Постанова № 41093401, 21.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 жовтня 2014 рокусправа № 0870/10618/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Олефіренко Н.А.

суддів: Ясенової Т.І. Суховарова А.В.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року

по справі № 0870/10618/12 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЗ"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "НЗ" звернулося із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003562302 та № 0003572302 від 23.10.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідно до акту перевірки від 27.09.2012 року було встановлено порушення у вигляді завищення суми податкового кредиту на загальну суму 4033 грн., і не встановлено будь-якого порушення з податку на прибуток. Натомість 30.10.2012 року позивачем було отримано два податкових повідомлення-рішення від 23.10.2012 року, у тому числі з визначеним зобов'язанням з податку на прибуток. Того ж дня позивачем було отримано лист ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 23.10.2012 року, який містив уточнення до акту перевірки, і яким фактично було змінено зміст акту перевірки. На підставі наведеного позивач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем не на підставі акті перевірки, а отже є протиправними і мають бути скасовані.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року у адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з даним рішенням суду ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю. Зазначає, що судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, постанову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просить суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "НЗ" з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з підприємством-постачальником ТОВ "Ваел Плюс" за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року.

За результатом проведеної перевірки складено акт № №2208/22-15/32440853 від 27.09.2012 року. Перевіркою встановлені порушення,а саме: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України - встановлено завищення суми податкового кредиту на загальну суму 4033 грн., в тому числі за серпень 2011 року у сумі 4033 грн.

На підставі акта перевірки №2208/22-15/32440853 від 27.09.2012 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0003562302, яким ТОВ "НЗ" було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 4638 грн. 00 коп., у тому числі за основним платежем у розмірі 4638 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 0 грн. 00 коп., та податкове повідомлення-рішення № 0003572302 від 23.10.2012, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 5033 грн. 00 коп., у тому числі за основним платежем у розмірі 4033 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1008 грн. 25 коп.

Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не погоджується з судом першої інстанції, зважаючи на наступне.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого не погоджується апеляційний суд, вважав позовні вимоги обґрунтованими та виходив з того, що для визнання правочину, вираженого в договорі від 02 серпня 2011 року № 0208 нікчемним не має достатніх підстав.

Такі висновки суду є передчасними, зроблені при неповному з'ясуванні судом дійсних обставин справи.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини першої статті 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом вказаних норм суд, при розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення нікчемного правочину, повинен надати такому правочину оцінку та зробити висновок щодо дійсного наміру відповідачів при здійсненні господарських зобов'язань, оскільки саме це є кваліфікуючою ознакою для визнання правочину та здійсненого на його виконання господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже і підставою для застосування юридичних наслідків, встановлених частиною першою статті 208 ГК України.

Вказані обставини відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України) входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.

Так, згідно цієї норми предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Визнання судом правочину таким, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагає пред'явлення позову про визнання такого правочину недійсним судом, оскільки такий правочин є нікчемним в силу статті 215 Цивільного кодексу України.

Дійсний намір відповідачів при укладенні договору підряду від 02 серпня 2011 року № 0208 не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Доводячи нікчемність договору від 02 серпня 2011 року № 0208, податковий орган посилався на те, що контрагент ТОВ «Ваел Плюс» не здійснював такий вид діяльності як ремонт та виготовлення комплектуючих рекламних конструкцій, та не надає послуги з профілактики рекламних конструкцій.

Крім того, враховуючи, що виконання договору повинно було здійснюватися силами контрагента, з матеріалів справи неможливо встановити які саме послуги (роботи) були надані ТОВ «Ваел Плюс» на виконання Договору, яким чином було визначено об'єм, кількість та вартість таких послуг, скільки матеріалів та ресурсів було затрачено, що свідчить про відсутність наміру між контрагентами на настання реальних наслідків при укладанні правочинів.

Так, при дослідження характеру спірних господарських операцій суди обмежилися посиланням на їх реальний характер без ретельного дослідження обставин виконання цих операцій, а також на наявність у позивача належним чином складених податкових накладних.

Фактичне виконання сторонами умов спірного договору повинно підтверджуватися актами прийому-передачі матеріалів, актами цільового використання матеріалів, договірною ціною, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними.

Зважаючи на специфіку їх діяльності, які були предметом правочину слід зауважити, що позивачем не доведено відповідно до якого листа або вимоги виникла необхідність приведення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами в належний санітарний стан.

При цьому згідно обставин встановлений судами попередніх інстанцій, дійсний намір сторін щодо настання реальних правових наслідків за укладеними правочинами підтверджується доказами: договорами, накладними, рахунками, податковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками, видатковими накладними, квитанціями, касовими ордерами.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Всі сторони відповідних правочинів на момент їх вчинення були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, були належними платниками податків та інших обов'язкових платежів, які виникали при здійсненні ними господарської діяльності, окрім оспорюваних господарських операцій під час перевірки ДПІ.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що у відповідності до приписів ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.

Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Договором передбачено, що виконавець зобов'язаний власними силами і за власний матеріал провести роботи з ремонту рекламних конструкцій типу «сити-лайт», а саме зробити заміну захисної плівки та ущільнювача, пофарбувати алюмінієвий профіль конструкцій у кількості 17 шт. за адресою: м. Запоріжжя, проспект Леніна: від проспекту Металургів до вулиці Зелинського.

Судова колегія звертає увагу на те, що позивач всупереч вимогам ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження надання виконавцем (контрагент ТОВ «Ваел Плюс») акту здачі - приймання виконаних робіт щодо кожного об'єкту, а також доказів стосовно об'єму виконання робіт за договором №0208 від 02.08.2011 року щодо ремонту рекламних конструкцій та понесених затратах, розрахунки вартості обслуговування .

Позивачем не надано всі належні докази реального отримання від ТОВ «Ваел Плюс» послуг та їх результатів, що, в свою чергу, не підтверджує зв'язок понесених витрат з підготовкою, організацією надання послуг з виконання робіт по технічному обслуговуванню щитових конструкцій.

Разом з тим, з огляду на те, що у цій справі предметом спору є виключно прийняті податкові-повідомлення рішення, суд не повинен був оцінювати будь - які висновки, викладені у акті, що був складений за результатами такої перевірки та процедура призначення та проведення перевірки.

Висновки про реальність здійснених відповідачами господарських операцій суди попередніх інстанцій зробили без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання, зокрема не досліджено підстави, порядок, зміст та обсяги господарських операцій відповідно до умов договорів, не досліджено наявності у відповідачів об'єктивної можливості у виконати господарські зобов'язання за укладеними договорами. Не дослідженими й лишились обставини транспортування товарів, які були предметом укладених договорів, та дійсний економічний змісту господарських операцій, що був обумовлений виконанням договорів з метою ведення господарської діяльності.

З огляду на викладене, суд вважає, що суд першої інстанції припустився порушень вимог норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку у зв'язку з чим прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, таке рішення, згідно п.4 ч.1 ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню.

Керуючись ст.ст.195, 198, 202, 205, 206 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби -задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року по справі № 0870/10618/12 - скасувати.

У задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "НЗ"-відмовити.

Постанова набирає чинності відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий: Н.А. Олефіренко

Суддя: Т.І. Ясенова

Суддя: А.В. Суховаров