Постанова № 41079975, 24.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2014 р. Справа № 920/1160/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Єфіменко Д.О. за дов. б/н від 27.06.2014 року;

відповідача - Сафронов М.А. за дов. №18-49/1208 від 28.12.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об"єднання ім. М.Ф.Фрунзе", м. Суми (вх. №2729 С/3-10) на рішення господарського суду Сумської області від 07.08.14 року у справі №920/1160/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилад Імпекс Автоматизація", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об"єднання ім. М.Ф.Фрунзе" , м. Суми

про стягнення 1009656,34 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.08.2014 року по справі №920/1160/14 (суддя С.О.Миропольський) позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об"єднання ім. М.Ф.Фрунзе" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилад Імпекс Автоматизація" суму боргу за договором поставки №010713 від 01.07.2013 року в розмірі 798264,96 грн., пеню в сумі 143664,55 грн., 3% річних в сумі 11808,05, інфляційні збитки в сумі 55918,78 грн., а також судовий збір по справі в сумі 20193,14 грн.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення частково, в частині стягнення 103751,30 грн. пені, в іншій частині рішення залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представника позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.07.2013 року між ТОВ "Прилад Імпекс Автоматизація" (постачальник - позивач у справі) та ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об"єднання ім. М.В. Фрунзе" (покупець - відповідач у справі) був укладений договір купівлі-продажу №010713, відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору продукцію, далі іменується як товар, ціну, кількість та якісні характеристики, а також строки поставки якого встановлені в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.

В п. 2.1 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється партіями відповідно до додатків до договору. Поставка товару частинами допускається. Строк поставки товару (партії товару) вказується в додатках до договору (п.2.6 договору).

Сторонами погоджено, що загальна приблизна вартість договору складає 5000000,00 грн. (п.3.1 договору).

У відповідності до п.3.2 договору оплата товару здійснюється в такому порядку: передоплата в розмірі 20% від вартості товару (партії товару) на банківський рахунок постачальника на протязі 5 днів з моменту отримання від постачальника рахунку (копії) на товар; оплата 80% від вартості товару (партії товару) на банківський рахунок постачальника на протязі 30 днів з дати поставки товару, у разі якщо інші умови оплати не вказані в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 6.1 договору сторона, винна в невиконанні або неналежному виконанні своїх зобов'язань за цим договором, зобов'язана в повному обсязі відшкодувати іншій стороні спричиненні збитки.

Порушення договірних зобов'язань надає право сумлінній стороні стягнути на свою користь з винної сторони пеню: в разі прострочки поставки товару по договору постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі 0,1 % товару (партії товару), поставленої з прострочкою за кожен день прострочки, але не більше 5% від вартості товару; в разі просрочки оплати товару по договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% просроченого платежу за кожен день просрочки, але не більше 5% просроченого платежу (п.6.2 договору).

За матеріалами справи встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином та у період дії договору поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 998047,20 грн.

Однак, відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, сплатив позивачу вартість поставленого товару лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 798264,96 грн., що стало підставою для позивача звернутися до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованості у розмірі 1009656,34 грн. з урахуванням нарахованої пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Господарським судом першої інстанції задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 798264,96 грн. та крім того стягнуто 55918,78 грн. інфляційних втрат та 11808,05 грн. 3% річних.

Судове рішення в цій частині позовних вимог не оскаржуються, а тому не перевіряються судом апеляційної інстанції та підлягають залишенню без змін.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення в частині стягнення з відповідача 143664,55 грн. пені, що нарахована останньому за прострочку оплати товару по договору купівлі-продажу №010713 від 01.07.2013 року.

Суд першої інстанції, задовольняючі вказані вище позовні вимоги позивача, виходив з того, що у відповідності до п.6.2 договору в разі просрочки оплати товару по договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% просроченого платежу за кожен день просрочки.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, вважає його не обґрунтованим та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства. Така позиція ґрунтується на наступному.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Приписи ст.610 ЦК України встановлюють, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Разом з тим, ст. 611 Цивільного кодексу України визначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Умовами п.6.2 договору купівлі-продажу №010713 від 01.07.2013 передбачено, що в разі просрочки оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% просроченого платежу за кожен день просрочки, але не більше 5% просроченого платежу.

Колегія суддів констатує, що судом першої інстанції правомірно встановлено той факт, що відповідач не здійснив оплату товару у повному обсязі, у встановлені договором строки. Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язання за договором підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з чим у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача пені згідно з п. 6.2 договору.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Положеннями ст. 216 та ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладаючи господарські договори, сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення та мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Водночас, частиною сьомою названої статті передбачено, що господарські договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Між тим, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Вказана правова позиція викладене у оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013 та постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року

Крім того, відповідно до п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду Країни від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Тобто, граничний розмір пені, який не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, визначений Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положення якого не встановлюють обмежень щодо визначення сторонами в договорі розміру пені, а передбачають лише обмеження розміру пені, яка підлягає стягненню з винної сторони.

Крім того, ч. 2 ст. 343 ГК України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на правові позиції втілені у вище викладеному вбачається, що при визначені розміру відповідальності за невиконання грошових зобов'язань пріоритет мають норми Закону, а не положення договору, а відтак колегія суддів вважає, що позивачем нараховано пеню, без урахування приписів Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та правових норм Господарського кодексу України.

У відповідності до вимог ч. 6 ст.231 Господарського кодексу України - штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Така позиція узгоджується з викладеним у п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 р. - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 ЦК України, частина перша статті 231 ГК України).

Тож, враховуючи, що розмір пені обмежується вищеназваним спеціальним Законом України та Господарським кодексом України, однак, в договорі сторони встановили пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочки, яка більше ніж та, що передбачена Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України, то колегія суддів вважає, що відповідач повинний сплатити позивачеві пеню, яка обчислена із врахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла за період прострочення та складає суму у розмірі 55104,85 грн.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені факти, враховуючи, що позивач в установленому законом порядку обставини, які зазначені відповідач, не спростував, апеляційний суд доходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 143664,55 грн. є такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 07.08.2014 року у справі №920/1160/14 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об"єднання ім. М.Ф.Фрунзе" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилад Імпекс Автоматизація" пені в сумі 143664,55 грн. прийняте при не належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та не у відповідності до норм матеріального права і наявні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пункт 1 , 4 статті 104 статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об"єднання ім. М.В. Фрунзе" , м. Суми задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 07.08.14 року у справі №920/1160/14 скасувати в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" (40004, м. Суми, вул. Горького, 58; код 05747991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилад Імпекс Автоматизація" (02088, м. Київ, вул. Автотранспортна, 4; код 33632208) пені у розмірі 143664,55 грн. та витрат по оплаті судового збору у розмірі 972,98 грн. та в цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" (40004, м. Суми, вул. Горького, 58; код 05747991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилад Імпекс Автоматизація" (02088, м. Київ, вул. Автотранспортна, 4; код 33632208) 55104,85 грн. пені.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилад Імпекс Автоматизація" (02088, м. Київ, вул. Автотранспортна, 4; код 33632208) на користь Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" (40004, м. Суми, вул. Горького, 58; код 05747991) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 551,02 грн.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідні накази.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 24 жовтня 2014 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Горбачова Л.П.