Постанова № 41082868, 16.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2014 року Справа № 876/8012/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Львівської митниці Міндоходів та Міністерства доходів і зборів України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.07.2014р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці Міндоходів, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним і скасування наказу та поновлення на роботі,-

встановив:

15.05.2014 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів - Львівської митниці Міндоходів, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним і скасування наказу та поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.01.2014 року позивачем було отримано лист Львівської митниці Міндоходів в якому було зазначено, що відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України від 20.12.2013 року № 3898-о «Про звільнення ОСОБА_1» позивача було звільнено із займаної посади начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці Міндоходів, за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Позивач вважає зазначений наказ незаконним та посилається на те, що даний лист був отриманий позивачем під час перебування на лікуванні у зв'язку із захворюванням. Крім того позивач вказує на те, що заява була написана особисто, однак при відсутності власного внутрішнього волевиявлення за вказівкою посадової особи відповідача під впливом психологічного тиску.

Відтак, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Мінінстерства доходів і зборів України № 3898-о від 20.12.2013 року «Про звільнення ОСОБА_1» та поновити його на займаній до звільнення посаді.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.07.2014 р. адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України №3898-о від 20.12.2013 року «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці Міндоходів з 20.12.2013 року.

Звернено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1на посаді начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці Міндоходів з 20.12.2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції встановив відсутність волевиявлення позивача щодо його звільнення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Суд дійшов до висновку, що заява про звільнення позивача була написана ним 21.12.2013 року.

Судом також встановлено, що між позивачем та відповідачем не досягнуто згоди по умовах угоди про розірвання трудового договору за п. 1 частини 1 ст. 36 КЗпП України, зокрема, сторонами трудового договору взагалі не визначено та не погоджено строк припинення трудового договору.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу не з'ясував та не погодив з позивачем всі умови звільнення з урахуванням права позивача на участь у прийнятті рішення щодо звільнення за угодою сторін, а отже не забезпечив всіх прав працівника при звільненні.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідачі оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційних скаргах. Просять скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянти зокрема зазначають, що факт волевиявлення позивача, щодо звільнення з посади за згодою сторін підтверджується його заявою від 20.12.2013 року, резолюцією начальника на заяві, тому вважають, що наказ винесений з дотриманням вимог чинного законодавства, просять відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги апелянтів слід задовольнити а оскаржувану постанову скасувати, з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи наступні обставини.

Так, з 01.06.2013 року позивач ОСОБА_1 переведений на посаду начальника митного поста "Стрий" згідно наказу Міндоходів №708-0 від 24.05.2013 року.

Як вбачається з копії трудової книжки, 20.12.2013 року позивач звільнений з вказаної посади за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КзпП України на підставі наказу Міндоходів №3898-о від 20.12.2013 року (а.с.25-26).

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.12.2013 року № 3898-о «Про звільнення ОСОБА_1», звільнено 20.12.2013 року ОСОБА_1, начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці Міндоходів, за угодою сторін п. 1 ст.36 КЗпП України (а.с.44). Підстава заява ОСОБА_1 (а.с.42), лист Львівської митниці Міндоходів від 20.12.2013 року за № 4/25-8330. (а.с. 43).

В матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_1 від 20.12.2013 року про звільнення із займаної посади за угодою сторін відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 42). Як вбачається з даної заяви, в ній є резолюція начальника митниці "погоджено" та підпис уповноваженої особи.

20.12.2013 року Начальником митниці С.М. Попазоглом було скеровано листом за №4/25-8330 Міністру доходів і зборів України подання про звільнення ОСОБА_1, начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці Міндоходів, із займаної посади за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 43).

Наказом Львівської митниці Міндоходів від 08.01.2014 року за № 6-о було оголошено наказ Міністерства доходів і зборів України від 20.12.2013 року № 3898-о «Про звільнення ОСОБА_1» (а.с. 45).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

В силу п.1 ч.1 ст.36 КЗпП підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Так, суд першої інстанції у своєму рішенні прийшов до висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, оскільки позивачем у заяві від 20.12.2013 р. не вказано дати, з якої він просить звільнити себе за угодою сторін.

В контексті даного висновку суду, колегія суддів звертає увагу на те, що стаття 36 КЗпП України не встановлює відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Зокрема, таке припинення можливе у будь-який час, коли між власником або уповноваженим ним органом і працівником досягнуто угоду про припинення трудового договору. Пропозиція про припинення трудового договору може надходити як з боку працівника, так і власника або уповноваженого ним органу. Якщо інша сторона погоджується з висловленою пропозицією, то вважається, що сторони досягли угоди про припинення трудового договору, і працівник звільняється з роботи.

Але під час ухвалення рішення суд не звернув уваги на те, що трудовий договір припинений за угодою сторін.

У такому випадку, на відміну від звільнення з ініціативи працівника за ст. 38 КЗпП України, можливість продовження роботи протягом двох тижнів та відкликання працівником заяви про звільнення законом не передбачена.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Вищевикладена правова позиція узгоджується із судовою практикою Верховного Суду України (рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13.01.2010 року у справі № 6-18774св09).

Суд апеляційної інстанції бере до уваги ту обставину, що зі сторони ОСОБА_1 була подана заява про звільнення за угодою сторін, погоджена начальником Львівської митниці Міндоходів 20.12.2013, а з боку Міністерства доходів і зборів України видано в цей же день відповідний наказ.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідна домовленість між сторонами щодо підстави та строку звільнення була досягнута.

Водночас, судом першої інстанції встановлено, проте не надано належної правової оцінки тому факту, що позивач був звільнений за особисто поданою письмовою заявою згідно п.1 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В силу ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст.71 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Так, однією із обставин, з якою суд першої інстанції пов'язує відсутність волевиявлення позивача щодо його звільнення з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, відповідно до оскаржуваної постанови є те, що відповідна заява про звільнення була написана ОСОБА_1 21.12.2013 року, а 20.12.2013 року позивач знаходився на своєму робочому місці до закінчення робочого дня, після чого разом з свідком ОСОБА_3 та дружинами провели вечір разом.

Проте, вказані обставини спростовуються наявною у матеріалах справи довідкою ОКЗ ЛОР «Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер» від 23.09.2014 року та Актом медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 20.12.2013 року № 012054/4544, якими підтверджуються, що позивач 20.12.2013 року о 17 год. 55 хв. перебував у м. Львові по вул. Б. Лепкого, 8 в ОКЗ ЛОР «Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер», де було встановлено факт вживання наркотичних речовин.

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про неможливість написання та подання заяви про звільнення 20.12.2013 року позивачем ґрунтується на недостовірних відомостях.

Також, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що написав заяву про звільнення при відсутності власного внутрішнього волевиявлення за вказівкою посадової особи відповідача під впливом психологічного та фізичного тиску начальника Львівської митниці Міндоходів, у стані стресу та морального пригнічення. Проте, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження викладених фактів. Колегія суддів виходить з того, що за відсутності власного волевиявлення позивач міг не писати заяву про звільнення.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу ч.ч.1-3 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, суд апеляційної інстанції оцінив наявні у матеріалах справи належні та допустимі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та прийшов до висновку, що відповідач приймаючи Наказ від 20.12.2013 року № 3898-о «Про звільнення ОСОБА_1» діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та нормами чинного законодавства України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до переконання, що оскільки оскаржуваний наказ є законним та прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства - у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним наказу та поновлення на роботі слід відмовити, оскільки позовні вимоги не знайшли свого підтвердження та спростовані належними та допустимими доказами, що містяться у матеріалах справи.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає до скасування.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

Апеляційні скарги Львівської митниці Міндоходів та Міністерства доходів і зборів України задовольнити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.07.2014 р. по справі № 813/3596/14 - скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Львівської митниці Міндоходів, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним і скасування наказу та поновлення на роботі - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя І.В. Глушко

Судді Н.В. Ільчишин

В.Я. Макарик

Постанова складена в повному обсязі 20.10.2014 року.