидкістю; протоколах слідчих експериментів від 02.08.2013 року та 05.02.2013 року за участю свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12; протоколом огляду місця ДТП від 04.04.2012 року з якого вбачається, що автомобіль яким керував обвинувачений розташований на смузі зустрічного руху; висновком експертизи технічного стану автомобіля НОМЕР_2 № 2 від 31.01.2013 року згідно якого будь-яких несправностей, котрі вплинули б на стійкість та керованість чи викликали відмову систем або агрегатів не виявлено; висновках комплексної судової транспортно-трасологічної та авто технічної експертизи № 67 від 08.10.2012 року, згідно яких дії обвинуваченого не відповідали вимогам п.п.10.1, 10.4 ПДР України і з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з виникненням ДТП; висновком додаткової судової авто технічної експертизи № 19 від 29.01.2014 року, згідно якого в діях водія мотоцикла ОСОБА_10 вбачаються невідповідності вимогам п.п.12.4, 12.9 «б» ПДР України, які з технічної точки зору знаходились в причинному зв'язку з виникненням даної пригоди. В даній дорожній обстановці водій мотоцикла Honda ОСОБА_10 мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем ВАЗ-111830 під керуванням водія ОСОБА_6 екстреним гальмуванням із зупинкою мотоцикла до місця зіткнення, рухаючись з допустимою в населеному пункті швидкістю (60 км/год); висновках судово-медичної експертизи речових доказів, згідно якого пошкодження на одязі та взутті потерпілого ОСОБА_10 утворилися в результаті тертя та ковзання об нерівну рельєфну поверхню; висновках судово-медичної експертизи № 1055/1 від 13.11.2012 року згідно яких смерть потерпілого ОСОБА_10 настала внаслідок тупої травми тіла з масивними переломами кісток черепу, тулубу та правої кінцівки, крововиливом під м'які мозкові оболонки та розривами внутрішніх органів грудної і черевної порожнини, яка ускладнилась травматичним шоком.

У відповідності до досліджених у суді доказів, дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковані судом за ч.2 ст.286 КК України. Кваліфікація злочинних дій ОСОБА_6 в апеляціях не оспорюється.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, призначаючи ОСОБА_6 покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч.2 ст.286 КК України у виді обмеження волі суд врахував те, що він вчинив тяжке кримінальне правопорушення з необережності, конкретні обставини справи, особу винного, який раніше не судимий, працює, позитивно характеризується, має родину в якій утримує неповнолітню дитину, стан здоров'я обвинуваченого, а також наявність в діях потерпілого порушень Правил дорожнього руху України, які сприяли виникненню дорожньо-транспортної пригоди.

Обставинами, які пом'якшують покарання суд визнав повне визнання вини, щире каяття, вчинення злочину з необережності вперше, часткове відшкодування шкоди, наявність неповнолітнього утриманця.

Обставин, що обтяжують покарання винного суд не встановив.

Врахувавши наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання,що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, а також наявність в діях учасників ДТП обопільної вини, суд прийшов до висновку про можливість перейти до іншого більш м'якого вину основного покарання не зазначеного у санкції ч.2 ст.286 КК України. На думку суду необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень є покарання у виді обмеження волі. В той же час, з урахуванням фактичних обставин справи, суд прийшов до висновку про необхідність застосування до обвинуваченого зазначеного в санкції ч.2 ст.286 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Перевіривши доводи апеляції захисника про суворість призначеного покарання та необхідність застосування до обвинуваченого як положень ст. 69 КК України так і ст.75 КК України колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Відповідно до статті 65 КК України при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно зі статтею 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Тобто, суд першої інстанції, при встановленні і визнанні декількох пом'якшуючих особі покарання обставин, повинен спів ставити їх кількісну та якісні характеристики, як таких, що досить істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи з індивідуальних особливостей конкретної справи, та перебувають в такому співвідношенні одна з одною, щоб можна було впевнено стверджувати про доцільність призначення винному мінімального покарання в межах санкції відповідної статті або його призначення нижче від найнижчої межі.

Так, суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання у виді чотирьох років обмеження волі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та дані про його особу, встановив декілька обставин, що пом'якшують покарання, а також відсутність обставин, які його обтяжують, обставини кримінального провадження та відношення обвинуваченого до вчиненого.

Співставляючи визнані пом'якшуючі покарання обвинуваченому обставини, які за своєю якісною та кількісною характеристиками, як такі що досить істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення , місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст.286 КК України.

Саме такі розмір, вид та форма відбування обвинуваченим основного покарання є необхідними та достатніми для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

З урахуванням характеру допущених порушень Правил дорожнього руху обвинуваченим, рішення про позбавлення його права керувати транспортними засобами є також є вірним, а доводи апеляції захисника про те, що ОСОБА_6 час ДТП був тверезим та основним його джерелом його доходів є робота таксистом, на думку колегії суддів є безпідставними, оскільки саме належне виконання своїх професійних обов'язків по перевозці пасажирів мало б спонукати останнього належним чином дотримуватися Правил дорожнього руху з метою запобігання дорожньо-транспортним пригодам.

Доводи апеляції захисника щодо суворості призначеного покарання є надуманими, оскільки обставини, на які при цьому посилається апелянт були враховані судом при призначенні основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст.286 КК України, однак є недостатніми для звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням.

Таким чином, призначене місцевим судом обвинуваченому ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам ст.ст. 65,69 КК України і вважати його явно несправедливим внаслідок суворості, як на цьому наполягає захисник обвинуваченого немає підстав.

З урахуванням вище наведених доводів не вбачається підстав для задоволення апеляцій прокурора та потерплих в частині призначення більш суворого покарання.

Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів не вбачає неправильного застосування кримінального закону, істотного порушення кримінального процесуального закону, невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, які б потягнули зміни чи скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання.

В той же час, апеляційні вимоги потерпілих щодо незаконності вироку в частині вирішення цивільного позову є слушними.

За змістом ст.129 КПК України, суд вправі залишити без розгляду цивільний позов тільки у випадку неприбуття в судове засідання цивільного позивача або виправдання обвинуваченого. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілі - позивачі, а також їх представник були присутні в судовому засіданні та підтримали свої позовні вимоги, які фактично визнав обвинувачений, покладаючись на розсуд суду. За таких обставин, постановляючи обвинувальний вирок, суд не мав законних підстав для залишення цивільного позову без розгляду.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що судом першої інстанції не досліджувались докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги потерпілих. За таких обставин, апеляційні вимоги щодо постановлення апеляційною інстанцією нового вироку в частині вирішення цивільного позову - не ґрунтуються на законі.

Таким чином, апеляції потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 підлягають до часткового задоволення, вирок суду в частині залишення без розгляду цивільного позову - скасуванню, а справа направленню на новий розгляд в порядку цивільного судочинства.

18.04.2014 року набув чинності ЗУ «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року, за змістом п. «в» ст.1, ст.4 якого звільненню від відбування покарання підлягають засуджені, в тому числі за ч.2 ст.286 КК України, що не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

В той же час, згідно п. «є» ст.4 ЗУ «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 року амністія не може бути застосована до осіб, які не відшкодували завдані ними збитки або не усунули заподіяну злочином шкоду, крім випадків індивідуальної амністії.

В зв'язку з тим, що на час апеляційного перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 останній не відшкодував завдані ним збитки, а суд безпідставно залишив цивільний позов потерпілих без розгляду - клопотання захисника ОСОБА_2 про звільнення ОСОБА_6 від призначеного судом покарання на підставі п. «в» ст.1 ЗУ «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року є передчасним.

З урахуванням вище викладеного та керуючись ч.2 ст.367, ст.ст. 404,407, 418 КПК України колегія суддів , -

У Х В А Л И Л А :

Апеляції захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6, прокурора прокуратури м. Кременчука Хасаєва К.Н. залишити без задоволення.

Апеляції потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 частково задовольнити.

Вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04.02.2014 року відносно ОСОБА_6 в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 скасувати, а кримінальну справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04.02.20124 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

С У Д Д І :

ГОНТАР А.А. ГОЛУБЕНКО Н.В. КОСТЕНКО В.Г.